Постанова Одеський апеляційний суд № 523/8108/20

Номер провадження: 22-ц/813/3248/22 Номер справи місцевого суду: 523/8108/20 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: 26 травня 2020 року представник Акціонерного товариства «Альфа-Банк» звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 688800,60 грн. Свої вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено Угоду про надання особистого кредиту № 501094330. Відповідно до умов вищевказаного Договору, АТ "Альфа-Банк" зобов`язується надати ОСОБА_1 кредит у сумі 500000 грн. АТ "Альфа-Банк" свої зобов`язання за Договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 500000 грн. У порушення умов Договору, ОСОБА_1 , свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 13.03.2020 року, має прострочену заборгованість у розмірі 688800,60 грн. Дані обставини стали підставою звернення до суду (а.с.5-8). 22 вересня 2020 року заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість в розмірі 688800,60 грн., що складається з строкової заборгованості - 361982,91 грн.; простроченої заборгованості - 129847,80 грн.; строкової заборгованості по нарахованих відсоткам та комісіях - 13924,11 грн.; простроченої заборгованості по нарахованих відсоткам та комісіях - 174965,98 грн.; штрафів - 8079,78 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір в розмірі 10332,01 гривень (а.с.46-47). 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з заявою про перегляд заочного рішення (а.с.54-58). 31 травня 2021 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.09.2020 року відмовлено (а.с.97). 14 червня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року. Апелянт повідомляє, що про розгляд справи йому стало відомо лише 09.11.2020 року, вже після ухвалення заочного рішення, позовну заяву та судові повістки ним отримано не було і тому, він вважає, що був позбавлений права на доступ до правосуддя та не мав можливості висловити свої заперечення проти заявлених вимог. Апелянт звертає увагу на те, що йому відмовлено у перегляді заочного рішення з причини того, що в матеріалах справи є конверт, який було адресовано ОСОБА_1 з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». В свою чергу, апелянт зазначає, що пізніше на ту ж саму адресу ОСОБА_1 надійшло і було йому вручено оскаржуване заочне рішення, а в зазначеному повідомленні про вручення судової повістки ОСОБА_1 немає відміток АТ «Укрпошта», а лише наявний корінець «довідка про причини повернення» з зазначенням про відсутність адресата. На думку апелянта, позивачем не було надано до суду першої інстанції первинних документів, які є обов`язковими доказами наявності заборгованості, в той час як було надано лише довідку-розрахунок заборгованості, з якої, як вважає апелянт, не вбачається ні час, ні суми банківських операцій. Тому, апелянт наголошує, що банком не було доведено належними доказами наявності заборгованості ОСОБА_1 . Апелянт просить суд скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.09.2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовити. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Учасники провадження про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції або про відкладення розгляду справи сторони до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов Договору, відповідач ОСОБА_1 , свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 13.03.2020 року, має прострочену заборгованість у розмірі 688800,60 грн. Тому суд першої інстанції вирішив задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості. Апеляційний суд відхиляючи доводи апеляційної скарги звертає увагу на таке. Як вбачається з матеріалів справи 13.12.2018 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту № 501094330, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. За умовами вказаного договору відповідачу надається кредит в розмірі 500 000 грн під 34% річних на строк 36 місяців, тобто до 13.12.2021. Кредит надається позичальнику для власних потреб в розмірі 56 663,73 грн (спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 ), а також для повернення заборгованості за кредитним договором № 501047378 від 23.07.2018 в розмірі 425 720,43 грн, оплати страхового платежу в розмірі 17365,83 грн та 250 грн (а.с. 9). Також в матеріалах справи міститься анкета-заява про акцепт пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, підписану ОСОБА_1 13.12.2018 (а.с. 10), додаток № 1 до угоди про надання кредиту № 501094330 - графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки (а.с. 14), довідку-розрахунок заборгованості з зазначенням сум боргу (а.с. 15). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про час та місце судового засідання, а також посилався на відсутність належних доказів заборгованості за кредитним договором, зокрема, відсутності виписки за рахунком відповідача з відображенням інформації щодо проведення будь-яких господарських операцій за договором. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями ч.ч. 3-5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апелянт в своїй скарзі не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання на підставі цього договору кредитних коштів. Будь-яких посилань щодо правової природи договору апелянт не наводив. Відомостей щодо визнання кредитного договору недійсним апелянт до суду не надавав. Будь-яких доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, отримання грошових коштів за кредитним договором тощо апелянт також до суду не надавав та відповідних доводів апеляційна скарга не містить. Жодних клопотань щодо витребування доказів на підтвердження існування обставин, на які посилається апелянт, до апеляційного суду не подавалось. Заперечень щодо розміру заборгованості, альтернативного розрахунку заборгованості апеляційна скарга не містить також. За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч.ч. 2-3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Змагальність цивільного процесу передбачає активну процесуальну позицію сторін в справі та, відповідно, покладає обов`язки на учасників подавати докази, клопотання, заяви, вчиняти відповідні процесуальні дії з метою доведення власної позиції та спростування позиції опонента. Роль суду за концепцією змагального процесу полягає у балансуванні інтересів сторін, сприянні в реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи тощо. При цьому суд наділяється активною процесуальною позицією лише в деяких виключних випадках з огляду на характер та предмет спору. В інших випадках за загальним правилом саме на сторони покладається обов`язок вчинення процесуальних дій з метою доведення відповідної позиції. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідачу був наданий повний обсяг процесуальних прав на вчинення відповідних дій (подання заяв та клопотань щодо витребування доказів, надання самостійно підтверджень існування відповідних обставин), в тому числі до суду першої інстанції в процесі розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а також на стадії апеляційного розгляду справи, однак апелянт не скористався наданими йому правами, що, відповідно, передбачає настання/ненастання відповідних юридичних наслідків. Щодо належного повідомлення. Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. За ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Відповідно до інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (приватний будинок) (а..с 36). На цю адресу судом першої інстанції надсилалась відповідачу судова кореспонденція. Вказану адресу ОСОБА_1 повідомляв суду як контактну адресу в своїй заяві про перегляд заочного рішення (а.с. 54), про відкладення розгляду справи (а.с. 80), в заяві від 16.04.2021 (а.с. 87), а також в апеляційній скарзі (а.с. 101). Отже, апелянт-відповідач проживає за адресою, на яку здійснювалась відправка судової кореспонденції. Враховуючи вище наведене в сукупності, встановлені обставини справи, процесуальну позицію сторін, оскільки апелянту був наданий доступ до суду апеляційної інстанції та оскаржуване рішення суду першої інстанції було перевірено в межах доводів апеляційної скарги, так як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а рішення суду першої інстанції не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 15.04.2022 року м. Одеса