Постанова Вінницький апеляційний суд № 151/585/21

Справа № 151/585/21 Провадження № 22-ц/801/652/2022 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Моцний В. С. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2022 рокуСправа № 151/585/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Ковальчука О. В., суддів : Берегового О.Ю., Сала Т.Б., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Майко Мариною Валентинівною на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 13 січня 2022 року суддею цього суду Моцним В.С., зі складанням його повного тексту 17 січня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя, мотивуючи його тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 лютого 2006 року до 17 грудня 2013 року, який було розірвано на підставі рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 грудня 2013 року по справі №151/986/13-ц. За час шлюбних відносин ОСОБА_1 була зареєстрована в належній ОСОБА_2 на праві власності 1/2 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . За час спільного проживання у шлюбі сторонами у 2009 році було здійснено самовільну прибудову "а3" до 1/2 житлового будинку, загальною площею 23,5 кв.м. та прибудову "а4" загальною площею 66,5 кв.м. Витрати на будівельні матеріали склали 147 931 гривень 30 копійок. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 07.11.2016 року у справі №151/516/16-ц, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділу майна в задоволенні позову було відмовлено. Цим рішенням позивачка ОСОБА_1 просила визнати право спільної власності подружжя на спільну прибудову та виділити її частину будинку. Судом також встановлено, що дані добудови не набули статусу житлового будинку, оскільки не були зареєстровані в установленому законом порядку. Участь у самовільному будівництві приміщень не дає підстави для відшкодування таких витрат. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року по справі №151/425/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та стягненню в порядку поділу сумісного майна подружжя на користь позивача грошової компенсації у вигляді відшкодування витрат на будівництво і ремонт. Позивач вказувала, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки самовільна прибудова була здійснена за спільні кошти подружжя, які були витрачені на будівельні матеріали і які є спільною сумісною власністю подружжя, розподіл повинен здійснюватися в натурі Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року у цій справі вищевказане рішення суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Не змінюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд змінив мотиви відмови, а саме відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності. Крім того, при розгляді вищевказаної справи позивач дізналась про те, що відповідач 13 жовтня 2020 року продав частину будинку з прибудовами, чим порушив її права. Зважаючи на викладене, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти, що еквівалентні половині вартості будівельних матеріалів, які були використані при добудові до будинку АДРЕСА_1 , у розмірі 73965 грн 50 коп. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 13 січня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із позовом. Подані раніше позови, за результатами розгляду яких судами було ухвалено рішення, не можна вважати підставами для переривання строку позовної давності. Однак з такими висновками суду не можна погодитися з огляду на таке. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційне провадження слід закрити з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. 18 грудня 2007 року виконавчим комітетом Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області на підставі рішення від 30.11.2006 року № 143 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 83,0 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 і який складається із: житлового будинку "А" 60,0 кв.м.; тамбура "а" 22,5 кв.м.; вхідного майданчика "а-1"; погріб "а-під"; літньої кухні "а-2", вбиральні "У", відповідно до якого власником є ОСОБА_2 з часткою власності 1/1. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 29 грудня 2008 року за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: кімнату 1-3, житловою площею 22,6 кв. м; кімнату 1-4, житловою площею 10,6 кв. м; літню кухню «а-2» (10 пог. м.), на загальну суму 106 916 грн. Крім цього відповідача зобов`язано облаштувати окремий вхід і перегородку у літній кухні. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстраційною службою Чечельницького районного управління юстиції у Вінницькій області на підставі рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 29 грудня 2008 року за номером 2831088 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на 1/2 житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , що складається із кімнати 1-3, житловою площею 22,6 кв.м., кімнати 1-4, житловою площею 10,0 кв.м., літньої кухні "а-2"(10 пог. м.). Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 грудня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 лютого 2006 року. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 року у справі №151/516/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання об`єктом права сумісної власності подружжя 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , визнання за нею право власності на 1/4 частину вищевказаного будинку, а також здійснення розподілу, зокрема виділення їй 1/2 частини від спільного майна подружжя. Цими ж рішеннями встановлено, що за час спільного проживання у шлюбі сторонами до 1/2 житлового будинку у 2009 році було здійснено самовільну прибудову "а3" загальною площею 23,5 кв.м. та прибудову "а4" загальною площею 66,5 кв.м. Загальні витрати на будівельні матеріали склали суму в розмірі 147 931 грн. 30 коп. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року у справі №151/425/20 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та стягнення в порядку поділу сумісного майна подружжя на користь позивача грошової компенсації у вигляді відшкодування витрат на будівництво і ремонт. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року вищевказане рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зі змісту цієї постанови видно, що суд першої інстанції за результатом розгляду позовних вимог дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про розподіл майна подружжя та стягнення в порядку поділу сумісного майна подружжя на користь позивача грошової компенсації у виді відшкодування витрат на будівництво і ремонт, проте вказав невірні підстави для відмови у позові, зокрема не звернув належної уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем у справі. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Апеляційним судом встановлено, що у справі, рішення у якій переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить поділити спільне майно подружжя, стягнувши з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за Ѕ вартості спільного майна. З такою ж вимогою ОСОБА_1 зверталась до суду у справі № 151/425/20. Як підстави в позовах у обох цих справах ОСОБА_1 вказувала перебування сторін в зареєстрованому шлюбі з 26 лютого 2006 року до 17 грудня 2013 року та будівництво прибудови до Ѕ житлового будинку за спільні кошти подружжя. Також посилалась на рішення судів про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та про визнання об`єктом права сумісної власності подружжя та поділу майна. Разом з тим, як нову підставу не можна вважати продаж частини будинку ОСОБА_2 після розірвання шлюбу між ними, про що вказує ОСОБА_1 у позові по справі №151/585/21, оскільки ця обставина жодним чином не впливає на вирішення спору щодо поділу раніше нажитого подружжям майна. З наведеного вище вбачається, що в даній справі, рішення у якій переглядається, ОСОБА_1 пред`явлено ті ж позовні вимоги до ОСОБА_2 та з тих же підстав, що й були предметом розгляду у справі №151/425/20 та за наслідками розгляду яких Чечельницьким районним судом Вінницької області ухвалено рішення від 02 лютого 2021 року, яке змінено постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року, тому оскаржуване рішення необхідно скасувати, а провадження у цій справі закрити. Крім того апеляційним судом також враховується наступне. Статтею 9 Конституції Українипередбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. В доповнення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46). Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X). На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 255, 377, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 13 січня 2022 року скасувати. Провадження у справі №151/585/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя закрити. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О.Ю. Береговий Т.Б. Сало