Ухвала КЦС ВС № 125/833/21

Ухвала 15 квітня 2022 року м. Київ справа № 125/833/21 провадження № 61-3091ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувшикасаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Барський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Барської міської ради на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Барської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Барський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Барської міської ради Вінницької області (далі - КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позов мотивувала тим, що у жовтні 2018 року відповідно до наказу № 92 ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду головного лікаря з медичного обслуговування населення КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області. У березні 2021 року відповідно до наказу № 23 ОСОБА_1 звільнена з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників. При звільнені ОСОБА_1 КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області допустило порушення трудового законодавства, що проявились у недотриманні процедури належного повідомлення її про заплановане вивільнення у зв`язку із скороченням її посади. Відповідач не виконав обов`язок по працевлаштуванню, оскільки ОСОБА_1 не запропоновано переведення на жодну іншу посаду, які були вакантні з моменту прийняття рішення про скорочення і до моменту звільнення, повідомлення про вакантні посади отримала лише при звільненні. У КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області не відбулось змін в організації виробництва і праці оскільки на час прийняття наказу від 29 грудня 2020 року № 252 про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із зміною адміністративно-територіального устрою, проведення реорганізації і приведення штату підприємства до економічно обґрунтованого рівня, рішення про перетворення юридичної особи не було, фонд оплати праці до скорочення штату був значно меншим, Барська міська рада не приймала рішення стосовно необхідності раціонального використання бюджетних коштів Зміни до статуту з приводу скасування посади заступника головного лікаря не вносились. Деякі посади з переліку, який підлягав скороченню, фактично не були скорочені, оскільки роботодавець передумав їх скорочувати. Рішенням від 24 вересня 2021 року Барський районний суд Вінницької області у задоволенні позову відмовив, вирішив питання про судові витрати. Додатковим рішенням від 11 жовтня 2021 року Барський районний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області області понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 400,00 грн. Постановою від 17 лютого 2022 року Вінницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року скасував. Позов ОСОБА_1 до КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - задовольнив частково. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення у КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області. Стягнув з КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу 25 446,44 грн. Стягнув з КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Додаткове рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2021 року скасував. У задоволенні заяви КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, - відмовив. Стягнув з КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 - 9 032, 00 грн у відшкодування судових витрат у суді першої та апеляційної інстанції У березні 2022 року КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 жовтня 2021 року залишити без змін. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Проте, право на касаційне оскарження не є абсолютним та безумовним, скаржник зобов`язаний обґрунтувати причини такого звернення, що дозволяють ініціювати проведення судового розгляду справи в третій раз. У положенні частини «с» статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, акцентується увага на тому, що скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини у справах Lavages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Право заявника на апеляційний перегляд справи було забезпечено. Всі мотивування особи, яка подає касаційну скаргу, вже були предметом розгляду в судах двох інстанцій і не потребують додаткового перегляду. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Малозначна справа, як справа незначної складності, є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована у розділі «Загальні положення» цього Кодексу, яка поширюється і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Згідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. КНП «БМЦ ПМСД» Барської міської ради Вінницької області, посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Рекомендація № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року рекомендує державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З огляду на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Враховуючи предмет позову, складність справи, ціну позову, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також те, що особою, яка подала касаційну скаргу, об`єктивно не підтверджено фундаментальне значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для обов`язкового скасування судових рішень, що оскаржені, у касаційній скарзі не зазначені. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи, що судові рішення, які оскаржені, прийняті у малозначній справі, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відсутні, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Барський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Барської міської ради на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Барської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська