Постанова 4806 № 307/3239/20

Справа № 307/3239/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 31 березня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д., з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 16 квітня 2021 року (у складі судді Стецюк М.Д.) за позовом ОСОБА_1 до Тячівської районної ради, відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у листопаді 2020 р. Після зміни предмету позову та уточнення позовних вимог (а.с.54-56, 93-94) просила стягнути з Тячівської районної ради та відділу управління майном району Тячівської районної ради на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.02.2019 р. по 29.10.2020 р. у сумі 140352 грн. Заявлена вимога обґрунтована тим, що рішенням Тячівського районного суду від 16.04.2019 р. у справі № 307/791/19, яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020 р., визнано незаконним і скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської РДА Закарпатської області № 51-к від 07.02.2019 р. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» в частині звільнення ОСОБА_1 з 1.0 посади техніка-ортезиста (гіпсовиливальника) та поновлено її на роботі. 10.05.2019 р. було відкрито виконавче провадження № 59037282. 14.05.2019 р. державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа про поновлення позивачки на роботі встановлено, що наказом № 55-о від 25.04.2019 р. «Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 р. (справа № 2/3707/896/19) копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 р. для відому» її було поновлено на робочому місці. Однак, станом на день звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не допущено до виконання своїх попередніх обов`язків, тобто фактично не забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків та не внесені відповідні записи до її трудової книжки. Згідно з довідкою про заробітну плату № 7-04/132 від 17.02.2020 р. середньоденна заробітна плата позивачки складає 330.24 грн. Оскільки тривалість вимушеного прогулу з 15.02.2029 р. по 29.10.2020 р. складає 425 робочих днів, то заробіток за вказаний період складає 140352 грн. (425 р. д. * 330.24 грн.). Ухвалою Тячівського районного суду від 25.01.2021 р. залучено до участі в справі як співвідповідача - відділ управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, та в якості третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 (а.с.83-85). Рішенням Тячівського районного суду від 16.04.2021 р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.121-134). Указане судове рішення мотивоване спливом строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції із підстав, передбачених ст. 376 ч.1 пп.1-4 ЦПК України, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого: -Строк звернення до суду з позовом не пропущено, оскільки на даний час рішення Тячівського районного суду від 16.04.2019 р. не виконано; -Суд при ухваленні рішення проігнорував той факт, що позивачка звернулася до суду 02.11.2020 р. з поважних причин, не перевірив і не обговорив причин пропуску строку та не мотивував неможливість поновлення такого. Письмового відзиву на скаргу не подано. У судове засідання учасники справи не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується довідками про доставку SMS і заявкою на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення (стосовно ОСОБА_1 ) (а.с.43, 183), довідкою про доставку електронного листа (щодо Тячівської районної ради) та оголошенням про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (щодо відповідачів і третьої особи). Наявна у справі довідка про недоставляння SMS ОСОБА_1 (а.с.184) не може бути взята до уваги, оскільки в цій довідці зазначений неправильний номер телефону ( НОМЕР_1 замість НОМЕР_2 ). Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що комунальний заклад «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» ліквідовано 01 липня 2019 р., а правонаступник відсутній. Позивачці достовірно було відомо про припинення цього закладу шляхом ліквідації, проте вона звернулася до суду лише 02 листопада 2020 р., у зв`язку з чим строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, сплив, а питання про поновлення такого не порушувалося. При цьому, судом встановлено наступні факти й обставини. Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 р. прийнята в порядку переведення з КЗ «Тячівська районна поліклініка» в комунальний заклад «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» на 1,0 посади техніка-ортезиста (гіпсовиливальника) (а.с.32-33). Відповідно до наказу відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 р. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», з 14 лютого 2019 р. ОСОБА_1 звільнено з 1,0 посади техніка-ортезиста (гіпсовиливальника) (а.с.3-5). Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 р., залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 р., було визнано незаконним і скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 51-к від 07 лютого 2019 р. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» в частині звільнення ОСОБА_1 з 1,0 посади техніка-ортезиста (гіпсовиливальника) та поновлено її на роботі з 14 лютого 2019 р. (а.с.6-23). Із заяви представника позивачки ОСОБА_1 вбачається, що вона 16 квітня 2019 р. звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 р. у цивільній справі № 307/791/19 про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 14.02.2019 р. на 1,0 посаді техніка-ортезиста Тячівського відділення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.24). 10 травня 2019 р. старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59037282 на підставі виконавчого листа № 307/791/19, виданого 16.04.2019 р. Тячівським районним судом Закарпатської області (а.с.25). Із наказу № 55-о від 25.04.2019 р. «Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 р. справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 р. для відому», який був виданий виконуючим обов`язки начальника ВОЗ ОСОБА_3 убачається, що низку осіб, з поміж яких, зокрема, ОСОБА_1 було «поновлено на робочому місці за ухвалою суду» (а.с.26). Згідно з актом державного виконавця від 14.05.2019 р. старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. під час примусового виконання виконавчого листа № 307/791/19, виданого 16.04.2019 р. Тячівським районним судом Закарпатської області про поновлення з 14.02.2019 р. ОСОБА_1 на роботі, було встановлено, що наказом № 55-о від 25.04.2019 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі, проте підтвердження внесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі не надано (а.с.27). Із постанови про накладення штрафу від 15.05.2020 р. видно, що старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. було накладено на боржника - КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» штраф у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду в частині стягувача ОСОБА_1 в повному обсязі, а саме - за невнесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі (а.с.28). Згідно з актом державного виконавця від 30.05.2019 р. старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. під час примусового виконання вищевказаного виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на роботі було встановлено, що боржником не надано підтвердження про внесення записів до трудової книжки ОСОБА_1 про поновлення її на роботі, як це передбачено виконавчим документом (а.