Постанова 4852 № 280/3869/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/3869/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 280/3869/21 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, встановив: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з iнвалiднiстю у 2020 році у розмірі 117193,36 грн. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Рішення суду вмотивовано тим, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників-інвалідів. Відповідач створив одне робоче місце для інвалідів та протягом 2020 року подавав до Державної служби зайнятості звіти форми № З-ПН, що свідчить про надання органам, що здійснюють працевлаштування осіб, iнформацii, необхідної для організації працевлаштування iнвалiдiв. Крім того, відповідачем надавалися оголошення до газет про наявність вакансій для осіб з iнвалiднiстю. Отже, вказане свідчить про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону N2875-XII. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що об`єктом даного правопорушення є зобов`язальні правовідносини відповідача, які полягають у необхідності виконання нормативу або сплати адміністративно-господарських санкцій самостійно, у термін, передбачений постановою КМУ № 70 від 31.01.2007 року. Крім того, не доведено факт здійснення всіх залежних від відповідача заходів щодо сплати адміністративно-господарських санкцій, або обставини, щ об`єктивно перешкоджали здійснити цю оплату. Просить скасувати рішення суду та задовольнити позов повністю. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши дотримання судом норм матеріального і процесуального права у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи не спростовується, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з iнвалiднiстю за 2020 рік (форми № 10-ПОІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становила 27 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з iнвалiднiстю, жодної особи з iнвалiднiстю не було працевлаштовано, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості. Судом також встановлено, що наказом директора підприємства від 02.01.2020 № 2/0Д-20 «Про встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з iнвалiднiстю на 2020 рік» з метою виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності iнвалiдiв в Україні» встановлено норматив робочих місць на працевлаштування осіб з iнвалiднiстю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних вільнонайманих працівників у кількості одного робочого місця та встановлено перелік посад, які можуть бути замiщенi особами ІІ та ІІІ групами iнвалiдностi. Суд встановив, що відповідачем створено 1 робоче місце для працевлаштування осіб з iнвалiднiстю. Крім того, підприємство систематично подавало до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу, зазначаючи про наявність вакансії для інвалідів. Також, протягом 2020 року підприємством неодноразово подавались оголошення в місцеві газети про наявність вакансії. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач у такий спосіб виконав обов`язок щодо створення робочого місця для інвалідів, а також виконав інші необхідні дії з метою сприяння працевлаштуванню інвалідів. Випадків відмови у працевлаштуванні допущено не було. Згідно ч. ч. 1,2 ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті; соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду. Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1, 2 ст. 17, ч. 1-3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті. Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За правилами ч. 1-3, 5, 6, 10 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Таким чином, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів. У свою чергу виконання нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Згідно з вимогами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані зокрема: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року N 316 затверджено Порядок подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". У контексті Закону України "Про зайнятість населення" та затвердженого "Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми N 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Отже, законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою N 3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17. За правилами, визначеними ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі N 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі N 819/639/17. Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. З огляду на викладене обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідальність у вигляді обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Оскільки відповідач, як роботодавець, надав докази виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів та вжиття ним заходів по створенню робочих місць і працевлаштуванню інвалідів, він не може бути зобов`язаний до сплати відповідних адміністративно-господарських санкції. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства, яке суперечать нормам ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, постановив: Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 280/3869/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко