Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/13076/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13076/20 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Лічевецького І.О. розглянувши у порядку письмого провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив: -визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні йому перерахунку та виплати доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити йому доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018, - у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, постійно проживає в с.Лука Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.. До 01.01.2015 позивач отримував виплату доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796). Однак з 01.01.2015 виплату такої доплати було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону №796 Законом №76-VІІІ, яким, зокрема, ст. 39 Закону №796 було виключено. Проте, 17.07.2018 рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим відновлено право позивачки на отримання такої доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також, позивач зазначає, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановою Кабінету Міністрів України. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати гр. ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, згідно ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У вересні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ. Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 12.11.2020 №11710-14666/М-02/8-1000/20 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені статтею 39 Закону №759, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а тому розмір доплати до пенсії позивачу виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає. Вважаючи відповідь відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018, відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, а тому, здійснення відповідачем позивачу таких виплат у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України, є протиправним. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стаття 39 Закону, у редакції, чинній до 01.01.2015 року, була викладена так: «

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». 28.12.2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Згідно цього рішення положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону, яка була чинною до 01.01.2015 року. Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 року № 6-р/2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18. Крім того, у вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796-ХІІ, із 17.07.2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону, а не Постановою № 1210, яка є актом нижчої юридичної сили у порівнянні із Законом. Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині є цілком обґрунтованими. Однак, вирішуючи даний спір по суті за весь визначений позивачем період, суд першої інстанції, не врахував наступного. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом 09.12.2020 року. Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами ч.ч. 3-4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З вищевказаного вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Дани висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19 та від 14 травня 2021 року у справі №176/2584/15-а (2-а/176/114/15). Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 804/4217/18. Також слід зазначити, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Згідно ст. ст. 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Пунктом 4.1 Порядку № 22-1, передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19). В свою чергу слід зазначити, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України», визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 дійшов висновку, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність / помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку, тощо. Таким чином, при зверненні 09.12.2020 до суду з позовом про зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до вимог ст. 39 Закону за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому, позовні вимоги за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 09.06.2020 підлягають залишенню без розгляду. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 09.06.2020, позовні вимоги щодо яких, підлягали залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. Згідно ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України, рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про залишення без розгляду позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 09.06.2020. Керуючись ст.ст. 240, 242, 308, 315, 317, 319, 329, 322 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року в частині позовних вимог за періоди 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 09.06.2020 - скасувати та позовні вимоги в цій частині залишити без розгляду. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма І.О. Лічевецький