с.29). Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 вбачається, що 07.06.2019 р. внесено відомості до ЄРДР за ч.2 ст. 382 КК України по факту невиконання виконуючим обов`язки начальника відділу охорони здоров`я Тячівської РДА ОСОБА_2 рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 р. про поновлення на роботі працівників КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.30). Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки, а також фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Оскільки ОСОБА_1 запис у трудову книжку внесено не було, фактично не допущено до робочого місця і до виконання попередніх обов`язків, то рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 р. не можна вважати виконаним. 01.07.2019 р. голова ліквідаційної комісії комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» ОСОБА_2, достовірно знаючи про те, що рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 р. фактично не виконано, подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, що стала підставою для проведення того ж дня державної реєстрації припинення юридичної особи - комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Як наслідок, ОСОБА_1 станом на час розгляду справи не була поновлена до комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Указаний заклад є неприбутковою організацією, юридичною особою публічного права, засновником якого є Тячівська районна рада Закарпатської області, а майно закладу передано йому на праві оперативного управління. Беручи до уваги практику ЄСПЛ, і те, що ліквідація комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» була здійснена, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 р. виконано не було, суд дійшов висновку, що саме Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», а не відділ управління майном району Тячівської районної ради, повинна відповідати за боргами даного комунального закладу по заробітній платі перед працівниками і такий спосіб захисту не буде суперечити закону. Позивачка просить суд стягнути з відповідачів середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.02.2019 р. по 29.10.2020 р. у сумі 140352,00 грн., однак із заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.02.2019 р. по 16.04.2019 р. (до моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі) позивач не зверталася. Оскільки предметом позовних вимог є стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі», то позивачка мала звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк із дня, коли вона дізналася або повинна був дізнатися про порушення свого права (ст.ст. 233, 234 КЗпП, постанова ВС від 05.07.2017 р. у справі № 758/9773/15-ц, постанова ОП ВС від 10.10.2019 р. у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18), постанова ВП ВС у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та інші). У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (п.34) роз`яснено, що стосовно правил ст. 24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. ОСОБА_1 (разом із іншими працівниками) була поновлена на роботі згідно з наказом відділу охорони здоров`я Тячівської РДА за № 55-о від 25 квітня 2019 р. (а.с.26). У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення відповідно до ст. 366 ЦПК може визнати працівника звільненим за п.1 ст. 40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках - з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул (абзац другий пункту 34 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95р. № 18). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадської формувань, комунальний заклад «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» ліквідований 01.07.2019 р., отже вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 не міг тривати довше, ніж відбулася ліквідація юридичної особи. Апеляційний суд по суті спору погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, факт порушення трудових прав ОСОБА_1 при виконанні рішення суду про поновлення на роботі, застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду та матеріально-правова відповідальність саме Тячівської районної ради не оспорюються. Предметом апеляційно-правового аналізу є питання пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права, передбаченого ст. 233 КЗпП України. З цього приводу доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність судового рішення не впливають. Так, твердження апелянта про те, що строк звернення до суду з позовом не пропущено, оскільки на даний час рішення Тячівського районного суду від 16.04.2019 р. не виконано, колегія суддів відхиляє у зв`язку з наступним. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Наведене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постанові від 24.01.2019 р. № 760/9521/15-ц|61-24060св18). За приписами ст. 65 Закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час поновлення позивачки на роботі) рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Установлено та не заперечується, що ОСОБА_1 (разом із іншими працівниками) була поновлена на роботі наказом відділу охорони здоров`я Тячівської РДА за № 55-о від 25 квітня 2019 р. (а.с.26), однак із цією позовною заявою вона звернулася до суду лише 02.11.2020 р. Як видно з наявних у справі матеріалів виконавчого провадження (а.с.25-29), виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа від 16.04.2019 р. про поновлення ОСОБА_1 на роботі було відкрито 10.05.2019 р. і стосувалося лише такого елементу виконання як внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача. Згідно з вимогами ст. 233 ч.1 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто, в будь якому разі ОСОБА_1 повинна була дізнатися про порушення свого права ще в квітні 2019 р. (після ухвалення судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, або якнайпізніше - після видачі наказу за № 55-о від 25 квітня 2019 р.). Покликання суду першої інстанції на момент ліквідації комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (01.07.2019 р.) лише підтверджує безумовний пропуск позивачкою строку звернення до суду. Довід апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення проігнорував той факт, що позивачка звернулася до суду 02.11.2020 р. з поважних причин, не перевірив і не обговорив причин пропуску строку та не мотивував неможливість поновлення такого, за своїм змістом суперечить попередньому доводу, але також не заслуговує на увагу, оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 взагалі не посилається на таку обставину як пропуск строку звернення до суду, а наведені в апеляційній скарзі причини пропуску обґрунтовує здійсненням виконавчого провадження та наявністю відповідного кримінального провадження, що в контексті фактичних обставин справи не може бути розцінено як поважна причина. За правилами ст. 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. Посилання суду першої інстанції на те, що питання про поновлення пропущеного строку позивачкою не порушувалося, є помилковим, оскільки ст. 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Однак, це не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може слугувати підставою для скасування оскарженого рішення. За загальним процесуальним правилом не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2Рішення Тячівського районного суду від 16 квітня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 11 квітня 2022 р. Судді: