Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/8587/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2022 р. Справа№ 910/8587/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Барсук М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі Реуцькій Т.О. За участю представників: від позивача: не з`явився від відповідача: не з`явився розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8587/21 (суддя Васильченко Т.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 19202, 11 грн.,- В С Т А Н О В И В: Позов заявлено про стягнення з відповідача 19 202,11 грн. за неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо відшкодовування шкоди за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3937841 в частині сплати на користь позивача 3% річних у сумі 2124,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 8707,47 грн. та 8370,21 грн. пені. Крім того, у позовній заяві позивач зазначив про те, що у зв`язку з розглядом справи він очікує понести витрати на правову допомогу 4600,00 грн. та просив стягнути їх з відповідача. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що після ліквідації Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов`язання лише по відшкодуванню шкоди за договорами обов`язкового страхування ПрАТ «СК «Україна», яка і була відшкодована позивачу, а тому жодних грошових зобов`язань ним перед позивачем не порушено, і відсутні правові підставі для їх стягнення з відповідача. При цьому, зауважує на тому, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені віднесені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» до 4 черги кредиторів, а тому в силу приписів частини 5 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є погашеними. Наголошує на тому, що він не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», а тому на нього не можуть бути покладені зобов`язання страховика-банкрута. Також відповідач зазначив, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 30.07.2014, а тому на момент пред`явлення позову позивачем пропущено як загальний строк позовної давності, так і спеціальний, у зв`язку з чим просить відмовити в позові. Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2021 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з моторного (транспортного) страхового бюро України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних у розмірі 2124 грн. 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 8707 грн. 47 коп., судовий збір у розмірі 1280 грн. 51 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2594 грн. 86 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції встановив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями 3% річних, інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, що в силу положень ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення і не потребує повторного доказування. Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача в частині того, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних, інфляційні втрати та пеня), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство, з огляду на те, що: - за змістом правових норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі; - оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду; - у спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а на переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього закону; - отже, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Щодо обставин, пов`язаних з визначенням строків позовної давності щодо звернення до суду з позовом саме до відповідача, суд першої інстанції вказав, що: - початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а відтак, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика у МТСБУ; - аналіз положень п.п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ, а відтак, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута; - тобто, враховуючи, що факт ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлений ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі та встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, подання позивачем до суду цього позову до МТСБУ (19.07.2021) в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат відбулось в межах строку позовної давності. - враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»(17.07.2019), дату звернення до суду з даним позовом - 26.05.2021, суд дійшов до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині. Крім того, встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково та недоведеність відповідачем неспівмірності витрат, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 2594,86 грн., що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог. Не погоджуючись з судовим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2021 по справі №910/8587/21. Відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розподілити судові витрати. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності та відсутність у відповідача обов`язку щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8587/21, справу призначено до розгляду на 22.02.2022. 22.02.2022 у судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 12-14 т.2). Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.07.2014 приблизно о 16:00 год. по вулиці Київська в м. Бровари Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля ГАЗ-3302 державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA AURIS» державний номерний знак НОМЕР_2 . Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15.08.2014 у справі №361/6339/2014-п водія автомобіля ГАЗ-3302 державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу. (а.с.11 т.1) Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно володів автомобілем під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль) під час спірної ДТП вважається правомірним. Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків. За правилами ст. 22 Закону, обов`язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку. Згідно з договором (полісом) серії АС/3937841 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.12-14 т.1), цивільна правова відповідальність водія автомобіля ГАЗ-3302 державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» із встановленим розміром франшизи - 1000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50000,00 грн. Відповідно до звіту ТОВ «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит» від 30.07.2014 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу було проведено огляд пошкодженого автомобіля «TOYOTA AURIS» державний номерний знак НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП. (а.с. 16 -29 т.1) Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами. В подальшому, 21.10.2015 року власник пошкодженого автомобіля «TOYOTA AURIS» державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 подала до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування. (а.с.15 т.1) Водночас 23.10.2015 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування (а.с.45-46 т.1), за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля «TOYOTA AURIS» державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 відступила цесіонарію - фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв`язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля ГАЗ-3302 державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19.09.2013, номер полісу АС/3937841, у страховій компанії ПрАТ «СК «Україна». Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках. 31.10.2015 фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як клієнт та відповідач як фактор уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-10/2015 (Договір факторингу) (а.с.47-50 т.1), за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору, зокрема, з вищевказаного договору відступлення права вимоги від 23.10.2015 . В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. (п. 1.2). Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є страхова компанія - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України», відповідач у порядку, передбаченому Законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна». За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. За таких обставин, з 31.10.2015 кредитором у зобов`язанні щодо виплати спірного страхового відшкодування за Полісом є позивач. Як зазначалось вище, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «України» спірне страхове відшкодування позивачу не виплатило. При цьому, які слідує з матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» під час розгляду якої позивачем подано заяву про грошові вимоги до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, з урахуванням уточнень до якої, за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, загальна сума вимог становить 14268524.30 грн., у тому числі за страховою подією від 30.07.2014 на суму 52682,95 грн., з яких завданий збиток у розмірі 33480,84 грн., 3% річних у розмірі 2124,43 грн., інфляційні втрати у розмірі 8707,47 грн. та пеня у розмірі 8370,21 грн. (а.с.57-61 т.1) Вказані грошові вимоги визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18. Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами. Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», листом від 30.08.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 52682,95 грн., з яких 33480,84 грн. розмір завданого збитку, 8370,21 грн. пеня, 2124,43 грн. 3 % річних та 8707,47 інфляційні втрати. Листом №3.1-05/37686 від 14.11.2019 (а.с.105 т.1) відповідач повідомив товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату 13.11.2019 товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» страхового відшкодування за спірною ДТП в розмірі завданого збитку. Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у розмірі 2124,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 8707,47 грн. та пені у розмірі 8370,21 грн. Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у заяві від 30.08.2019, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення 3% річних та інфляційних , що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі. Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог. Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 52682,95 грн., з яких: 33480,84 грн. - розмір завданого збитку, 8370,21 грн. - пеня, 2124,43 грн. - 3 % річних, 8707,47 грн. - інфляційні втрати. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. За змістом пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому, п. 20.3 ст. 20 Закону визначає, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Отже, саме відповідач, з огляду на положення Закону має обов`язок з відшкодування шкоди на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Спір у цій справі виник з огляду на відмову відповідача виплатити нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування за Полісом, суми 3 % річних та інфляційних втрат. За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Так як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Отже, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як встановлено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, а відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, наявність вказаного обов`язку не потребує доведення. Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних та інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство. Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Законом «Про банкрутство». За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Згідно з п. 20.3 ст. 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до відповідача обов`язків за договором страхування, відповідач виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування відповідачем шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується відповідачем у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а на переході до відповідача обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону. Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору факторингу - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на відповідача (відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону та пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення відповідачем виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення. Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 предметом розгляду у якій також були вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму несвоєчасно виплаченого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування. Колегія суддів зауважує, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, які були визнані як кредиторські вимоги у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 і в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення. За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування сум компенсаційних виплат у загальному розмірі 19202,11 грн., а саме: 3% річних у розмірі 2124,43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8707,47 грн., а також пені у розмірі 8370,21 грн., нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства. Щодо заяви відповідача до застосування до спірних правовідносин строку позовної давності слід зазначити про таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Отже, за грошовими зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Враховуючи те, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі Полісу, є грошовим зобов`язанням, право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика саме у відповідача Відтак право вимоги позивача до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19. Ліквідація приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» відбулась за постановленою ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з позовом у даній справі. Відтак, початком перебігу строку позовної давності у даній справі є постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», а саме 17.07.2019, тому звернення позивача щодо стягнення компенсаційних втрат, які складаються із 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку загальної позовної давності. В той же час, частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (17.07.2019), дату звернення до суду з даним позовом - 26.05.2021, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 3% річних в сумі 2124,43 грн. та інфляційних втрат в сумі 8707,47 грн., а в частині позову щодо стягнення пені в розмірі судом правомірно відмовлено, у зв`язка із пропуском позивачем строку позовної давності на звернення до суду з вимогами в цій частині. Стосовно рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Отже, предметом апеляційного оскарження є рішення суд першої інстанції в частині позовних вимог, щодо стягнення 3% річних, інфляційних та пені, а в частині стягнення витрат на послуги адвоката, апелянт не оскаржує, тому у відповідності до ч.ч.1,2 ст. 269 ГПК України, колегія судів не переглядає рішення в зазначеній частині. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2021 року у справі № 910/8587/21, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається. Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2021 р. у справі № 910/8587/21 залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2021 р. у справі № 910/8587/21 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта). Матеріали справи № 910/8587/21 повернути до місцевого господарського суду . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України Повний текст судового рішення підписано 13.04.2022. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді М.А. Барсук Є.Ю. Пономаренко