Постанова КАС ВС № 160/665/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року м. Київ справа № 160/665/20 адміністративне провадження № К/9901/13623/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Східного Міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (головуючий суддя: Букіна Л.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року (колегія суддів: Ясенова Т.І., Головко О.В., Суховаров А.В.) у справі №160/665/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби України в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.01.2020 № 0000015010. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.01.2020 №0000015010, яким Приватному акціонерному товариству «Дніпровський металургійний завод» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 497150 грн. Присуджено на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7457,25 грн (сім тисяч п`ятдесят сім гривень, 25 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби України. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено: Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Товариство знаходиться на податковому обліку в Офісі великих платників податків ДФС. Судом також установлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань перевірки формування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн, по декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року (вх. №9244879463 від 21.10.2019). За результатами перевірки складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 20.12.2019 № 23/28-10-50-10/5393056 (далі Акт перевірки, у висновках якого зазначено про порушення Товариством: - п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, п. 20.1.1ст. 201, з урахуванням п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями, діючими в періодах, що охоплені перевіркою) унаслідок неправомірного визначення податкового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту у вересні 2019 року на суму 497150 грн, що у свою чергу призвело до порушення п. 200.1 ст. 200 абз. «в» п. 200.4 ст. 200 розділуПодаткового кодексу України у частині завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 497150 грн. 26 грудня 2019 року Товариством надано заперечення на Акт перевірки, проте листом відповідача від 13.01.2020 «Про розгляд заперечень» позивачу надано відповідь з приводу того, що висновки акту є об`єктивними, обґрунтованими, задокументованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства. На підставі названого Акту перевірки і встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми «В4» від 03.01.2020 № 0000015010, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 497150 грн, яке і є предметом розгляду у вказаному спорі. Також судом установлено, що Товариство мало господарські взаємовідносини, у тому числі: з ТОВ «ВКФ «НАЙС» (код ЄДРПОУ 19311369), ТОВ «Стронг Прайд» (код ЄДРПОУ 42226009), ТОВ «Стрім Медіа Плюс» (код ЄДРПОУ 36036242), ЗАТ «Промважмаш». Також, у вказаному періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ВОГНЕТРИВСИРОВИНА», проте оскарженим рішенням не зменшено грошові показники за наслідками визначених фінансових показників по господарським операціям між вказаними суб`єктами господарювання. Матеріалами справи підтверджено, що 01.03.2015 між ТОВ ВКФ «НАЙС» (Власник) та Товариством (Абонент) укладено договір №285/2015 від 01.03.2015 з прийому до гідротехнічної споруди № 1 та транспортування до р. Дніпро дренажних, зливових, стічних та зворотних вод відповідно умов цього договору. Так, 02.10.2016 Дніпропетровською обласною державною адміністрацією був виданий дозвіл на СВК (спеціальне водокористування) №00760, строком дії до 03.10.2019, та в п. 4 дозволу державний орган визначив найменування та водного об`єкту та водогосподарської ділянки (джерело водопостачання та приймач стічних вод, а саме ТОВ ВКФ «НАЙС» (виробничі стічні води з випусків №1, №4, №5, №6), р. Дніпро (20) через Східний колектор (виробничі, зливові, талі, дренажні з випуску № 7), а тому є безпідставним та необгрунтованим висновок відповідача щодо не вірного вказання назви колектору ТОВ ВКФ «НАЙС» у податкових накладних «Західний колектор», оскільки в Дозволі «Східний колектор» визначено прийняття виробничі, зливові, талі, дренажні з випуску №7, у той час, як в податкових накладних зазначено про випуски №1, №4, №5 та №6. Крім того, підпунктом «е» пункту 6 дозволу на спец водокористування чітко встановлено, що «виробничі стічні води з випусків №1, №4, №5, №6 передаються ТОВ ВКФ «НАЙС» по договору від 01.03.2015 №285/2015». ТОВ ВКФ «НАЙС» надано послуги у вересні 2019 року відповідно до укладеного договору № 285/2015 від 01.03.2015 з прийому до гідротехнічної споруди № 1 та транспортування до р. Дніпро дренажних, зливових, стічних та зворотних вод відповідно умов цього