Постанова 4801 № 127/26783/21

Справа № 127/26783/21 Провадження № 22-ц/801/644/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2022 рокуСправа № 127/26783/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В. В., суддів: Копаничук С.Г., Денишенко Т.О., учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року, ухвалене у складі судді Волошина С.В., в залі суду, встановив: У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту. Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.08.2020 між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №ВН03-00358 на суму 5 000 гривень, і відповідно до умов договору позичальник зобов`язувалася повернути наданий їй кредит у розмірі 6 400 гривень, здійснювати погашення кредиту та процентів єдиним платежем в розмірі 6 400 гривень, відповідно до графіку внесків за кредитним договором, в т.ч. сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 2% за кожен день та повернути кредитні кошти до 16.10.2020. Позивач вказує, що позичальник свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 14.09.2021 складає 7 000 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 000 грн - заборгованість по процентам за період з 02.10.2020 по 14.09.2021, які позивач просить стягнути на його користь із відповідача. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №ВН03-00358 від 20.08.2020, а саме заборгованість по тілу кредиту в сумі 1 100 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав, натомість, відповідач належним чином своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором не виконала, що призвело до утворення заборгованості. При цьому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 1 100 грн, оскільки на виконання умов договору ОСОБА_1 сплачено 5300 грн, з яких 1400 грн. підлягали зарахуванню на погашення відсотків, 3 900 грн. на погашення тіла кредиту. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Вендор-Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково вважав, що строк дії договору закінчився 03.09.2020 і не звернув увагу на п. 1.3. договору про надання фінансового кредиту, згідно якого кредит (або його неповернута частина) вважається автоматично пролонгованим (без необхідності укладення додаткової угоди до цього договору) на строк, що дорівнює строку, визначеному в п. 1.5. Договору (14 днів). Оскільки, в подальшому позичальником періодично вносились кошти на погашення заборгованості за процентами, однак заборгованість за тілом кредиту залишалась, то Договір автоматично пролонговувався ще декілька разів на 14 днів. Відтак, за період з 03.09.2020 по 16.10.2020 позичальник погасив частину заборгованості, однак заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 000 грн та за процентами в розмірі 1 400 грн залишилась. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що суд дійшов невірного висновку щодо строку кредитування. Суд не прийняв до уваги те, що у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, позивач на підставі п. 2.6 Договору та в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував 2% від простроченої заборгованості за останні 15 днів, тому з моменту закінчення строку користування кредитом, на фактичну суму заборгованості за тілом кредиту було нараховано 1 600 грн. Враховуючи те, що в червні 2021 року відповідач здійснила погашення заборгованості за процентами в сумі 1 000 грн, сума заборгованості за процентами залишилась в розмірі 2 000 грн. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону в повній мірі. Так, судом встановлено, що 20.08.2020 між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №ВН03-00358, згідно умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в сумі 5 000,00 гривень зі сплатою відсотків у розмірі 2% від суми наданого кредиту за кожен день користування, строком на 14 днів, а саме з 20.08.2020 по 03.09.2020. Днем кінцевого повернення кредиту є 03.09.2020. Відповідно до п. 1.8 договору кредитні кошти та нараховані проценти за користування ними, повертаються позичальником в день кінцевого повернення кредиту у касу або на рахунок кредитора (в т.ч. через термінальну мережу) єдиним платежем, що становить 6 400 гривень, який включає в себе розмір отриманих кредитних коштів та нарахованих процентів. Це правило не позбавляє позичальника можливості дострокового погашення кредиту та або процентів (в т.ч частково). У разі пролонгації (продовження) строку користування кредитними коштами у порядку, визначеному розділом 3 цього Договору розмір єдиного платежу дорівнює сумі кредитних коштів, що залишилися непогашеними, та процентів, нарахованих за період пролонгації. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються кредитором на фактичний залишок заборгованості кредитних коштів, відповідно до ставки, про яку вказано в п. 1.6 цього Договору( п. 2.5 договору). Відповідно до п. 2.6 договору у разі неповернення кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування кредитом та за відсутності умов щодо його автоматичної пролонгації (продовження) позичальник сплачує проценти за користування коштами в розмірі 2% від суми неповерненого за кожен день користування протягом 15 днів, після чого нарахування процентів припиняється. Факт отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 5 000 грн підтверджується видатковим касовим ордером від 20.08.2020 (а.с. 11). Судом встановлено, що відповідач неналежно виконує умови кредитного договору та порушила взяті зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та процентів відповідно до умов укладеного договору. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом 14.09.2021 у ОСОБА_1 має місце заборгованість за кредитом у розмірі 7 000 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 000 грн - заборгованість по процентам (а.с. 15). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до п. 1.3. укладеного між сторонами договору про надання фінансового кредиту, кредит (або його неповернута частина) вважається автоматично пролонгованим (без необхідності укладення додаткової угоди до цього договору) на строк, що дорівнює строку, визначеному в п. 1.5. Договору (14 днів). Як вбачається з матеріалів справи, у період з 03.09.2020 по 16.10.2020 позичальник періодично вносив кошти на погашення заборгованості, тому відбувалась автоматична пролонгація договору і внесені кошти зараховувались на погашення заборгованості за процентами, однак заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 000 грн залишалась. З огляду на те, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку ТОВ «Вендор-Фінанс» не повернуті і вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який відповідач не заперечувала, права ТОВ «Вендор-Фінанс» були порушені, томі наявні підстави для стягнення з відповідача суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів в розмірі 5 000 грн. Також наявні підстави і для стягнення з відповідача 2 000 грн як процентів за користування кредитом, з огляду на наступне. Так, за період з 03.09.2020 по 16.10.2020 позичальник погасив частину заборгованості за процентами, однак залишилась не погашеною заборгованість за процентами в сумі 1 400 грн.. нарахованих за період з 02.10.2020 по 16.10.2020. Пунктом 2.6. Договору передбачено у разі неповернення Кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування Кредитом, та за відсутності умов щодо його автоматичної пролонгації, Позичальник сплачує проценти за користування коштами у розмірі 2% від суми неповернення кредиту за кожен день користування, протягом 15 днів, після чого нарахування процентів припиняється. Таким чином, умовами договору передбачено право позивача з моменту закінчення строку користування кредитом, тобто 16.10.2020, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування на фактичну суму заборгованості за тілом кредиту 2% від простроченої заборгованості за кожен день прострочення протягом 15 днів, що склало 1 600 грн. Вказані умови сторонами було узгоджено в договорі кредитування, тобто відповідач погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування відсоткової ставки за користування кредитними коштами та стягнення 2% від простроченої заборгованості за останні 15 днів. Заперечень щодо підписання даного договору відповідач не висловила. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за сумою кредиту та відсотками, то така заборгованість підлягає стягненню. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №750/6058/17-ц та від 12 лютого 2020 року у справі №382/327/18-ц. Разом з тим, в червні 2021 року відповідач здійснила погашення заборгованості за процентами в сумі 1 000 грн, тому сума заборгованості за процентами залишилась в розмірі 2 000 грн. Отже, з урахуванням наведених вище норм права та доведеності невиконання відповідачем зобов`язання в частині сплати (кредиту) та процентів за ним, апеляційний суд приходить до висновку, що заборгованість по процентам в розмірі 2 000 грн є підтвердженою та вимога про її стягнення підлягає задоволенню. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Вендор-Фінанс» підлягає задоволенню, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов підлягає задоволенню, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вендор-Фінанс»підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 270 грн, за подання апеляційної скарги 3 405 грн, а всього 5 675 грн судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс»задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту задовольнити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №ВН03-00358 в сумі 7 000 грн, з яких 5 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 000 грн - заборгованість по процентам. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс»судові витрати у розмірі 5 675 грн, з яких 2 270 грн - судовий збір за подання позовної заяви та 3 405 грн за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В. В. Оніщук Судді: Т. О. Денишенко С. Г. Копаничук