Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 653/1860/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 653/1860/21 Головуючий І інстанції Мотонок Т.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 30 липня 2021 року(м.Генічеськ, дата складання повного тексту судового рішення - 30.07.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Херсонській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, - В С Т А Н О В И В: 30.06.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Генічеського районного суду Херсонської області із адміністративним позовом до УПП в Херсонській області, у якому просив скасувати постанову від 22.06.2021р. серії ЕАН №4385854 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його було визнано винним за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу врозмірі - 340 грн.,та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини такої особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Натомість, постанова від 22.06.2021р. серії ЕАН №4385854 не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а інші докази, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення (у т.ч. керування транспортним засобом) - відсутні. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 30 липня 2021 року(ухваленим в порядку спрощеного провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 13.10.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 30.07.2021р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 15.11.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 14.12.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 22.06.2021р. інспектором УПП у Херсонській області лейтенантом поліції Білоус Р.В., винесено постанову серії ЕАН №4385854 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Згідно з оскаржуваною постановою, 22.06.2021р. о 10:00 год. позивач, керуючи транспортним засобом «Skoda Superb», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », по вул. Миру, 118, у м.Генічеськ не виконав вимогу знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушив п.8.4 (в) Правил дорожнього руху України. Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 22.06.2021р. серії ЕАН №4385854 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова була прийнята відповідачем із дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Положеннями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів та ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило - 340 грн. У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов`язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 22.06.2021р. серії ЕАН №4385854 став факт порушення позивачем вимог п.8.4 (в) ПДР України, тобто невиконання ним вимог знаку 3.34 «Зупинку заборонено». За приписами п.8.4 ПДР України, дорожні знаки (додаток 1) поділяються, зокрема, на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Так, знак 3.34 «Зупинку заборонено» запроваджує заборону зупинки та стоянки транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу). У силу вимог ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких, зокрема, перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- та відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання ПДР. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність або ж відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, а також інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими визначеними законодавством доказами. Основними ж доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично є відсутність в матеріалах даної справи належних доказів наявності події адміністративного правопорушення та, відповідно, вини у його вчиненні. Слід зазначити про те, що положеннями КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до матеріалів адміністративної справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, як один із можливих доказів по справі, не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Так, відповідач долучив до матеріалів даної справи диск із відеозаписами та фотоматеріалами (photo20210722114853, photo20210722114853(2)), на яких чітко зафіксовано транспортний засіб позивача «Skoda Superb» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 ») та, зокрема, наявність знаку 3.34 «Зупинку заборонено» по вул. Миру, 118, м.Генічеськ, Херсонська область. Належність представлених відповідачем доказів слідує зі змісту приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача, а також надані відповідачем відеозаписи №220620210931, №20210622131701000187, №20210622131716000188 та №20210622131741000189 із місця події, суд апеляційної інстанції встановив, що 22.06.2021р. о 10:00 год. саме ОСОБА_1 , а не будь-яка інша особа, керуючи автомобілем «Skoda Superb» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 »), не виконав вимогу знаку 3.34 «Зупинку заборонено», який розташований по вул. Миру, 118 у м.Генічеськ. При цьому, такі відеозаписи є якісними та дають можливість чітко й однозначно констатувати даний факт. Зміст вказаних вище файлів не викликає сумнівів у тому, що саме останніми зафіксовані події, які мали місце 22.06.2021р. за участі сторін у справі. В частині правильності висновків суду 1-ї інстанції, колегія суддів враховує те, що у складеній відповідачем постанові вказано технічний засіб (боді-камера №00041), за допомогою якого посадовою особою УПП в Херсонській області здійснено відеозаписи, долучені до справи, та зафіксовано факт порушення позивачем п.8.4 (в) ПДР України. Таким чином, досліджені відео- та фотоматеріали, з точки зору процесуального законодавства, можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення (ч.1 ст.122 КУпАП), зазначеного у спірній постанові. Що ж стосується тверджень позивача в апеляційній скарзі про надання УПП в Херсонській області незасвідченого електронним цифровим підписом електронного доказу у вигляді диску з відеозаписом, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути також визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч.1-5 ст.99 КАС України). Таким чином, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в наступних формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Згідно зі ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. У відповідності до ч.ч.1-2 ст.7 цього ж Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у т.ч.із електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або ж його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Варто зазначити, що «матеріальний носій» є лише способом збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та, при цьому, відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Колегія суддів звертає увагу, що долучений до матеріалів даної справи в якості речового доказу компакт-диск з відеозаписами порушення позивачем ПДР України був виготовлений у зв`язку із необхідністю надання відповідної інформації, що має значення у адміністративному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у виді файлів. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2020р. у справі №751/6069/19, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу. З огляду на викладене, записаний на компакт-диск електронний файл у вигляді відеозапису з нагрудного відео-реєстратора є оригіналом (відображенням) електронного документу. Тобто, компакт-диск з відеозаписом порушення ПДР України з нагрудного відеореєстратору є відповідним доказом, передбаченим ст.251 КУпАП, на основі якого у визначеному законом порядку суб`єкт владних повноважень (посадова особа) повинен був встановити наявність або ж відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, посилання позивача на те, що відеозаписи на компакт-диску є неналежними доказами через відсутність електронного цифрового підпису, є безпідставними, оскільки УПП в Херсонській області надано відеозаписи в оригіналі, що не потребує завірення електронним цифровим підписом. Більш того, наведений висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 31.03.2021р. у справі №333/1539/16-к. За таких умов, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана позивачем постанова від 22.06.2021р. серії ЕАН №4385854 винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а відтак і підстави для її скасування - відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 30 липня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 19.04.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко