Постанова 4857 № 570/5587/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 570/5587/17 пров. № А/857/22093/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Матковської З.М. та Запотічного І.І., з участю секретаря судового засідання - Ільченко А.З., а також сторін (їх представників): від позивача Лук`янова М.Л.; від відповідача - Самкова Т.А.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника адвоката Лук`янової Марії Леонідівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя суду І інстанції: Дудар О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 21 хв. 20.10.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 01.11.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 14.12.2017р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути з відповідача Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. із урахуванням індексаційних та компенсаційних виплат в сумі 385139 грн. 11 коп. (Т.1, а.с.1-3). Протокольною ухвалою суду від 07.05.2021р. допущено заміну відповідача Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. його процесуальним правонаступником - Олександрійською сільською радою Рівненського району Рівненської обл. (Т.1, а.с.231, 246-250). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження із викликом учасників справи в судове засідання (Т.1, а.с.184-185). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2021р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. в сумі 15478 грн. 40 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т.2, а.с.181-186). Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони. В поданій апеляційній скарзі представник адвокат Лук`янова М.Л., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового визначення розміру заробітної плати, що підлягає стягненню на користь позивача, просить рішення суду першої інстанції змінити в оскаржуваній частині, задовольнивши заявлений позов в частині стягнення середнього заробітку за період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. в сумі 162296 грн. 75 коп. (Т.2, а.с.214-218). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. позивач мала неприпинені трудові відносини, проте не виконувала обов`язків голови сільської ради в силу вчинення перешкод у цьому, як і не була звільнена з посади з припиненням повноважень у спосіб та порядок, визначені законом; заробітна плата за цей період їй не нараховувалася та не виплачувалася, що не спростовано в ході судового розгляду справи. Факт перебування позивача у трудових відносинах в спірний період встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили у справі між цими ж учасниками, а саме - постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016р. у справі № 570/3880/16-а, яке набуло статус остаточного згідно постанови Верховного Суду від 26.12.2019р. у вказаній справі за результатами розгляду касаційної скарги Заборольської сільської ради. Саме наведені обставини стали підставою для звернення у грудні 2017 року до суду з позовом про стягнення заробітної плати за вказаний період. Розглядувані правовідносини стосуються стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати позивача; саме так кваліфіковані спірні правовідносини у різних судових рішеннях між сторонами. За таких умов для розрахунку суми заробітної плати позивача слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів /КМ/ України № 100 від 08.02.1995р., а норми матеріального права, які встановлювали працівнику, що перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, всі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення середньої зарплати, позивач мала не лише ймовірні очікування, але і визначені законом гарантії, що середня заробітна плата (відкоригована в усіх випадках її збільшення) безумовно буде збігатися з «усіма виплатами, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат». Однак у грудні 2020 року набули чинності зміни, внесені в Порядок обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., згідно яких коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт її підвищення (у разі підвищення) не проводиться, як і не здійснюється нарахування середнього заробітку за період його нарахування за новими умовами оплати праці, в разі зміни умов оплати праці. Ці зміни у законодавстві призвели до порушення принципу юридичної визначеності. У своїй апеляційній скарзі відповідач Олександрійська сільська рада Рівненського району Рівненської обл., покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити (Т.2, а.с.191-197). В обґрунтування апеляційних вимог наголошує на тому, що при прийнятті рішення суд покликався на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016р. в справі № 570/3880/16-а, якою було встановлено факт перебування ОСОБА_1 на посаді Заборольського сільського голови в період з 11.08.1998р. по 05.11.2015р. Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов лише на підставі дубліката трудової книжки та листа Територіальної державної інспекції праці у Рівненській обл. № 17-10/1609 від 11.11.2011р. щодо питань додержання вимог законодавства про працю Заборольською сільською радою, про що конкретно зазначається у вищезгаданій постанові та постанові Верховного Суду від 26.12.2019р. У справі № 570/3880/16-а суд не досліджував факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Заборольською сільською радою, при цьому трудові відносини не встановлюються лише на підставі записів у трудовій книжці. Також під час судового розгляду не досліджено факт поновлення на посаді ОСОБА_1 у 2002 році. Зокрема, позивач обиралася у 1998 році Заборольським сільським головою терміном на 4 роки. Після того, як 18.05.1999р. сільська рада своїм рішенням достроково припинила повноваження сільського голови ОСОБА_1 , Рівненський районний суд Рівненської обл. рішенням від 19.06.2001р. у справі № 2-181/2001 поновив її на посаді сільського голови до закінчення строку її повноважень. 