договору. Надані послуги з прийому до гідротехнічної споруди № 1 та транспортування до р. Дніпро всіх дренажних, зливових, стічних та зворотних вод, що скидаються по водоспусках № 1, №4, №5, №6 Західного колектору підтверджуються актом № ОУ-00000034 від 30.09.2019 та податковою накладною № 5 від 30.09.2019. Оплата за надані послуги відбувалась у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою по платіжному дорученню. Крім того, у періоді, який підлягав перевірці, Товариство мало господарські з ТОВ «СТРІМ МЕДІА ПЛЮС» (Постачальник), з яким уклало договір №1876/2016. Додатком (специфікацією) № 25 від 17.07.2019, який є невід`ємною частиною договору № 1876/2016 від 07.11.2016, сторонами визначено найменування товару, перелік який наведено в специфікації, опис, код, кількість, ціну, умови оплати, строк поставки та умови поставки: СРТ - склад вантажоперевізника. Поставка товару у липні та вересні 2019 року підтверджується видатковими накладними Постачальника №43 від 29.07.2019, №57 від 17.09.2019, прибутковими ордерами тип. ф. М-4 № ДМ300009323 від 29.07.2019, №ДМ300011950 від 19.09.2019, податковими накладними № 43 від 29.07.2019, № 57 від 17.09.2019, сформованими та pареєстрованими в ЄРПН відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України. Оплату Позивач здійснив 31.10.2019, 24.01.2020, що підтверджується банківськими виписками по платіжним дорученням, на підтвердження чого матеріали справи містять відповідні докази. Із матеріалів справи також слідує, що Товариство мало господарські взаємовідносини ТОВ «СТРОНГ - ПРАЙД», відповідно до укладеного договору № 1643/2018 від 09.10.2018 та додатків (специфікації) № 19 від 31.07.2019, № 20 від 10.09.2019, які є невід`ємною частиною зазначеного договору, в вересні 2019 року здійснено поставку товару (плавикошпатовий концентрат) на склад Покупця. Фактичне виконання умов договору підтверджується видатковими накладними № 18 від 03.09.2019, № 19 від 16.09.2019, № 21 від 20.09.2019, № 20 від 30.09.2019, прибутковими ордерами тип. ф. М-4 № ДМ300011583 від 03.09.2019, № ДМ300011856 від 16.09.2019, № ДМ312556 від 20.09.2019, № ДМ300012557 від 30.09.2019, податковими накладними № 1 від 03.09.2019, № 2 від 16.09.2019, №3 від 20.09.2019, № 4 від 30.09.2019, Також, Товариством долучено до матеріалів справи рапорти переважування на автомобільних вагах. Видача товару у виробництво підтверджується накладними - вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів тип.ф.М-11, оформленими у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» № ДМ300016664 від 30.09.2019, № ДМ300016667 від 30.09.2019 (копії долучаються до матеріалів справи). Щодо господарських взаємовідносин з ЗАТ «ПРОМВАЖМАШ», то вони мали місце в рамках договору № 1155/2016, укладеного 28.07.2016 між Позивачем (Покупець) та ЗАТ «ПРОМВАЖМАШ» (Постачальник) Додатками (специфікаціями) № 6 від 07.09.2016, №11 від 21.12.2016, № 18 від 09.03.2017, № 26 від 12.12.2018, які є невід`ємною частиною договору № 1155/2016 від 28.07.2016, сторонами було визначено найменування товару та опис, код, кількість, ціну, умови оплати, строк поставки та умови поставки: СРТ - склад Покупця. Постачальник здійснив поставку товару (коробка клапана, напівмуфта, корпус та кришка підшипника, шестерня конічна, дверцята планірні, гвинт нажімний, циліндир) на склад Покупця. Фактичне виконання умов договору підтверджується видатковими накладними № РН-00000034 від 20.04.2017, № РН-00000051 від 12.06.2017, № РН-00000057 від 23.06.2017, № РН-00000058 від 26.06.2017, № РН-000000107 від 18.09.2019, прибутковими ордерами тип. ф. М- 4 - №3827 від 20.04.2017, № 5794 від 12.06.2017, № 6216 від 23.06.2017, № 6309 від 26.06.2017, №ДМ300011936 від 18.06.2019, податковими накладними № 8 від 20.04.2017, №14 від 12.06.2017, № 15 від 23.06.2017, № 16 від 26.06.2017, № 4 від 18.09.2019. Придбані ТМЦ використані Товариством у власному виробництві. Так, видача товару у виробництво підтверджується накладними - вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів тип.ф.М-11, № 800 від 15.06.2017, № 209 від 19.06.2017, № 207 від 19.06.2017, № 275 від 18.06.2017, № 229 від 21.06.2017, № 873 від 13.07.2017, № ДМ300016010 від 24.09.2019, № ДМ300004873 від 22.11.2019. Оплату за товар позивач здійснив 08.06.2017, 09.10.2017, що підтверджується банківськими виписками по платіжним дорученням. