Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3368/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3368/20 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 15 червня 2020 року №2300-0302-8/27704 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області призначити ОСОБА_1 з 26 травня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 26 травня 2020 року. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправною відмову №2300-0302-8/27704 та скасовано рішення (протокол №232730007974) Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 26 травня 2020 року, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення; - в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 частину понесених витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 2 250 гривень. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах є необґрунтованим з огляду на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 №1-р/2020 спірні правовідносини врегульовані одночасно двома законами, які встановлюють різний віковий ценз для отримання права на призначення такої пенсії, а відтак мають застосовуватися у найсприятливіший для заявника спосіб. Відтак, на переконання суду, з урахуванням документального підтвердження пільгового та страхового стажу позивача, останній має право на призначення пенсії. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки суд зобов`язаний здійснити ефективне, а не формальне поновлення порушених прав позивача. Підкреслює, що також судом першої інстанції протиправно присуджено лише половини витрат на професійну правничу допомогу. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало до суду відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги оскільки ОСОБА_1 на момент звернення не досягла встановленого віку (49 років), який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року зупинено апеляційне провадження у справі №580/3368/20 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 - поновлено апеляційне провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим Соснівським РВ ГУ МВС України в Черкаській обл. (а.с.9). 26 травня 2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно Списку №1. Листом від 15 червня 2020 року, №2300-0302-8/27704 відповідач повідомив, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року. Крім того, в листі зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 37 років 6 місяців 12 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком №1 - 9 років та 10 днів. Разом з тим, право на признчення пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 15 червня 2020 року, заявниця матиме після досягнення 49 років 6 місяців. Вважаючи неправомірною відмову відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась з позовом до суду. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки воно прийнято без наявних на те правових підстав та без урахуванням правил розв`язання законодавчих колізій. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розділом XIV-1, який містить п. 1 ч. 2 ст. 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.". За правилами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. У свою чергу, згідно п. "а" статті 13 цього Закону у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. Разом з тим, відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення). Крім того, згідно п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (п. 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). Отже, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, справа №320/6126/20 щодо якої є аналогічною, прийшла до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відтак, висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не призначення пенсії, як і про наявність у ОСОБА_1 права на її призначення є правильним, позаяк матеріали справи свідчать (що не заперечується відповідачем), що загальний страховий стаж позивача складає більше 37 років, у тому числі на пільгових умовах за Списком №1 - 9 років та 10 днів, а станом на 26 травня 2020 року ОСОБА_1 досягла 45-річного віку, встановленого Законом України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020. Також у цій же справі Велика Палата Верховного Суду не погодилася з посиланням скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) на абз. 2 п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку Апелянта, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення" відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Проте, Велика Палата Верховного Суду вважала, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" всі інші положення, чого зроблено не було. Отже у урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області призначити ОСОБА_1 з 26 травня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Щодо доводів апелянта про протиправність рішення суду першої інстанції в частині присудження половини витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 1 ст.132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України). За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17). Частиною 7 ст. 134 КАС України вказначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (наприклад постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Як вбачається з матеріалів справи заперечень від відповідача щодо вказаної заяви позивача не надходило. Тобто, відповідач жодним чином не заперечив щодо співмірності заявлених витрат. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн. позивачем до справи додано: договір - доручення про надання правової допомоги та представництво від 10 серпня 2020 року, Акт №1 від 20 серпня 2020 року приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору від 10 серпня 2020 року, попередній розрахунок витрат по наданні правової допомоги від 10 серпня 2020 року відповідно до договору від 10 серпня 2020 року, квитанцію від 24 вересня 2020 року на суму 4500 грн. згідно договору від 10 серпня 2020 року. Враховуючи наявність підстав для задоволення позову та факт того, що суб`єкт владних повноважень не вважав за необхідне заперечувати у суді першої інстанції стосовно розміру адвокатських витрат, колегія судів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4500,00 грн., які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області призначити ОСОБА_1 з 26 травня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та як наслідок, підстав для зменшення розміру суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 15 червня 2020 року №2300-0302-8/27704 та скасувати рішення (протокол від 01 червня 2020 року №232730007974) про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 26 травня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ - 21366538, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4500,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов