Постанова 4854 № 420/13321/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 квітня 2022 р.м. ОдесаСправа № 420/13321/20 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану за підписом представника - Богомолової Ірини Георгіївни, щодо вирішення питання про судові витрати у справі № 420/13321/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (вхід.№966/21від 11.01.2021р.), просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 жовтня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та заборону проходити iншi етапи атестації; визнати протиправним та скасувати рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора №18 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації та припинення участі в атестації; визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т. №3046к від 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року; поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді та в органах прокуратури України з 30 грудня 2020 року; стягнути з Одеської обласної прокуратури середній заробіток ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 31.12.2020 по день прийняття судом рішення про поновлення його на роботі. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі№420/13321/20- скасовано. Ухвалено у справі №420/13321/20 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 жовтня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та заборону проходити iншi етапи атестації. Визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора №18 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації та припинення участі в атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т. №3046к від 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та в органах прокуратури з 30 грудня 2020 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 328 569 (триста двадцять вісім тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) 48 коп. з відповідним відрахуванням обов`язкових податків та платежів до бюджету та спеціальних фондів. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено. 21.03.2021 року (провадження № 854/5239/21) від ОСОБА_1 , за підписом представника - адвоката Богомолової Ірини Георгіївни до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява з проханням вирішити питання про судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. і 10000,00 грн. в апеляційному суді (всього 30000,00 грн.) та повернення судового збору у сумі 840,80 грн. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до ст.ст.252, 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження. Надаючи оцінку заяві позивача щодо вирішення питання про судові витрати, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Ураховуючи те, що при розгляді апеляційної скарги судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність постановлення додаткової постанови. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Згідно ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Щодо відшкодування сплаченого позивачем судового збору, згідно наявної в матеріалах справи квитанції від 16.12.2020р. №0.0.1944687945.1 КБ «Приват Банк», наданої представником позивача на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2020р., за подання до Одеського окружного адміністративного суду позову у справі №420/13321/20 було сплачено 840,80 грн. Оскільки за наслідками перегляду судового рішення апеляційним судом, позов ОСОБА_1 було задоволено частково, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на приписи ч.1 статті 139 КАС України, вбачає також за необхідне стягнути з бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду. Щодо витрат на правничу допомогу, апеляційним судом встановлено, що згідно наданої заяви, під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у даній справі, останнім понесено витрати на професійну правову допомогу в загальному розмірі 30 000,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. під час розгляду справи в суді першої інстанції та 10 000,00 грн. під час апеляційного розгляду справи. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З матеріалів справи встановлено, що професійна правнича допомога у даній справі надавалась позивачу адвокатом Богомоловою Іриною Георгіївною, яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2765, згідно договору про надання правничої допомоги від 25.10.2020р. № 338/2765. За умовами вказаного Договору, Адвокат особисто надає правову допомогу Довірителю, як позивачу у справі за позовом до Офісу Генерального прокурора, а Довіритель зобов`язується виплатити Адвокату гонорар та відшкодувати витрати, пов`язані з виконанням доручення. Пунктом 4 Договору сторони погодили, що за надання правової допомоги Довіритель сплачує Адвокату гонорар у фіксованому розмірі 5000,00 грн. В подальшому, між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Богомоловою І.Г. було укладено додаткові договори про надання правничої допомоги від 07.01.2021р., від 16.04.2021р. а якими зокрема було змінено п. 4 Договору в частині визначення суми гонорару та визначено суму гонорару, яка підлягає сплату за розгляд справи в апеляційному суді. Судова колегія враховує надані представником позивача обґрунтування заявлених до відшкодування витрат, у яких вказано, що відповідно до Договору про надання правничої допомоги, вартість наданої допомоги становить 5000,00 грн.. за додатковим договором 6000,00 грн. у зв`язку зі зміною позовних вимог та збільшення розміру мінімальної заробітної плати у 2021 році. Загальна сума 11000,00 грн. сплачена позивачем 07.01.2021р.. про що складено відповідні приходні касові ордери, квитанції від яких надано позивачу. Також, як далі було зазначено представником в обґрунтуваннях, під час судового розгляду, виникла необхідність апеляційного оскарження ухвали суду, що збільшило витрати на правничу допомогу і додатково сплачено 9000,00 грн., що підтверджується квитанцією до приходного касового ордера. Також, як зазначено в обґрунтуваннях, оскільки гонорар визначався у фіксованому розмірі, інших доказів щодо його сплати позивачем, крім квитанції, не передбачено. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Дослідивши матеріали справи та вказані вимоги представника позивача щодо стягнення на користь позивача судових витрат, а саме: витрат на професійну правову допомогу в загальному розмірі 30000,00 грн., колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вони є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з огляду на те, що заявлена сума позивачем не є співмірною, зокрема, зі складністю справи та виконаних робіт/наданих адвокатом послуг, відтак підлягає зменшенню судом. Відтак, оцінивши рівень заявлених до відшкодування витрат позивача на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, а також співмірність послуг категорії складності справи та пропорційності витраченого часу, об`єму наданих послуг, їх необхідності колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, зменшивши при цьому їх розмір та стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених ОСОБА_1 , під час розгляду справи даної справи судами першої та апеляційної інстанціями, у розмірі 8000,00 гривень пропорційно з відповідачів. Судова колегія також зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, пов`язані із розглядом цієї справи, пропорційно у загальному розмірі 8000,00 грн. (по 4000,00 грн. з кожного відповідача). Відтак, наявні підстави для ухвалення додаткової постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 243, 250, 252, 311, 322, 325, 328, 329 КАС України,апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Заяву ОСОБА_1 , подану за підписом представника - Богомолової Ірини Георгіївни, щодо вирішення питання про судові витрати у справі №420/13321/20 - задовольнити частково. Ухвалити у справі №420/13321/20 додаткову постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору за подання позову до Одеського окружного адміністративного суду в розмірі по 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 4000,00 (чотири тисячі) грн. з кожного. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.