Постанова 4856 № 240/19150/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19150/20 Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М. Суддя-доповідач: Курко О. П. 14 квітня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, позивача: ОСОБА_1 , представника відповідачів: Міняйло І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину; - зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спец підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Житомирської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді з 16 березня 2002 року, про що внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства; - стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2002 року по день прийняття рішення у справі у сумі 118130,86 грн. (сто вісімнадцять тисяч сто тридцять гривень вісімдесят шість копійок); - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідачі подали апеляційні скарги. Позивач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Останній вважає, що Житомирським окружним адміністративним судом не правильно визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідачі просили скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Відповідачі стверджують, що позивачем було пропущено строк звернення до суду. Також вважають, що наказом Генерального прокурора України від 22.03.2002 №300 к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" на ОСОБА_1 було правомірно накладено дисциплінарне стягнення. В судовому засіданні представник відповідачів доводи апеляційних скарг Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити їх, а рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення. Позивач в судовому засіданні просив задовольнити власну апеляційну скаргу, заперечував проти задоволення апеляційних скарг Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора. Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що п. 1 наказу Генерального прокурора України від 22.03.2002 року №300 к було скасовано пункт 1 наказу прокурора Житомирської області від 15.03.2002 року №43. Пунктом 2 оскаржуваного наказу за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спец підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області радника юстиції ОСОБА_1 наказано звільнити з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину. (т.1 а.с.57) За змістом наказу зазначено, що 26.12.2001 в кюветі окружної дороги Житомир - Тетерівка виявлено труп ОСОБА_2 з ознаками насильницької смерті. За даним фактом прокуратурою Житомирської області 27.12.2001 порушено кримінальну справу за ст. 121 ч. 2 КК України. В ході досудового слідства встановлено, що 24.12.2001 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з начальником відділу за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 на квартирі останнього розпивали спиртні напої. Після того, як ОСОБА_2 вступив в статеві зносини із ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , з метою помсти останні спричинили ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження. В цей час ОСОБА_1 перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння в іншій кімнаті. Скориставшись його станом, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 викрали у нього службове посвідчення працівника прокуратури та інші речі. При невстановлених ще слідством обставинах тіло потерпілого було вивезено з квартири за межі міста. Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_2 настала від переохолодження тіла. 14 березня 2002 року до Житомирського райвідділу міліції надійшла явка з повинною від ОСОБА_7 . Тоді ж ОСОБА_5 і ОСОБА_6 арештовані, а ОСОБА_1 затриманий. До того як стали відмові викладені обставини, 24.01.2000 року ОСОБА_1 у зв`язку з недоліками в роботі звільнений з посади начальника відділу за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства і тоді ж призначений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спец підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури області. Скоєння ОСОБА_1 ганебного вчинку, який підірвав авторитет прокуратури, є наслідком суттєвих прорахунків і упущень в кадровій роботі в органах прокуратури Житомирської області, недостатньої принциповості начальника відділу роботи з кадрами ОСОБА_8 та послаблення вимогливості до підлеглих прокурором області ОСОБА_9 . Враховуючи, що з матеріалів кримінальної справи вбачається причетність ОСОБА_1 до скоєння злочину, наказом прокурора Житомирської області №43 від 15.03.2002 р. його звільнено з посади та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить ОСОБА_1 як працівника прокуратури. Накладене на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення не в повній мірі відповідає тяжкості скоєного ним ганебного вчинку. Зазначений наказ прийнятий на підставі ст. 8, п. 6 ст. 9 та ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури і п. 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України. Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставин, за яких позивач скоїв дисциплінарний проступок, його причин і умов відповідачами безпосередньо встановлено не було, так само як і не зроблено беззаперечного висновку про підтвердження відомостей, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Зазначено, що відповідачем також не обґрунтовано і вид обраного дисциплінарного стягнення. Стосовно позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.03.2002 по день прийняття судового рішення у справі включно у сумі 118130,86 грн. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Стосовно дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів звертає увагу, що зазначене питання було вирішено Сьомим апеляційним адміністративним судом, який в постанові від 25.03.2021 року встановив, що на вимогу позивача наказ Генерального прокурора України від 22.03.2002 №300 к Офісом Генерального прокурора надіслано на його адресу лише 05.10.2020, тому саме з цієї дати і слід обраховувати строк звернення до суду. ОСОБА_1 з позовною заявою до суду першої інстанції звернувся 03.11.2020, тобто в межах строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. Зважаючи на те, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду є судовим рішенням, яке набрало законної сили, судова колегія позбавлена процесуальної можливості дійти протилежних висновків щодо питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у правовідносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби. Відтак, суд надає по суті правову оцінку оскаржуваному наказу у контексті його відповідності вимогам нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, організаційні та соціально-економічні умови реалізації права громадян на проходження служби в органах прокуратури визначались Законом України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ, у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу). Підстави для звільнення працівників прокуратури на час прийняття оскаржуваного наказу визначалися Законом № 1789-ХІІ. Частиною третьою статті 48 Закону № 1789-ХІІ визначено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України. Статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-XII, встановлено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. В свою чергу за приписами статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства. Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину. (ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України). Відповідно до статті 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Одночасно, накладаючи дисциплінарне стягнення має бути враховано приписи частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, відповідно до якої дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку. Колегія суддів зазначає, що робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо поведінки працівників прокуратури є більш суворими і в першу чергу вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону та правила суспільного життя. Так, в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Суд звертає увагу, що працівник прокуратури покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Тож вчинення проступку, який порочить особу як працівника прокуратури слід розуміти як скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Отже, особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає в тому, що вона настає не тільки за порушення допущені під час проходження служби, а й за допущені проступки, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Надаючи оцінку правомірності оскаржуваному наказу, необхідним є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, допущення порушення Присяги, та відповідність застосованого стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину вчиненому проступку. Судом встановлено, що дії позивача відповідачем було визначено як вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, тобто вчинення дії, що суперечать покладеним на нього обов`язкам та підривають авторитет органів прокуратури. Скоєне ОСОБА_1 було викрито в ході досудового слідства та встановлено, що 24.12.2001 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з начальником відділу за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 на квартирі розпивали спиртні напої. Після того, як ОСОБА_2 вступив в статеві зносини із ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , з метою помсти останні спричинили ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження. В цей час ОСОБА_1 перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння в іншій кімнаті. Скориставшись його станом, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 викрали у нього службове посвідчення працівника прокуратури ті інші речі. При невстановлених ще слідством обставинах тіло потерпілого було вивезено з квартири за межі міста. Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_2 настала від переохолодження тіла. 14 березня 2002 року до Житомирського райвідділу міліції надійшла явка з повинною від ОСОБА_7 . Тоді ж ОСОБА_5 і ОСОБА_6 арештовані, а ОСОБА_1 затриманий. Скоєння ОСОБА_1 ганебного вчинку, який підірвав авторитет прокуратури, є наслідком суттєвих прорахунків і упущень в кадровій роботі в органах прокуратури Житомирської області, недостатньої принциповості начальника відділу роботи з кадрами ОСОБА_8 та послаблення вимогливості до підлеглих прокурором області ОСОБА_9 . Судова колегія погоджується з позицією прокуратури, що вказані дії ОСОБА_1 порочать працівника прокуратури, ним вчинено дії, які суперечать покладеним на нього обов`язкам та підривають авторитет органів прокуратури. Позивач в даному випадку зі своєї сторони допустив необачність, привівши до себе додому незнайомих людей з сумнівною поведінкою, розпивав з останніми спиртні напої, не контролював їхню поведінку в своїй оселі та будучи в стані сильного алкогольного сп`яніння не запобіг вчиненню особливо тяжкого злочину. Отже, суд вважає, що суб`єктом застосування відповідальності, в даному випадку - Генеральним прокурором України було вірно кваліфіковано дії позивача як порушення закону, скоєння ганебного вчинку, що є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину. В обґрунтування своїх доводів про відсутність обставин, які стали підставою для звільнення із займаної посади, позивач вказує на те, що діяння, які мали місце 24.12.2001 року призвели до визнання його вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 07.11.2018 у справі №1-26/12 невинним і по суду виправданим в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135 та ч. 1 ст. 396 КК - за відсутністю події злочину. Водночас, суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки відсутність складу кримінального правопорушення не є тотожним із відсутністю підстав застосування до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято на підставі подання прокурора Житомирської області М.А. Черненка від 18.03.2002 №11/269-02 (т.1 а.с.56) із зазначенням відомостей, встановлених під час досудового слідства, що підтверджують наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку. Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку. Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи, свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями КК України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися у контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). До того ж гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Водночас зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі Стандартами професійної відповідальності та викладами основних обов`язків та прав прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори повинні: повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії; завжди поводитись професійно, дотримуючись законів, а також правил і етичних норм своєї професії; постійно дотримуватись найвищих стандартів чесності та старанності. Отже, для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. Водночас обов`язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Відтак, факт постановлення судом виправдувального вироку у справі №1-26/12 жодним чином не спростовує наявність в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі №817/3305/15 зазначив: "...кримінальне провадження, що проводилося відносно позивача не виключає наявності у його діях складу дисциплінарного проступку та не позбавляє відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення за його вчинення...". До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31.05.2018 у справі №804/207/16, у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17. Слід зазначити, що Генеральний прокуратур України в даному випадку не досліджував питання наявності або відсутності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, а надав правову оцінку виключно обставинам наявності або відсутності вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у Генерального прокурора України було достатньо підстав для застосування такого дисциплінарного стягнення як звільнення з позбавленням класного чину. Отже, наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22 березня 2002 року № 300к, виданий Генеральним прокурором України, прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законами України, відтак, скасуванню не підлягає. Решта позовних вимог, відповідно, не підлягає задоволенню, як похідні від зазначеної вище вимоги. Також судова колегія вважає помилковими доводи суду першої інстанції щодо неналежного з`ясування обставин скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку у зв`язку з непроведенням службової перевірки та не відібранням пояснення від позивача. Так, лише Законом №4711-VI від 17.05.2012 статтю 11 Дисциплінарного статуту доповнено частиною 2, яка передбачала випадок обов`язкового проведення службового розслідування за особливих обставин: вчинення корупційного правопорушення або невиконання вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (втратив чинність 01 вересня 2016 року). Суд звертає увагу, що положення ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України в редакції, чинній на час видання оскаржуваного наказу, не встановлювали обов`язку проведення службового розслідування. Також Дисциплінарний статут не містить обов`язку відібрання пояснень від особи. Крім того, у вищезазначеному поданні та наказі № 43 від 15.03.2002 прокурора Житомирської області (т.1 а.с.178) зазначено, що ОСОБА_1 від дачі показів відмовився. Таким чином, під час вирішення питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача призначення службової перевірки та відібрання пояснень відносилися до дискреційних повноважень керівника прокуратури. Суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивача в органах прокуратури. Водночас, колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідачів як на додаткову підставу для звільнення про те, що ОСОБА_1 під час вищевказаних подій був одягнутий у формений одяг працівника прокуратури та на те, що він втратив службове посвідчення, оскільки вказані обставини не були підставою для прийняття оскаржуваного наказу. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. апеляційні скарги Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 25 квітня 2022 року. Головуючий Курко О. П. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.