Постанова 4857 № 140/7559/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7559/21 пров. № А/857/22663/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Денисюком Р.С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) №6665-6023/К-02/8-0300/21 від 16.07.2021 про відмову у переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов`язати зарахувати до стажу державної служби період роботи з 19.04.1995 по 10.05.2019 та перевести на пенсію за віком відповідно до цього Закону з 18.06.2021. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що період роботи позивача з 04.07.2001 не може бути зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію державного службовця, оскільки посада, на якій вона перебувала з 04.07.2001, є посадою органу місцевого самоврядування. Вказує, що при відмові позивачці у переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу», ГУ ПФУ діяло правомірно. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у пенсійному органі як одержувач пенсії за віком (матір особи з інвалідністю з дитинства) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 18.06.2021 позивач звернулась до ГУ ПФУ із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що вона з 19.04.1995 по 01.06.1997 працювала на посадах інспектора 1 категорії по призначенню субсидій, інспектора 1 категорії відділу субсидій Луцького міськвиконкому (відповідно присвоєно було 12, а пізніше 11 ранг державної служби), з 15.10.1997 по 01.01.2002 на посаді головного спеціаліста даного відділу ( 11 ранг державної служби), 01.01.2002 по 20.12.2006 працювала начальником контролю (10, 9 ранги посадових осіб місцевого самоврядування), з 21.12.2006 по 03.07.2007 на посаді заступника начальника відділу субсидій департаменту соціальної політики Луцької міської ради, з 03.12.2007 по 10.05.2019 начальником відділу соціальних виплат департаменту соціальної політики Луцької міської ради. За результатами розгляду заяви позивачки, пенсійний орган листом №6665-6023/К-02/8-0300/21 від 16.07.2021 відмовив у переведенні її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що у неї відсутні 20 років стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до ст.37 цього Закону. Також вказано, що на момент набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII) вона не працювала на посадах державної служби. Вважаючи дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення 18.06.2021 до пенсійного органу із заявою про переведення на інший вид пенсії та станом на 01.05.2016, а саме на дату набрання чинності Законом №889-VIII, позивач мала не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а тому нею дотримано вимоги п.12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII щодо наявності 20 років страхового стажу станом на 01.05.2016. Відповідачем безпідставно не зараховано до стажу державної служби позивача її роботу в органах місцевого самоврядування та відмовлено у переведенні на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723- XII від 16.12.1993 (далі - Закон №3723- XII) на підставі поданої заяви від 18.06.2021. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Предметом спору у даній справі є оцінка наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для призначення пенсії державного службовця, правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачці у переведенні її на пенсію державного службовця. Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-III від 07.06.2001 (далі - Закон № 2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Положеннями статей 2,3 Закону №2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Відповідно до ч.7 ст.21 Закону №2493-III (в редакції станом на 01.05.2016), пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом №3723-XII. Водночас, з 01.05.2016 набрав чинності Закон №889-VІІІ, відповідно до статті 90 якого, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно п.10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до п.11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно ч.1 ст.37 Закону №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 стажу державної служби не менше 20 років, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII. Згідно п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII. Відповідно до п.8 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин Порядок обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283). Згідно абз.12 п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. З матеріалів справи видно, що позивач у період з 19.04.1995 по 10.05.2019 працювала на посадах державної служби та органів місцевого самоврядування, прийняла Присягу державного службовця, а в подальшому, посадової особи місцевого самоврядування, та з 02.01.2002 їй було присвоєний 10 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування. При цьому, посади, які обіймала позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених статтею 14 Закону №2493-III. Зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III, передбачено також п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII. Таким чином, доводи скаржника про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця, а лише до 04.07.2001 є безпідставними. Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності своїх дій щодо відмови позивачу у переведенні її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов`язання відповідача зарахувати до стажу державної служби позивача період роботи з 19.04.1995 по 10.05.2019 на посадах в органах місцевого самоврядування, які віднесені до державної служби та здійснити переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ, з урахуванням вказаного стажу, з часу звернення із заявою від 18.06.2021. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року по справі №140/7559/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук