Ухвала КЦС ВС № 274/4327/21

У х в а л а 30 березня 2022 року м. Київ справа № 274/4327/21 провадження № 61-2897ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, В с т а н о в и в: У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом, в якому просила визнати спільною сумісною власністю автомобіль «VOLKSWAGEN LT 28», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, шасі НОМЕР_2 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля «VOLKSWAGEN LT 28», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, шасі НОМЕР_2 , ціна якого відповідно до висновку про вартість майна від 02 липня 2021 року, станом на 01 липня 2021 року складає 58 200,00 грн. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль «VOLKSWAGEN LT 28», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, шасі НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля «VOLKSWAGEN LT 28», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, шасі НОМЕР_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 січня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року - без змін. 17 лютого 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 січня 2022 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 січня 2022 рокуі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щовиникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Як убачається з матеріалів касаційного провадження предметом позову є визнання автомобіля «VOLKSWAGEN LT 28», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину вищезазначеного автомобіля, ринкова вартість якого становить 58 200,00 грн. Ціна позову в даній справі становить 58 200,00 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00*100=248 100,00 грн). Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільствата дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Разом із цим, у касаційній скарзі заявник посилається на обставини, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19. Крім того, зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки стосується його майнових прав. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції питання, відповідь на яке, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки не зазначено посилань на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду. Крім того, посилання заявника на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі. Формальне зазначення ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що справа має для нього виняткове значення не є обґрунтуванням підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі не підлягають касаційному оскарженню. Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Зазначене відповідає Рекомендації № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подавкасаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду У х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук