Постанова Одеський апеляційний суд № 522/3235/20

Номер провадження: 22-ц/813/4480/22 Номер справи місцевого суду: 522/3235/20 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.04.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Заїкіна А.П., за участю секретаря Хухрова С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Олександра Володимировича на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_2 , про знаття арешту з майна, встановив: 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до Другого Приморського ВДВС умісті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна. В обґрунтування позову вказувала, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 березня 2012 року у цивільній справі № 1519/2-748/11 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд стягнув зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 21 522,55 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, також 51,00 гривень в рахунок сплаченого державного мита та 30,00 гривень в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач і боржник ОСОБА_3 помер. Позивачка ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , 15 червня 2017 року звернулася до Другої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачці було відмовлено у зв`язку з тим, що на спадкове майно накладено арешт постановою № 8/813 Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 03 липня 2013 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 18 жовтня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 23 603,55 грн. 12 лютого 2020 року Другим Приморським відділом ВДВС Одеського МУЮ позивачці надано відповідь, що виконавчий лист № 1519/2-748/11 повернутий стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент повернення стягувачу виконавчого листа) у зв`язку із неможливістю встановити особу боржника та з`ясувати його місце проживання. Виконавче провадження № 36846528 щодо виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 знищено за закінченням строку зберігання. Посилаючись на те, що на спадкове майна накладено арешт, у зв`язку з чим позивачка позбавлена можливості отримати спадкове майно, вона просила її позовні вимоги задовольнити. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна, було відмовлено (а.с. 111-116). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування вищевказаного рішення, та постановлення нового, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с. 120-130). Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями було обрано колегію суддів у складі головуючого судді Сегеди М.С. та суддів Гірняк Л.А. і Цюри Т.В. (а.с. 132). Ухвалами Одеського апеляційного суду від 29.09.2021 року та від 23.10.2021 року апеляційне провадження у справі було відкрито та розгляд справи призначено на 13.04.2022 року, на 12 год. 00 хв. (а.с. 133, 142). Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше 6 місяців, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, розгляд даної справи здійснений 13.04.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, однак від жодного із них не надійшло заяви або клопотання про відкладення розгляду справи з тих чи інших підстав (а.с.143-148, 157). Разом з тим, у зв`язку з перебуванням судді Гірняк Л.А. у відпустці з 08.04.2022 року по 12.05.2022 року (а.с. 158), судді Цюри у відпустці з 01.04.2022 року по 15.04.2022 року (а.с. 159), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2022 року визначено інший склад суду: головуючий - суддя Сегеда С.М., судді: Громік Р.Д. і Заїкін А.П. (а.с.161). У зв`язку з цим, розгляд даної справи здійснений 13.04.2022 року, а повний текст судового рішення складений 18.04.2022 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, письмові пояснення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що у судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Також суд апеляційної інстанції погоджується із тим, що до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, який був чинним на час накладення арешту на майно боржника (далі - Закон України №606-XIV), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. З цих підстав, суд дійшов правильного висновку про те, що Державний виконавець Перчик В.О. обґрунтовано наклав арешт на майно боржника. При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що у позивачки ОСОБА_1 не існує жодного порушення у праві власності з боку органів державної влади, оскільки за нею не зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на спірне спадкове майно. Крім того, суд зазначив, що позивачка ОСОБА_1 не заявляла бажання відшкодувати ОСОБА_2 завдану спадкодавцем ОСОБА_3 завдану шкоду, із запропонуванням досудового врегулювання спору не зверталася, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не має наміру виконувати визначені законодавством обов`язки з відшкодування шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Так, згідно з ч.1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Крім того, відповідно до п. 5 ч.3 ст. 11 Закону України №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. За змістом ст. 57 казаного Закону України №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Також постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст. 60 Закону України № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. Таким чином, за змістом наведених положень Закону України № 606-XIV в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Крім того, відповідно до положень ст. 60 Закону України № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Проте, як було зазначено вище, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2012 року у цивільній справі № 1519/2-748/11 з відповідача ОСОБА_3 було стягнуто на користь ОСОБА_2 21 522,55 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 000,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди, також 51,00 грн. - в рахунок сплаченого державного мита та 30,00 грн. - в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На виконання вказаного судового рішення, Другим Приморським відділом державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №36846538 з примусового виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 від 18 жовтня 2012 року виданого Малиновським районним судом м. Одеси. Разом з тим, вищевказаний виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі п.5 ч. 1 ст. 47 Закону України № 606-XIV (у зв`язку із неможливістю встановити особу боржника та з`ясувати його місце проживання, перебування). Таким чином, підставою обтяження майна позивача є постанова Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 03 липня 2013 року в рамках вищевказаного виконавчого провадження №36846538. В свою чергу, звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 ставила перед судом питання про звільнення спадкового майна з-під арешту, оскільки накладення арешту на майно порушує її права, як власника, з боку органів державної влади, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд зазначив, що в останньої не існує порушення у праві власності з боку органів державної влади, оскільки за нею не зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на спірне майно. При цьому суд виходив також із того, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Сам по собі факт позбавлення можливості ОСОБА_1 прийняти спадщину, не є підставою для скасування заходів забезпечення позову, оскільки рішення суду від 29 березня 2012 року станом на час розгляду даної справи не виконано, чим порушуються основні засади як Конституції України, так і ЦПК України, а також виконавчого провадження, визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, стосовно обов`язковості виконання судового рішення. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 , оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Олександра Володимировича залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік А.П. Заїкін