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справ не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №804/1118/16, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 21.02.2018 у справі №804/5825/16, від 24.10.2018 у справі №804/12772/13-а, від 25.06.2018 у справі №803/1923/13-а у подібних правовідносинах. Скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що встановлені перевіркою факти непідтвердження придбання товару (послу) у контрагентів позивача не спростовують використання придбаного товару в якості сировини або матеріалів у виробництві, проте вказує на внесення недостовірних даних ПАТ «ДМЗ» до бухгалтерського обліку щодо постачальника товару. Скаржник посилається на те, що проведеною перевіркою встановлені факти невідповідності первинних документів, наданих до перевірки, вимогам Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, що позбавляє їх юридичної сили та доказовості, не дозволяє ПАТ «ДМЗ» формувати на підставі наданих носіїв інформації, дані бухгалтерського та податкового обліку. В ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено відсутність реально вчиненої господарської операції ПАТ «ДМЗ» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками позивача та, як наслідок, недостовірність даних відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ПК України, що не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на необґрунтованість викладених в ній доводів. Указує, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність викладених в акті перевірки висновків податкового контролюючого органу. Верховний Суд ухвалою від 29.04.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01.01.2015) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу. Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів. Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 Податкового кодексу України з урахуванням положень цього Кодексу. Крім того, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996) дія цього Закону поширюється на юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно правових форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому статтею 4 Закону №996 встановлено принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій. Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України). Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 19.12.2019 у справі №804/1118/16, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 21.02.2018 у справі №804/5825/16, від 24.10.2018 у справі №804/12772/13-а, від 25.06.2018 у справі №803/1923/13-а у подібних правовідносинах. Суд зазначає, що у вказаних постановах Верховним Судом сформовано загальний підхід щодо дослідження реальності господарських операцій та вимоги до їх документального підтвердження первинними документами в контексті застосування норм статей 134, 198 ПК України. Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, специфікаціями до них, видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими ордерами, актами, банківськими виписками. Позивачем також надано докази відображення спірних господарські операції у власному бухгалтерському обліку. На підтвердження факту подальшої реалізації отриманих товарів у власній господарській діяльності позивачем надано накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. Судами обґрунтовано вказано, що доводи податкового органу про ненадання до перевірки сертифікатів (паспортів) якості на поставлені товари, не можуть свідчити про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, оскільки сертифікати якості містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам, а відтак не можуть бути визнані первинними документами, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт здійснення господарської операції, оскільки не містять у собі тих ознак, які характеризують документ як первинний. Судами також обґрунтовано визнано безпідставними посилання відповідача на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 28.01.2019 (КП №12018040120000043) стосовно контрагента позивача - ТОВ ВКФ «НАЙС», оскільки сам лише факт відкриття кримінального провадження та/або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб відповідних суб`єктів господарювання не є беззаперечним доказом підтвердження безтоварності господарських операцій. Доказів, які б свідчили про наявність вироків суду відносно посадових осіб Товариства в акті перевірки не наведено, відповідачем до матеріалів справи не долучено. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, а висновки податкового органу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Колегія суддів дослідивши доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі встановлених фактичних обставин справи, зазначає, що жодних обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в касаційній скарзі скаржником не наведено. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження. Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. З огляду на наведене, касаційна скарга Східного Міжрегіонального управління ДПС підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Східного Міжрегіонального управління ДПС залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Суддя-доповідач І.В. Дашутін Судді О.О. Шишов М.М. Яковенко