Постанова Київський апеляційний суд № 758/6130/20

Головуючий у І інстанції Скрипник О.Г. Провадження №22-ц/824/1085/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест КМ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталії Петрівни, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання угоди недійсною, скасування рішення про державну реєстрацію речового права, В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, ТОВ «Будінвест КМ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання угоди недійсною, скасування рішення про державну реєстрацію речового права. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилалась на те, що 25.01.2007 року Київською міською радою було прийняте рішення № 51/712, яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально - громадського призначення з підземним паркінгом по АДРЕСА_1 ; передано ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» за умови виконання п.4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,090 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально-громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 . На виконання цього рішення між ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року № 85-6-00341. Позивач у позові зазначала, що на виконання вказаного рішення, 29.05.2017 року між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» (Орендар) укладено Додаткову угоду про поновлення та внесення змін до договору оренди, згідно якої: 1) поновлено на 5 років Договір оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року № 85-6-00341; 2) внесено зміни до цього Договору, а саме: слова «Київське будівельне підприємство №3» замінено словами «Будінвест КМ»; 3) викладено Договір оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року №85-6-0-0341 в новій редакції, згідно якої Київська міська рада передає в оренду вказану земельну ділянку ТОВ «Будінвест КМ». Таким чином, фактично припинилося право користування земельною ділянкою ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» та відбулась передача ділянки в оренду іншій юридичній особі - ТОВ «Будінвест КМ», яке планує будівництво в зеленій зоні парку «Крістерова гірка», який засновано у 1850 році та який є пам`яткою природи і улюбленим місцем відпочинку жителів вул. Вишгородська, розташований поруч з кінотеатром ім. Шевченка. У зв`язку з початком будівництва житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , ТОВ «Будінвест КМ» було зрізано майже 300 здорових дерев, у тому числі дуби, виритий котлован під підземний паркінг багатоповерхового житлового комплексу, що повністю змінило сформований століттями парк. Крім того, згідно рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804 територія забудови потрапляє в межі Північного Історичного ареалу міста Києва. Позивач вказувала, що наміри ТОВ «Будінвест КМ» та іншого забудовника ТОВ «Екостандарт-Інвест» щодо будівництва житлового комплексу не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, а саме Генеральному плану міста Києва, а тому у Департаменту містобудування та архітектури були відсутні правові підстави для видачі відповідних містобудівних умов та обмежень. Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради від 12.07.2012 року №934/8271 договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 було фактично укладено з ТОВ «Будінвест КМ», в той час, як цим рішенням не передбачалося надання цієї земельної ділянки в оренду ТОВ «Будінвест КМ», що фактично є укладенням нового договору оренди земельної ділянки. Отже, договір оренди було укладено з особою, стосовно якої відсутнє рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі їй в оренду земельної ділянки з метою будівництва. Відповідно до Договору оренди від 14.08.2007 року № 85-6-00341, який було поновлено відповідно до рішення Київської міської ради від 12.07.2012 року № 934/8271, строк оренди становить 5 років і відповідно спливає 14.08.2012 року. Враховуючи те, що строк, на який його було поновлено, має починатися з дати закінчення строку попереднього договору оренди, то строк оренди вказаної земельної ділянки мав закінчитися 14.08.2017 року. Натомість, за два місяці до закінчення строку оренди земельної ділянки, а саме: 29.05.2017 року, Київський міський голова Кличко В.В. підписав договір оренди з ТОВ «Будінвест КМ» ще на 5 років, а отже відповідач отримав в оренду земельну ділянку не на 5 років, а на

10. Додатковою угодою Договір оренди було викладено в іншій редакції з новими умовами оренди, зокрема, передбачено право орендаря передати в суборенду земельну ділянку, отримавши, при цьому, згоду орендаря. Поновлення договору оренди в такий спосіб є фактичною передачею земельної ділянки на абсолютно нових умовах, а з іншою юридичною особою - орендарем без проведення конкурсу є незаконною. Крім того, 16.03.2017 року Київська міська рада прийняла рішення №9/2231, яким рекомендувала всім підприємствам, установам та організаціям повністю припинити господарську діяльність і взаємовідносини з юридичними особами РФ та з будь-якими юридичними особами, які знаходяться під прямим чи опосередкованим контролем фізичних та юридичних осіб РФ, що прямо чи опосередковано здійснюють господарську діяльність у місті Києві. На момент укладення угоди від 29.05.2017 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, кінцевим власником відповідача ТОВ «Будінвест КМ» було зазначено ОСОБА_2 , проте 10.01.2018 року кінцевого бенефіціара було змінено на ОСОБА_4, Ліхтенштейн. Один із засновників ТОВ «Будінвест КМ» - ТОВ «ДКС» має офшорну компанію ТОВ «ЛІМЕКС ІСТЕБЛІШМЕНТ», яка, в свою чергу, володіє капіталом в інших компаніях РФ. Отже, при укладенні Угоди від 29.05.2017 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки відповідач Київська міська рада проігнорувала власне рішення від 16.03.2017 року № 9/2231. Також позивач у позові посилалась на те, що передача спірної земельної ділянки під будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом по АДРЕСА_1 порушує її право на користування парком ОСОБА_3 , оскільки вона проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Крім того, земельна ділянка, відведена відповідачу, є прибудинковою територією житлових будинків по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 -ж призведе до надмірного ущільнення забудови земельної ділянки, псування, забруднення довкілля, паркування власників транспортних засобів спричинить зменшення життєвого простору та додаткові незручності позивачу. Зважаючи на викладене, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 12.07.2012 року №934/8271 «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» договору оренди земельної ділянки від 14.08.2007 №85-6-00341 по АДРЕСА_1 та внесення змін до нього; визнати недійсною Угоду від 29 травня 2017 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідчену 29.05.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровану у реєстрі за № 3155; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 35424281 від 29.05.2017 року щодо реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,0900 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Руденка В.Б. подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилалась на те, що спірна земельна ділянка є частиною зеленої зони (парку) ОСОБА_3 , яка є зоною відпочинку прилеглих будинків по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , в одному з яких проживає позивачка. Збереження спірної земельної ділянки є приорітетним для позивачки, а напрям використання вказаної ділянки та її безпосереднє межування з прибудинковою територією багатоквартирних будинків на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 прямо впливає на права та інтереси позивачки, як одного з мешканців та співвласників квартир в одному з цих будинків. Також позивач зазначала, що незаконними рішеннями Київської міської ради порушується її право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, гарантоване статтею 50 Конституції України. Крім цього, вказувала, що поновлення договору оренди та передача земельної ділянки ТОВ «Будінвест КМ» відбулися незаконно, оскільки прийняття в 2012 році Київською міськрадою рішення про поновлення договору з ТОВ «Київське будівельне підприємство №3» та внесення змін в частині назви орендаря є нічим іншим, як передачею іншій особі земельної ділянки в оренду поза процедурою земельних торгів. Також, при розгляді справи суд дійшов неправильних висновків, оскільки позивачка ніколи не оспорювала цільове призначення спірної земельної ділянки, а вказівка на порушення земельного законодавства відповідачами стосувалась виключно недотримання порядку набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, тобто положень ст.ст. 116, 124 ЗК України. У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Будінвест КМ» Неграш Л.М. проти задоволення скарги позивача ОСОБА_1 заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Руденко В.Б. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник відповідача ТОВ «Будінвест КМ» - адвокат Дюбенкова Н.В., проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечила та просила рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням IV сесії V скликання Київської міської ради від 25.01.2007 року № 51/712 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 » вирішено припинити Подільській районній державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,36 га, відведеною відповідно до додатку № 1 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 31.08.1988 року №316 «О строительстве сблокованных одно-двухэтажных кооперативных гаражей и открытых стоянок для транспортных средств, принадлежащих гражданам» та віднести її до земель запасу житлової та громадської забудови; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 1,09 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально-громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , у тому числі: - площею 0,73 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - площею 0,36 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. 13.03.2007 року між Київською міською радою (Орендодавець) та Київським будівельним підприємством №3 (Орендар) на підставі рішення Київської міської ради від 25.01.2007 року № 51/712 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,0900 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально-побутового призначення та підземним паркінгом. Строк дії договору оренди - 5 років. Також встановлено, що рішенням IX сесії VI скликання від 12.07.2012 року №934/8271 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» договору оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року № 85-6-00341 на АДРЕСА_1 та внесення змін до нього Київською міською радою було вирішено:

1. Поновити строком на 5 років договір оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року №85-6-00341 на вул. Вишгородській, 47-ж у Подільському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об`єктами соціально-громадського призначення та підземним паркінгом по вул. Вишгородській, 47-ж у Подільському районі м. Києва;

2. Внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року № 85-6-00341, а саме: «Київське будівельне підприємство №3» замінити словами «Будінвест КМ» (лист-згода від 03.02.2012 року №101). Відповідно до Угоди від 29 травня 2017 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, Київська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест КМ» уклали договір про поновлення строком на 5 років договору оренди земельної ділянки, укладеного між Орендодавцем та первісним Орендарем, посвідчений Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.08.2007 року за реєстровим №446. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту порушення її прав відповідачами, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. У cт. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину. ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є правочином. Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15) вказав, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Згідно зі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. З оспорюваних позивачем договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 та угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки вбачається, що позивач ОСОБА_1 не була стороною цих договорів, відповідно за вказаними договорами у неї не виникло жодних цивільних прав та обов`язків, вони не порушують речове право позивача та від їх укладення та виконання не залежить подальша реалізація її прав. Не стосується прав позивача і оспорюване нею рішення Київської міської ради «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство №3» договору оренди земельної ділянки від 14.08.2007 року № 85-6-00341 на АДРЕСА_1 , оскільки на підставі цього рішення у позивача не виникло жодних цивільних прав та обов`язків і нею під час розгляду справи не доведено, що цим рішенням обмежуються її права, як мешканки багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці, що межує із ділянкою, на якій буде здійснюватися будівництво. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про те, що оспорюваними рішенням Київської міської ради від 12.07.2012 року № 934/8271, угодою від 29 травня 2017 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки порушені будь-які її права чи інтереси, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну та всебічну оцінку у своєму рішенні, відхиливши за необґрунтованістю. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: