Ухвала КЦС ВС № 161/4727/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. Київ справа № 161/4727/21 провадження № 61-1880ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Національної поліції у Волинській області, Державна казначейська служба України, розглянувши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з Держави Україна на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позову відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у Волинській області та Державної казначейської служби України задоволено частково, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року в частині розміру моральної шкоди змінено. Стягнено з Держави Україна на користь ОСОБА_1 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, Головне управління Національної поліції у Волинській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 22 січня 2021 року у справі № 686/31698/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Ківерцівський районний суд Волинської області виходив з того, що у результаті ініціювання та здійснення провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, яке у подальшому закрито, позивачу завдано моральну шкоду, яка виявилася у порушенні його нормальних життєвих зв`язків та вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, суд першої інстанції визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував обсягу моральних страждань позивача, їх характеру та ступеню вини відповідачів. Будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що через незаконні дії працівників поліції погіршився стан здоров`я позивача чи складання протоколу про адміністративне правопорушення призвело до значущих змін в житті позивача, ним не надано. Тому Волинський апеляційний суд вважав за необхідне зменшити суму відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн до 1 000 грн. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що 15 листопада 2020 року начальником СРПП № 3 Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Гачкевичем О. В. щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 174 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), в якому зазначено, що 15 листопада 2020 року о 12 год 15хв ОСОБА_1 здійснив постріли з мисливської рушниці НОМЕР_1 у селі Липини на відстані 50 метрів від будинку гр. ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , тобто у населеному пункті. Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 провадження у справі № 161/18968/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 174 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 є мисливцем та має відповідні посвідчення, дозволи на зберігання та носіння мисливських рушниць, членський квиток Українського товариства мисливців і рибалок, контрольну картку обліку добутої дичини з терміном дії до 30 квітня 2021 року, картку відстрільну хутрового звіра № НОМЕР_2 з терміном дії до 10 січня 2021 року. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Встановивши, що внаслідок дій відповідача ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, а також причинний зв`язок між шкодою і протиправними діями відповідача, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано врахував принцип розумності та справедливості, і зменшив суму відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн до 1 000 грн. Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 22 січня 2021 року у справі № 686/31698/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 відхиляються касаційним судом оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними з правовідносинами у справі № 161/4727/21. Судами попередніх інстанцій у зазначених справах судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи. Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи. Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Підставою касаційного оскарження рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року заявник визначає недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Проте такі посилання заявника як на підставу касаційного оскарження судових рішень не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, є необґрунтованими (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції, є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2021 року у частині залишеній без змін судом апеляційної інстанції та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук