Ухвала КАС ВС № 420/1002/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 18 квітня 2022 року м. Київ справа № 420/1002/21 адміністративне провадження № К/990/8091/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Стрелець Т.Г., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - усунути протиправну відмову і бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати згідно із Законами України ЗУ-1058 та ЗУ-2050 компенсації з урахуванням індексу інфляції - по боргам (А), (Б), (Є) та (І), тому що виплачені вони були з протиправною затримкою на 6-7 років - і аналогічно правової позиції 2018 року Одеського окружного адміністративного суду по справі № 520/9024/17; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити позивачу компенсацію по всім боргам, з урахуванням індексу інфляції на її рахунок в Банку Південний, вказаний в її заяві, та на який їм були нараховані її виплати раніше. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії за період з 22 січня 2011 року по 31 серпня 2017 року у сумі 76 000,25 грн, з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2018 року у сумі 3 763,86 грн, з 22 січня 2011 року по 30 квітня 2018 року у сумі 1 948,60 грн та з 01 травня 2012 року по 30 вересня 2017 року у сумі 6 500,00 грн. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено позивачці у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії за відповідний період. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Встановлено, що судом першої інстанції призначено та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або справах, що розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. В касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. На думку скаржника, розгляд касаційної скарги стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має для нього виняткове значення. Однак, колегія суддів критично оцінює вищевказані посилання, оскільки скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Втім, твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, а має суб`єктивний характер. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Втім, інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої цієї статті у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийнято за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Т.Г. Стрелець Суддя В.М. Шарапа