Постанова КЦС ВС № 522/4104/16-ц

Постанова Іменем України 26 квітня 2022 року м. Київ справа № 522/4104/16-ц провадження № 61-4123св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (далі - ТОВ «Українська боргова компанія») про визнання недійсним кредитного договору. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . У січні 2016 року вона випадково дізналася, що на майно її померлого чоловіка звернуто стягнення за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційним банком «Арма» (далі - ТОВ КБ «Арма»), за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку «Арма» належні йому житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0247 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки від 25 грудня 2007 року укладений на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладеним між нею та ТОВ КБ «Арма» за умовами якого їй наданий кредит у розмірі 750 000,00 грн. 08 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладена біржова угода - договір купівлі-продажу № 3-167, відповідно до умов якого ТОВ КБ «Арма» передало, а ТОВ «Українська боргова компанія» прийняло у власність майнові права за кредитними договорами, у томі числі за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладеним між ТОВ КБ «Арма» і ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що кредитний договір вона не підписувала, і не отримувала грошові кошти, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладений між нею та ТОВ КБ «Арма». Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем позовних вимог. Обставини, на які посилалася позивач на обґрунтування підстав визнання недійсним кредитного договору, зокрема, що підпис в оспорюваному договорі їй не належить, не знайшли свого підтвердження допустимими доказами, двічі призначені за клопотанням позивача судові почеркознавчі експертизи залишилися без виконання з її вини. Урахувавши наведене, а також наявні у справі докази: заяву про надання кредиту за підписом ОСОБА_1 ; меморіальний ордер від 25 грудня 2008 року № 47796 на підтвердження надання позичальнику кредитних коштів, іпотечний договір від 25 грудня 2017 року, укладений між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_2 на забезпечення виконання позивачем кредитних зобов`язань, її письмову згоду на реалізацію заставного майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним. Постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Прядко А. О., задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з тих підстав, що заявник не довела неможливості заявлення такого клопотання у суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, вказавши при цьому, що двічі призначені судом першої інстанції експертизи не були проведені саме з її вини. Урахувавши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважав недоведеними аргументи позивача про те, що вона не підписувала оспорюваний кредитний договір і не отримувала кредитних коштів, та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору. Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року і постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У травні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків та касаційна скарга у новій редакції, у якій, як на - підставу касаційного оскарження, заявник посилалася на: - пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц та від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19. За відсутності допустимих доказів, суди дійшли помилкових висновків про доведеність обставин надання їй кредитних коштів, оскільки не врахували, що меморіальний ордер відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є розрахунковим документом, який складається для оформлення операцій щодо списання з рахунку коштів платника і внутрішньобанківських операцій, і не є документом, що підтверджує фактичну передачу грошових коштів боржнику. Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19, який судами не був урахований при вирішенні спору. Суди не врахували висновок Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, відповідно до якого за відсутності первинних бухгалтерських документів (банківських виписок, заяви про видачі готівки) договір позики не можна вважати укладеним, а тому вважала необґрунтованими висновки судів про реальне виконання кредитором кредитного договору. - пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, зокрема суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи та встановили обставини, що мають істотне значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив подане нею клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, не взявши до уваги об`єктивні причини, які стали підставою для залишення без виконання призначеної у суді першої інстанції судової експертизи, чим позбавив її права на ефективний захист та справедливе вирішення спору. Суди попередніх інстанцій установили дійсність оспорюваного кредитного договору, взявши до уваги забезпечувальні договори, стороною яких позивач не була, натомість не урахували, що обставини укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідно до норм матеріального та процесуального права повинні підтверджуватися іншими доказами, а саме оригіналом кредитного договору, заявою про видачу готівки, банківськими виписками тощо, які в матеріалах справи відсутні. - пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України справу розглянуто за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливість забезпечити явку в судове засідання у зв`язку з його хворобою, та залишив поза увагою відсутність доказів повідомлення самого позивача про дату, час та місце розгляду справи, що є істотним порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. У грудні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Українська боргова компанія» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням норм процесуального права встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, правильно застосували норми матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Доводи позивача про її необізнаність щодо укладеного кредитного договору, неналежність їй підпису у кредитному договорі та заперечення щодо фактичного отримання кредитних коштів, спростовуються наявними доказами у справі, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку у їх сукупності. Вважав безпідставними доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом її клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки за клопотаннями позивача суд першої інстанції двічі призначав судову почеркознавчу експертизу, яка не була проведена з вини самої ОСОБА_1 , яка після призначення першої експертизи подала заяву про відкликання матеріалів справи, а проведення вдруге призначеної судової експертизи не оплатила. Необґрунтованими також вважав твердження ОСОБА_1 про неповідомлення її про дату, час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення її представника про призначене судове засідання, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вважається належним врученням судової повістки позивачеві. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 13 грудня 2007 року ОСОБА_1 заповнила анкету позичальника-фізичної особи ТОВ КБ «Арма» на суму кредиту - 750 000,00 грн із зазначенням особистих паспортних даних, ідентифікаційного коду, відомостей про об`єкт застави, даних про чоловіка - ОСОБА_2 , відомостей про наявне у власності майно. 14 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання їй споживчого кредиту для поліпшення житлових умов у розмірі 750 000,00 грн, на забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань пропонувала житловий будинок та земельну ділянку. 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 33-14/03-07, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на поточні потреби у розмірі 750 000,00 грн зі сплатою за користування кредитними коштами 19,00 відсотків річних, строком до 24 грудня 2008 року. У розділі 9 кредитного договору «Адреси та реквізити сторін» міститься підпис ОСОБА_1 , сторонами також підписали і додаток № 1 до кредитного договору. Згідно з меморіальним ордером № 47796 ОСОБА_1 видані кредитні кошти у розмірі 742 708,93 грн. 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» (кредитор), ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) укладений договір поруки № 35-14/03-07, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07. 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., зареєстрований в реєстрі за № 11218, відповідно до умов якого ОСОБА_2 з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-1/03-7 передав, а іпотекодавець прийняв в іпотеку наступне майно (предмет іпотеки): - будинок під номером АДРЕСА_2 , що складається в цілому з одного житлового будинку літ. А, загальною площею 103,1 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м; огорожі № 1-4; мостіння - 1; - приватизовану земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0247 га, у тому числі по угіддях: багаторічні насадження - 0,0140 га; землі під будівлями, лісами та іншими угіддями - 0,0107 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:25:013:0052. Згідно з пунктом 1.5. іпотечного договору майновий поручитель підтверджує, що на момент укладання цього договору предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності. Цей договір вчинений за письмовою згодою дружини іпотекодавця - майнового поручителя, викладеної окремою заявою, яка зберігається у справах приватного нотаріуса. Предмет іпотеки не занесений та не підлягає занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань ТОВ КБ «Арма» 28 серпня 2008 року направило на її адресу письмову вимогу-претензію про погашення заборгованості у розмірі 835 184, 96 грн, яку позичальник отримала 25 вересня 2008 року. 08 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладена біржова угода - договір купівлі-продажу № 3-167, відповідно до умов якого ТОВ КБ «Арма» передало у власність, а ТОВ «Українська боргова компанія» прийняло майнові права за кредитними договорами, у томі числі за кредитним договором № 33-14/03-07, укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_1 14 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» підписаний акт № 54 прийому-передачі майнових прав за біржовою угодою купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року № 3-167. 06 вересня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладений договір про відступлення права за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстрований у реєстрі за № 8088, відповідно до умов якого ТОВ «Українська боргова компанія» одержало право вимагати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплати суми боргу у розмірі, передбаченому кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, у неї перед виникла заборгованість у розмірі 1 457 008,67 грн, зважаючи на, що ТОВ «Українська боргова компанія» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07 шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права продажу предмета іпотеки будь-якій сторонній особі-покупцеві, а також з наданням усіх прав, необхідних для отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інше. Рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/5203/15-ц від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року, задоволено позов ТОВ «Українська боргова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, що склалася станом на 01 травня 2013 року у розмірі 1 457 008,67 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 748 134,78 грн, нараховані відсотки - 708 873,89 грн; звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 11218 від 25 грудня 2007 року на будинок під номером АДРЕСА_2 , та приватизовану земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0247 га шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві; виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з будинку під номером АДРЕСА_2 та знято їх з реєстраційного обліку без надання іншого жилого приміщення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказане судове рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Перевіряючи доводи ОСОБА_1 про те що вона, як позичальник, не підписувала кредитний договір та не отримувала від позикодавця кредитні кошти, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на їх недоведеність, взявши до уваги, що факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується не лише меморіальним ордером, але й іншими письмовими доказами в їх сукупності, зокрема, підписаною позивачем заявою на отримання кредиту; укладеними забезпечувальними договорами; нотаріально посвідченою згодою на передачу її чоловіком нерухомого майна в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за оспорюваним кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, докази недійсності яких в матеріалах справи відсутні. Посилання ОСОБА_1 на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19, у якому суд касаційної інстанції вказав, що меморіальний ордер є лише розрахунковим документом і не підтверджує факт отримання позичальником кредитних коштів є неспроможними, оскільки такі висновки зроблені за інших наявних у справі доказів, зокрема листа банку про те, що рахунок, який вказаний в меморіальному ордері не був клієнтським рахунком, а тому такі документи не можуть підтверджувати отримання коштів клієнтом. Натомість у справі, що переглядається позивач не надала доказів на підтвердження невідповідності вказаних у меморіальному ордері відомостей. Необґрунтованими є також посилання заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц про те, що підтвердженням наявності заборгованості за кредитним договором та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки такий висновок зроблений за інших встановлених судами фактичних обставин справи та стосувався спору про стягнення простроченої кредитної заборгованості. У справі, що переглядається, висновки судів ґрунтуються на наявних у справі доказах у їх сукупності, позивач не скористалася передбаченим статтею 84 ЦПК України правом подання клопотання про витребування доказів на підтвердження своїх доводів у разі неможливості самостійно їх надати, зокрема витребування у ТОВ КБ «Арма» банківських виписок про рух коштів на рахунках. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності. Доводи касаційної скарги щодо недоведеності фактичного отримання кредитних коштів є аналогічними доводам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції мотивовано відхилив. За своїм змістом такі доводи зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою наявним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам. В силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права переоцінювати наявні у справі докази та встановлювати нові обставини. Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Із матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявляла клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та судової техніко-криміналістичної експертизи. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 16 листопада 2016 року клопотання позивача задоволено та призначено судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу. У лютому 2017 року до суду першої інстанції надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення техніко-криміналістичної експертизи щодо питань давності виготовлення визначених документів та способу виготовлення тексту на таких документах у зв`язку з відсутністю відповідного обладнання. У лютому 2017 року позивач подав клопотання про відкликання матеріалів справи з експертної установи для вирішення питання щодо проведення експертизи в іншій експертній установі. Після повернення матеріалів справи з експертної установи без проведення експертного дослідження ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 03 травня 2017 року відновлено провадження у справі. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 20 липня 2017 року у справі призначено судово-почеркознавчу та судову технічну експертизи для вирішення питання чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на кредитному договорі, додатку до договору, анкеті-позичальника, заяві щодо надання дозволу на іпотеку самою ОСОБА_1 або іншою особою; чи є ознаки виконання підпису від імені ОСОБА_1 на вказаному кредитному договорі шляхом звичайного наслідування її підпису, шляхом копіювання підпису на просвіт, передавлювання через копіювальний папір, передавлювання підпису загостреним предметом з іншого документа з наступною обвідкою у вказаному кредитному договорі, виготовлення за допомогою факсиміле або за допомогою сканування з наступною роздрукуванням принтером на кредитному договорі. У вересні 2017 року до суду надійшов рахунок про оплату експертизи та клопотання експерта про надання вільних зразків підписів ОСОБА_1 . Позивач не оплатив вартість витрат, пов`язаних з виконанням експертного дослідження та не надала необхідні документи для проведення експертного дослідження. У жовтні 2017 року представник позивача звернувся з клопотанням про відкликання матеріалів справи з Науково-дослідного експериментально-криміналістичного центру МВС України для вирішення питання доцільності розгляду вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору у межах розгляду іншої справи, внаслідок чого матеріали справи № 522/4104/16-ц повернулися з експертної установи без проведення експертного дослідження щодо вирішення поставлених перед експертом питань. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявила клопотання про призначення у справі почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи з метою з`ясування питання виконання підписів на оспорюваному кредитному договорі, анкети позичальника, заяви про надання споживчого кредиту, заяви щодо надання згоди на передачу нерухомого майна в іпотеку безпосередньо ОСОБА_1 чи іншою особою та з`ясування часу виготовлення вказаних документів. Відмовляючи у задоволенні клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи суд апеляційної інстанції врахував обставини призначення судових експертиз під час вирішення спору у суді першої інстанції та причини їх невиконання, а також те, що в суді апеляційної інстанції позивач не надала жодних доказів на підтвердження наявності об`єктивних, незалежних від неї обставин, які б перешкодили їй виконати вимоги ухвал суду першої інстанції та клопотань експерта для забезпечення проведення призначених судових експертиз, а тому Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відхилення клопотання про призначення судової експертизи. Щодо доводів касаційної скарги про розгляд судом апеляційної інстанції справи за відсутності позивача, яка належним чином не повідомлена про дату, час і місце судового засідання Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Згідно з частиною п`ятою статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання, призначене на 17 грудня 2020 року у суді апеляційної інстанції, розгляд справи було відкладено на 18 лютого 2021 року. Представник позивача - адвокат Прядко А. О. був належним чином повідомлений про судове засідання призначене на 18 лютого 2021 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення; судова повістка з повідомленням про дату, час та місце судового засідання направлялася і на адресу позивача, однак вона повернулася без вручення з причин «адресат відсутній за вказаною адресою». Ураховуючи отримання представником позивача судової повістки про призначене на 18 лютого 2021 року судове засідання, а також беручи до уваги положення частини п`ятої статті 130 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції дотримався норм процесуального права щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, а тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у судовому засіданні 18 лютого 2021 року за відсутності позивача, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Щодо клопотання ТОВ «Українська боргова компанія» про закриття провадження у справі У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Українська боргова компанія» просило закрити касаційне провадження, оскільки висновки Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц та від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі, викладені у правовідносинах, які не є подібними. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Посилання ТОВ «Українська боргова компанія» про неподібність правовідносин є помилковими, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається та у справах № 539/1582/16-ц та № 910/9619/19 щодо питання підтвердження факту отримання кредитних коштів за своїм змістом та правовим регулюванням є подібними, однак висновки у наведених справах зроблені судом касаційної інстанції за відмінних фактичних обставин справ, їх доказової бази, а тому клопотання ТОВ «Українська боргова компанія» про закриття касаційного провадження є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав наявним у справі доказам належну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скаргиОСОБА_1 . Щодо вирішення питання розподілу судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті). Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» про закриття касаційного провадження відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик А. С. Олійник В. В. Яремко