31.03.2002р. відбулися чергові вибори Заборольського сільського голови. На цих виборах позивач ОСОБА_1 була одним із кандидатів на посаду сільського голови, проте за результатами таких виборів остання не була обрана сільським головою. На виконання рішення суду в справі № 2-181/2001 ОСОБА_1 в повному обсязі було виплачено суму, яка підлягала стягненню у розмірі 3741 грн. 50 коп. за час вимушеного прогулу, а повноваження сільського голови Солощук В.В. не здійснювались, оскільки апеляційне та касаційне провадження затягнулось до закінчення строку її повноважень. Також відповідач не міг здійснити запис у трудовій книжці позивача про її поновлення і звільнення у 2002 році, оскільки трудова книжка перебувала у ОСОБА_1 . Повноваження сільського голови Солощук В.В. припинились в момент проголошення Заборольською сільською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про обрання сільським головою ОСОБА_2 , про що зазначається в протоколі першої сесії від 09.04.2002р. (правомірність обрання якого підтверджено численними перевірками). Законодавство України не передбачає обов`язкову наявність іншого розпорядчого акту про припинення повноважень сільського голови, а відсутність внесення відомостей у трудову книжку позивача мала місце з вини самої ОСОБА_1 . У дублікаті трудової книжки ОСОБА_1 є відсутніми записи про обрання її сільським головою у 2002 та 2006 роках, а тому факт перебування позивача на такій посаді з 1998 року по 2015 рік, що помилково встановлено судом апеляційної інстанції в іншій справі, не підтверджується належними доказами (зокрема, відповідними рішеннями виборчої комісії). Відповідачем Олександрійською сільською радою Рівненського району Рівненської обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній висловив свої заперечення стосовно доводів апеляційної скарги протилежної сторони (Т.3, а.с.1-5). Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін на підтримання поданих апеляційних скарг та їхні взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебувала на посаді Заборольського сільського голови Рівненського району Рівненської обл. у період з 11.08.1998р. по 05.11.2015р. Зазначений факт встановлено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016р. у справі № 570/3880/16-а за позовом ОСОБА_1 до Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про стягнення середньої заробітної плати з моменту закінчення повноважень на виборній посаді (Т.1, а.с.11-13). Вказана постанова апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.12.2019р. у вказаній справі (Т.1, а.с.198-201). Згідно рішення Заборольської сільської ради від 18.05.1999р. було достроково припинено повноваження ОСОБА_1 як Заборольського сільського голови. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської обл. від 19.06.2001р. у справі № 2-181/2001 визнано незаконним рішення Заборольської сільської ради від 18.05.1999р., поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді з 18.05.1999р., стягнуто на користь позивача 3741 грн. 50 коп. за час вимушеного прогулу (Т.1, а.с.103). Зазначене рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської обл. від 29.11.2001, що вбачається з ухвали Верховного Суду України від 17.03.2003р., якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції (Т.1, а.с.104). Однак, вказане рішення суду не виконано, позивач на займаній посаді поновлена не була, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 (Т.1, а.с.4-6). У подальшому позивач ОСОБА_1 згідно з рішенням Заборольської сільської виборчої комісії № 18 від 05.11.2010р. була обрана Заборольським сільським головою, почала виконувати повноваження з 15.11.2010р. відповідно до рішення сесії Заборольської сільської ради № 11 від 11.11.2010р., про що свідчить запис № 11 в її трудовій книжці (Т.1, а.с.5). Із займаної посади Заборольського сільського голови ОСОБА_1 була звільнена 05.11.2015р. у зв`язку із закінченням повноважень, що підтверджується записом № 15 у її трудовій книжці (Т.1, а.с.5). Зазначаючи про те, що у період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. відповідач протиправно не виплачував заробітну плату, позивач звернулася із цим позовом до суду. Таким чином, з огляду на викладені обставини, зміст поданої позовної заяви, предметом заявленого позову є стягнення з відповідача саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу за спірний період. Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження публічної служби, не врегульовані питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ч.6 ст.7 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України № 2493-ІІІ від 07.06.2001р. «Про службу в органах місцевого самоврядування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст.7 цього Закону на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Згідно із ст.20 вказаного Закону крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України № 280/97-BP від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Згідно із ст.42 вказаного Закону повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень. Відповідно п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), днем звільнення вважається останній день роботи. Із урахування наведеного, день першої сесії новообраної ради, на пленарному засіданні якої сільською виборчою комісією оголошено про обрання сільського голови, слід вважати останнім днем роботи особи, яка займає цю виборну посаду. Згідно із ст.47 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу. Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, невидача з вини власника або уповноваженого ним органу у день звільнення працівникові належно оформленої трудової книжки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.235 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської обл. від 19.06.2001р. у справі № 2-181/2001 ОСОБА_1 була поновлена на посаді Заборольського сільського голови Рівненського району Рівненської обл., починаючи з 18.05.1999р. Вказане рішення суду не виконано, позивач на займаній посаді поновлена не була. Згідно з рішенням Заборольської сільської виборчої комісії № 154 від 31.03.2002р. Заборольським сільським головою на чергових виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 31 березня 2002 року було обрано ОСОБА_2 (Т.2, а.с.131). Повноваження ОСОБА_2 як Заборольського сільського голови було визнано на першій сесії Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області третього скликання, що відображено у протоколі від 09.04.2002р. (Т.2, а.с.126-130). На чергових виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 26 березня 2006 року ОСОБА_2 знову обрано Заборольським сільським головою, у зв`язку з чим Заборольська сільська рада Рівненського району Рівненської обл. прийняла рішення від 15.12.2006р. про продовження виконання повноважень ОСОБА_2 (Т.2, а.с.137). Із змісту трудової книжки позивача убачається, що записів про припинення повноважень Заборольського сільського голови у 2002, 2006 роках не вчинено. Також будь-якого розпорядчого акта про припинення зазначених повноважень позивача у зв`язку з обранням сільським головою ОСОБА_2 відповідачем суду не надано. Таким чином, незважаючи на припинення 01.04.2002р. повноважень ОСОБА_1 сільського голови, трудові відносини позивача із Заборольською сільською радою у встановленому порядку припинені не були. Тобто, фактично у період з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. з вини Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. існував вимушений прогул ОСОБА_1 , який підлягає оплаті згідно зі ст.235 КЗпП України. В аспекті наведеного доводи апелянта - представника позивача адвоката Лук`янової М.Л. про те, що предметом розглядуваного позову є всі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, колегія суддів вважає помилковими. Такий висновок стверджується тим, що упродовж спірного періоду з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. позивач не виконувала обов`язків Заборольського сільського голови, оскільки належні докази її обрання на вказану посаду в цей період суду не представлено. Водночас, непослідовне виконання відповідачем рішень судів, відсутність належних записів у трудовій книжці ОСОБА_1 про її перебування на посаді сільського голови і звільнення з цієї посади, дає обґрунтовану можливість кваліфікувати розглядувані правовідносини саме як вимушений прогул позивача на посаді Заборольського сільського голови. Суд першої інстанції надав правильну оцінку доводам відповідача про те, що саме ОСОБА_1 , як колишній сільський голова, зобов`язана була видати собі трудову книжку та вчинити у ній запис про припинення повноважень, оскільки станом на 01.04.2002р. ОСОБА_1 фактично не виконувала обов`язки Заборольського сільського голови у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Рівненського районного суду Рівненської обл. від 19.06.2001р. у справі №2-181/2001 про поновлення на посаді. Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до п.5 вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 цього Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 вказаного Порядку). Як достовірно установлено судом першої інстанції, загальна кількість робочих днів у період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. склала 2240 днів. Згідно з довідкою Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. № 121 від 20.10.2021р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , яка займала посаду Заборольського сільського голови за період березень-квітень 1999 року (до незаконного припинення повноважень 18.05.1999р.) відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., становить 06 грн. 91 коп. (Т.2, а.с.177). Таким чином розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу з 01.04.2002р. по 31.10.2010р. становить 15478 грн. 40 коп. (2240 робочих днів х 06 грн. 91 коп.), який колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача. Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України). Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, утриманням податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладається на відповідача. Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають нормам процесуального права. Водночас, доводи апелянтів побудовані на переоцінці наявних доказів і усуненні помилок застосування норм матеріального права судом першої інстанції; будь-яких нових доказів до матеріалів справи останнім не представлено. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін, наведені в позовній заяві та відзиві на позов, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржників у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені сторонами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб. Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Олександрійську сільську раду Рівненського району Рівненської обл. Питання щодо розподілу понесених іншим апелянтом судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується з огляду на їх відсутність. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника адвоката Лук`янової Марії Леонідівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2021р. в адміністративній справі № 570/5587/17 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Олександрійську сільську раду Рівненського району Рівненської обл. Питання щодо розподілу понесених іншим апелянтом судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується з огляду на їх відсутність. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді З. М. Матковська І. І. Запотічний Дата складання повного тексту судового рішення: 15.04.2022р.