Постанова КЦС ВС № 128/1911/20

Постанова Іменем України 26 квітня 2022 року м. Київ справа № 128/1911/20-ц провадження № 61-21513св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг Виконавчого комітету Вінницької міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року у складі судді Бондаренко О. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Агрономічна сільська рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг Виконавчого комітету Вінницької міської ради, про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради про надання дозволу і затвердження технічної документації з землеустрою та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_5 будинок успадкували її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 серпня 2001 року їй належить на праві власності 1/2 частини зазначеного будинку, іншу 1/2 частини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 успадкували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, до 2019 року не приватизувалася та перебувала у комунальній власності Бохоницької сільської ради. Вважаючи, що вона як співвласник 1/2 частини житлового будинку має право на приватизацію відповідної частини земельної ділянки будинку, 16 вересня 2019 року вона звернулася із заявою до Бохоницької сільської ради із питання приватизації земельної ділянки. Проте як стало відомо, рішенням 40 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради від 31 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) на території Бохоницької сільської ради та на оформлення земельної ділянки їм у рівних частинах, кожному по 1/2 частини, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. Рішенням 43 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради від 13 серпня 2019 року № 11 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення їм земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 0520680500:02:004:0390, у спільну сумісну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради Вінницького району, передано вказану земельну ділянку у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вважає, що право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку оформлено з порушенням її законних прав, як співвласника 1/2 частини житлового будинку, що фактично позбавляє її права на земельну ділянку, на якій розташований спільний житловий будинок. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2021 року прийнято заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Галіциної В. В. про уточнення позовних вимог до розгляду. З урахуванням уточнених вимог, позивач просила визнати недійсними та скасувати рішення 40 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району від 31 травня 2019 року про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, на оформлення земельної ділянки у рівних частинах, кожному по 1/2 частини, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, на АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови, які не надані у власність та постійне користування на території Бохоницької сільської ради, у межах населеного пункту; рішення 43 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради Вінницької області від 13 серпня 2019 року про затвердження технічної документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради, у межах населеного пункту, яким затверджено технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48342800 від 21 серпня 2019 року. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними та скасовано:рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 31 травня 2019 року 40 сесії 7 скликання «Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, на оформлення земельної ділянки у рівних частинах, кожному по 1/2 частини, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, на АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови, які не надані у власність та постійне користування на території Бохоницької сільської ради, в межах населеного пункту»; рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 13 серпня 2019 року 43 сесії 7 скликання «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради, у межах населеного пункту, яким затверджено технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області». Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48342800 від 21 серпня 2019 року 18:01:58 ОСОБА_7 , Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Вінницька область, щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 0520680500:02:004:0390, у розмірі частки 1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , форма власності: приватна, вид спільної власності: спільна сумісна. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право власності відповідачів оформлено всупереч законних прав ще одного співвласника зазначеного житлового будинку - ОСОБА_1 , яка фактично позбавлена взагалі права на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок. Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2021 року залишено без змін. Рішення Вінницького районного суду від 18 серпня 2021 року у частині визнання недійсним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 31 травня 2019 року про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою, скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 31 травня 2019 року «Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області на оформлення земельної ділянки кожному по 1/2 частини для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, на АДРЕСА_1 , залишено без задоволення. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право власності на спірну земельну ділянку на АДРЕСА_1 зареєстровано лише за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , хоча вони є співвласниками лише 1/2 частини житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці. Позивач, як співвласник іншої 1/2 частини житлового будинку відповідно має право на іншу 1/2 частину земельної ділянки, проте фактично позбавлена цього права, а тому її права підлягають захисту. Скасування рішення сесії місцевої ради про надання відповідачам дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку не є ефективним захистом прав позивача, оскільки виготовлення технічної документації із землеустрою, на відміну від її затвердження, є стадією процесу отримання прав на земельну ділянку, що безпосередньо не порушує прав позивача, так як вказане рішення вже реалізовано, на підставі нього затверджена технічна документація і відповідачі зареєстрували право власності на землю. Отже, скасування рішення ради про надання такого дозволу не є ефективним захистом прав позивача, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17. Доводи скарги щодо порушень судом норм процесуального права - прийняття уточнених позовних вимог, а фактично предмету позову до розгляду, оскільки заява про уточнення вимог подана після закриття підготовчого судового засідання і у суду були відсутні підстави для її прийняття, хоча і заслуговують на увагу, але таке порушення не вплинуло на результат розгляду справи та не призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки немайнова вимога щодо скасування запису про державну реєстрацію прав, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень замінена немайновою вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, мала місце часткова зміна предмету позовних вимог. Разом із тим, враховуючи, що вказана вимога не є новою для відповідача, а була заявлена у позові з часу його подання, і відповідачем подано відзив, підстави цих позовних вимог є ідентичними, вимога є фактично похідною від вирішення судом інших позовних вимог, то порушення судом порядку прийняття цих вимог після закриття підготовчого засідання, хоча і вчинено з порушенням статті 49 ЦПК України, проте з метою правильного і об`єктивного розгляду справи це не призвело до суттєвих порушень прав відповідача та до неправильного вирішення справи. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Галіциної В. В. про виправлення описки задоволено. Виправлено описку в рішенні Вінницького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року, зазначивши ІПН ОСОБА_2 - НОМЕР_1 , ІПН ОСОБА_3 - ІПН НОМЕР_2 . Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2884/16-ц, від 12 березня 2021 року у справі № 330/82/18. Крім того, у касаційній скарзі представник заявниці посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, представник заявниці зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в сукупності зі статтею 89 ЗК України. Також, представник заявниці включив до прохальної частини касаційної скарги заперечення на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2021 року про уточнення позову, залишену без змін оскаржуваною постановою Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року. У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Галіцина В. В. подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що уточнення позовних вимог не є перешкодою для захисту порушених прав власника, тим більше, що таке уточнення позовних вимог не призвело взагалі до зміни підстав та предмету позову.

Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості. Обставини, встановлені судами На підставі виданого на ім`я ОСОБА_5 дубліката свідоцтва про право власності від 01 вересня 1999 року № 204, довідки Виконавчого комітету Бохоницької сільської ради від липня 2001 року № 291, а також довідки державного нотаріуса від 04 вересня 2001 року, ОСОБА_5 за життя була власницею житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою - характеристикою від 03 серпня 2001 року та технічним паспортом, за будинком на АДРЕСА_1 рахувалась у фактичному користуванні земельна ділянка, площею 4947 кв. м, тобто 0,4947 га. Після смерті ОСОБА_5 30 серпня 1998 року будинок на АДРЕСА_1 по 1/2 частини успадкували на підставі виданих 04 серпня 2001 року свідоцтв про право на спадщину за законом її дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , належну їй 1/2 частини будинку успадкували її діти ОСОБА_2 - 2/3 частини і ОСОБА_3 1/3 частини. ОСОБА_1 із 04 серпня 2001 року на праві власності належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; інші 1/2 частини належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які успадкували зазначену частку будинку після смерті своєї матері ОСОБА_6 . До 2019 року земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок, не переходила у власність громадян та перебувала у комунальній власності Бохоницької сільської ради. Із метою отримання земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у власність, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2019 році звернулися до органу місцевого самоврядування. Рішенням 40 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради від 31 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради на оформлення земельної ділянки у рівних частках (по Ѕ), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, на АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови, які не надані у власність та постійне користування на території Бохоницької сільської ради, у межах населеного пункту. Рішенням 43 сесії 7 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 13 серпня 2019 року № 11 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Бохоницької сільської ради, у межах населеного пункту. Нормативно-правове обґрунтування Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. За змістом частини третьої статті 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Положення частини другої статті 120 ЗК Українита частини першої статті 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду. Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16). Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК Українита статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц). Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , як власник об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянки, якою вона користується на тих самих умовах, на яких користувалася цією земельною ділянкою спадкодавиця ОСОБА_5 , набула права вимагати оформлення на своє ім`я документів щодо користування частиною земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та яка необхідна для його обслуговування. Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.16, 8.17). Установивши, що Бохоницька сільська рада передала у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всю земельну ділянку на АДРЕСА_1 , частина якої перебуває на праві користування у ОСОБА_1 у зв`язку з прийняттям спадщини на Ѕ частини домоволодіння за цією ж адресою, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність порушених прав ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки та наявності підстав для їх захисту. У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2884/16-ц, від 12 березня 2021 року у справі № 330/82/18. У постанові Верховного Суду від 07 жовтня у справі № 128/2884/16-ц сформульовано висновок про те, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц сформульовано висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 сформульовано висновки про те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Оскільки вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки не є ефективним способом захисту, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване Тобто, доводи заявника зводяться до того, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту своїх порушених прав шляхом пред`явлення вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування такого рішення, з огляду на те, що ОСОБА_1 не була власником земельної ділянки, що необхідна їй для обслуговування Ѕ частини будинку, а отже, ефективним способом захистом порушених прав є саме скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки відповідачам у власність. Наслідком задоволенні такої вимоги є відсутність перешкод для оформлення позивачем у встановленому законом порядку відповідного права на спірну земельну ділянку. У касаційній скарзі заявник стверджувала про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 121 ЗК України у поєднанні зі статтею 89 ЗК України. Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Згідно з пунктом «в» частини другої статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Тобто, заявник вважає, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку, то приватизація ними 0,25 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не порушує прав ОСОБА_1 . Верховний Суд відхиляє такі доводи представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , з огляду на те, що ОСОБА_1 є також співвласником будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, а тому має право на відповідну частину спірної земельної ділянки. Крім того, для виконання вимог закону щодо розміру земельної ділянки, що може бути передана громадянам, така земельна ділянка не може передаватися за рахунок земельної ділянки, яка на праві користування належить іншій особі. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв від позивача уточнюючу позовну заяву після закінчення підготовчого судового засідання, що суперечить висновкам Верховного Суду, сформульованим у постанові від 12 березня 2021 року у справі № 330/82/18, Верховний Суд вказує на таке. У постанові від 12 березня 2021 року у справі № 330/82/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява (уточнена та доповнена) про визнання права власності на частку у спадковому майні в порядку спадкування за законом від 26 листопада 2019 року є за своєю суттю заявою про зміну предмету позову та містить додаткові пояснення щодо підстав раніше заявленого позову, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для прийняття її до розгляду після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. У справі, що переглядається, після закриття підготовчого судового засідання, ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2021 року прийнято заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Галіциної В. В. про уточнення позовних вимог. Уточнення позовних вимог полягали у тому, що позивач змінила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію прав на вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тобто повернулась до первісного варіанту цієї вимоги. Зміну вимоги обґрунтовувала зміною судової практики Верховного Суду, згідно з якою такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»вже не передбачає. Верховний Суд погоджується з тим, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, прийнявши на стадії судового розгляду уточнені позовні вимоги, проте статтею частиною другою статті 412 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення на стадії касаційного розгляду справи лише за умови, якщо порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. З огляду на встановлене судами порушення прав позивача та правильне вирішення судом справи по суті, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Протилежний висновок став би проявом надмірного формалізму. Верховним Судом враховано, що ЄСПЛ у рішенні по справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02) зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. Підсумовуючи наведене, не применшуючи значення необхідності дотримання судами першої інстанції встановленої законодавством стадійності цивільного процесу, яка полягає у можливості вчинення учасниками процесу тих чи інших процесуальних дій на відповідній стадії, Верховний Суд дійшов переконання, що прийняття судом у цій справі на стадії судового розгляду справи уточненої вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав замість скасування запису про державну реєстрацію, враховуючи, що така вимога була заявлена у первісній редакції позову ОСОБА_1 при зверненні до суду, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року в нескасованій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний