Постанова 4857 № 380/11366/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/11366/21 пров. № А/857/4484/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., за участю секретаря судового засідання Кушик Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду (постановлену в порядку загального позовного провадження в м. Львові, судом під головуванням судді Гулика А.Г., повний текст складення ухвали 31.01.22) у справі № 380/11366/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Червоноградської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фінансове управління Червоноградської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сокальської районної ради Львівської області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Сокальської районної ради Львівської області щодо не здійснення з нею остаточного розрахунку у день звільнення; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 14174 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку відмовлено. Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Червоноградської районної ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фінансове управління Червоноградської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить обумовлену ухвалу скасувати, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що висновок суду про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення з позовом до суду зроблений всупереч наявним у справі доказам та висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Зазначає, що фактичний розрахунок був проведений 07.05.21року, позов підписаний 30.06.21 року і відправлений поштою 02.07.2021року. Встановлений ст.122 КАС України строк закінчується 08.06.21року, однак в даному випадку пропущений строк є незначним 24 дні. Крім того, апелянт вказує на те, що судом порушений строк розгляду справи, що розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також порушений строк виготовлення повного тексту ухвали від 24.01.22року. Судом, з точки зору апелянта, всупереч вимогам процесуального законодавства та без згоди позивача здійснено заміну відповідача у даній справі. Відповідач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На адресу суду надійшов відзив та клопотання, які містить світлокопію зображення підпису ОСОБА_2 , як представника відповідача. При цьому, до вказаної світлокопії відзиву та клопотання не надано жодного доказу, який підтверджує повноваження ОСОБА_2 на представництво інтересів відповідача у даній справі в суді апеляційної інстанції. Відтак, вказаний відзив та клопотання не підлягає розгляду судом, позаяк подане особою повноваження якої не підтверджено належними доказами. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що 06.06.2007 позивач прийнята на роботу у Сокальську районну раду на посаду спеціаліста II категорії згідно з розпорядженням голови районної ради №17-к від 04.06.2007. 15.03.2021 позивач звільнена із займаної посади згідно з розпорядженням голови комісії з реорганізації Сокальської районної ради Львівської області від 15.03.2021 №9-к. У день звільнення з позивачем не проведено повний розрахунок. Вказана обставина підтверджується листом відповідача №202 від 30.03.2021. Зазначена заборгованість виплачена відповідачем лише 07.05.2021 згідно з платіжним дорученням №10 від 07.05.2021, що підтверджуються запискою-розрахунком Сокальської районної ради вих.№26/04-20 від 04.06.2021. Також встановлено, що за отриманням згаданої записки-розрахунку позивач зверталася 31.05.2021. 04.06.2021 записка-розрахунок Сокальської районної ради скерована позивачу. 10.06.2021 позивач отримала вказану записку-розрахунок, що підтверджується її особистим підписом на супровідному листі відповідача №26/04-20 від 04.06.2021. 02.07.2021 позивач звернулася до суду, що підтверджується відміткою на поштовому відправленні, яке міститься в матеріалах справи. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, із посиланням на відповідні висновки Верховного Суду, дійшов висновку, що позивач пропустила місячний строк звернення до суду та не навела поважних причин його пропуску, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Частина 1 ст.45 КАС України також передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 цієї ж статті обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. За висновком вказаного рішення Конституційного Суду України положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Отже, для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Також варто зауважити на тому, що, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Окрім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Оскільки предметом переданого на розгляд адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини третьої статті 233 КЗпП відсутні. При цьому Верховний Суд акцентує увагу на тому, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд і в постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/4006/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 360/4485/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 560/1282/19 та від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20. Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Отже, КАС України визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, а КЗпП України встановлено тримісячний строк. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Як вбачається з матеріалів справи, позивач 15.03.2021 звільнена із займаної посади згідно з розпорядженням голови комісії з реорганізації Сокальської районної ради Львівської області від 15.03.2021 №9-к, однак з нею не проведено повний розрахунок. Вказана заборгованість виплачена відповідачем лише 07.05.2021 згідно з платіжним дорученням №10 від 07.05.2021. Таким чином останнім днем для звернення до суду з позовом було 07.06.2021. Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, з цим позовом в суд ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася 02 липня 2021 року, тобто зі спливом місячного строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України. У постанові від 17 серпня 2020 року у справі №640/12324/19 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Однак, матеріали справи не місять жодної обставини, яка свідчила про поважність причин неможливості своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав. За виявлення належної активності та небайдужості у позивача існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк. Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 21 травня 2020 року справа №826/4444/17. Щодо доводів апелянта про те, що з 07.06.2021 по 25.06.2021 вона перебувала на амбулаторному лікуванні, а тому не могла вчасно звернутися з позовом до суду, то судом першої інстанції вірно враховано, що з наданої позивачем довідки не вбачається постійне її перебування у медичному закладі. Так, 10.06.2021 позивач особисто отримала записку-розрахунок, що підтверджується її підписом на супровідному листі відповідача №26/04-20 від 04.06.2021, що свідчить про можливість вільного пересування позивача та задовільний стан її здоров`я. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту закінчення перебування на лікуванні (25.06.2021) та до моменту звернення до суду (02.07.2021), позивач жодним чином не обґрунтувала причини, які б перешкоджали їй звернутись до суду. Щодо покликань апелянта про те, що судом порушений строк розгляду справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також порушений строк виготовлення повного тексту ухвали від 24.01.2022року, то такі колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як вбачається із матеріалів справи ухвалою від 02 вересня 2021 року суд першої інстанції перейшов з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Таким чином, строки, передбачені ч.3 ст.243 КАС України для виготовлення повного тексту рішення, судом не порушено. Щодо доводів позивача про те, що всупереч вимогам процесуального законодавства та без згоди позивача здійснено заміну відповідача у даній справі, то як вбачається із змісту ухвали від 18 жовтня 2021 року, у судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання про заміну відповідача у справі не заперечив. За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України. Також, одночасно колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Таким чином, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує усіх учасників цих правовідносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. За таких обставин з огляду на те, що позовна заява подана поза межами строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення такої без розгляду. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/11366/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 14 квітня 2022 року