Постанова КЦС ВС № 215/1167/17

Постанова Іменем України 18 квітня 2022 року м. Київ справа № 215/1167/17 провадження № 61-2192св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Убієнних Лідія Михайлівна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Демиденка Ю. Ю. від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., від 13 липня 2021 року. Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Убієнних Л. М., про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , яка за життя, 22 квітня 2016 року, в присутності свідків склала заповіт, яким все своє майно заповіла йому. Після смерті матері, звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, він дізнався, що 21 травня 2016 року його мати склала новий заповіт на користь своєї онуки - ОСОБА_3 . Позивач вважав, що на час складення заповіту від 21 травня 2016 року мати, якій було 99 років, перебувала в хворобливому, депресійному стані, не розуміла значення своїх дій, вказаний заповіт не відповідав її справжній волі, оскільки ОСОБА_3 вмовила заповідача змінити заповіт на її користь. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_3 , посвідчений 21 травня 2016 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Убієнних Л. М., зареєстрований в реєстрі за №

333. Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними, достовірними та допустимими доказами того, що спірний заповіт ОСОБА_4 склала всупереч своїй волі, бажанню, що вона перебувала в такому стані, що не розуміла значення своїх дій під час складання заповіту та/або не могла керувати ними. Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року - без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при складанні чи посвідченні спірного заповіту. Крім того, заперечуючи проти висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення комісійної психіатричної експертизи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 та його представник, після роз?яснення їм положень статей 12, 81 ЦПК України, не заявили відповідного клопотання в суді апеляційної інстанції, що свідчить про небажання позивача проводити відповідну експертизу. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року,ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 рокуі ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм матеріального і процесуального права, пославшись на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої було необхідним для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Також суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит в якості свідка приватного нотаріуса. Заявник звертає увагу на те, що суд не надав належної правової оцінки тому, що при складанні заповіту були присутні лише родичі ОСОБА_3 , які могли примусити заповідача до складання оспорюваного заповіту. Крім того, відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України він має право на обов?язкову частку у спадщині після смерті матері, однак така його вимога залишена судом поза увагою. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло. Фактичні обставини справи, встановлені судами 21 травня 2016 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_3 . Вказаний заповіт був посвідчений нотаріально, у присутності двох свідків: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які засвідчили, що ОСОБА_4 повністю розуміє значення своїх дій, діє без будь-якого примусу. Заповіт був зачитаний заповідачу вголос, підписаний ОСОБА_4 і свідками, які не є членами сім?ї чи близькими родичами заповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Згідно з медичними документами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_4 на обліку в психіатричних медичних закладах не перебувала, страждала на «діффузний кардіосклероз». За результатами оцінки показань свідків, допитаних судом першої інстанції у судовому засіданні, суди дійшли висновку, що тверджень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 недостатньо для визнання заповіту недійсним, при цьому встановлено що волевиявлення заповідача було вільним, заповіт відповідав волі ОСОБА_4 , що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Випискою з медичної карти стаціонарного хворого та матеріалами Тернівського відділення поліції, встановлено що ОСОБА_4 поступила 13 квітня 2016 року в 2-гу міську лікарню з переламами ребер та травмами обличчя. Враховуючи локалізацію та характер пошкоджень, лікарня повідомила відділення поліції за місцем проживання постраждалої. Оскільки ОСОБА_4 надала пояснення про самотравмування, то кримінальне провадження не було внесено в ЄРДР. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи(пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного,невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). У відповідності до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України). Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Заповіт може бути визнаний недійсним у тому випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов?язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц (провадження № 61-18092св21). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17 (провадження № 61-4247св21). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України). У частині першій статті 103 ЦПК України визначено сукупність умов, за яких суд призначає експертизу у справі, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України). Тобто психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом при встановленні спірних обставин. Заперечуючи проти висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення комісійної психіатричної експертизи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 та його представник, після роз?яснення їм положень статей 12, 81 ЦПК України, не заявили відповідного клопотання в суді апеляційної інстанції. Отже, експертиза не була призначена апеляційним судом у зв`язку із відсутністю клопотання позивача чи його представника. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 , складеного на користь ОСОБА_3 , посвідченого 21 травня 2016 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Убієнних Л. М., зареєстрованого в реєстрі за №

333. Безпідставними слід визнати доводи касаційної скарги стосовно необґрунтованого відхилення судом клопотання про допит в якості свідка приватного нотаріуса, яка посвідчила заповіт, оскільки покази цього свідка не можна визнати належними для встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочинурозуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Інші наведені у касаційній скарзі доводи позивача були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту їїприйняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович