Постанова 4857 № 140/9178/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/9178/21 пров. № А/857/21358/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, прийняте суддею Плахтій Н.Б. в м. Луцьку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 140/9178/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася з позовом в суд до відповідача, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити основну пенсію в розмірі шести мінімальних заробітних плат з 01.01.2015 року по 30.06.2021 року, як інваліду ІІІ групи внаслідок захворювання пов`язаного із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату основної пенсії в розмірі шести мінімальних заробітних плат з 01.01.2015 року по 30.06.2021 року, як інваліду ІІІ групи внаслідок захворювання пов`язаного із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не має права на перерахунок та виплату пенсії, у розмірах, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки у вказаний позивачкою період розмір пенсії визначав Кабінет Міністрів України. Не погодившись із рішення суду першої інстанції його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка вказує на те, що у квітні 2021 року Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України окремі положення статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо повноважень Кабінету Міністрів України на встановлення розмірів пенсії особам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Тому позивачка вважає, що має право на перерахунок пенсії за спірний період у розмірі, який встановлений законом, а саме шести мінімальних пенсій за віком. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив, що позивачка є інвалідом ІІІ групи, інвалідність якої настала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Позивачка проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. З 21.07.2008 року позивачка отримує пенсію на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У спірний період позивачка отримувала основну пенсію у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У серпні 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок та виплату основної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, передбачених безпосередньо вказаною нормою права, однак, відповідач, у відповідь, повідомив позивачку про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійснені відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведених норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення її прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду вона повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поряд з цим, слід наголосити на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду зазначив наступне. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Зокрема, згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19). При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивачка, необґрунтовано, не дотримуючись визначеного законом порядку звернення до пенсійного органу за наданням інформації, внаслідок власної пасивної поведінки, позбавила себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду, оскільки, в межах строку, встановленого чинним законодавством на звернення до суду у спірних правовідносинах, за захистом порушеного права до суду не звернулась. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що отримання позивачкою листа відповідача, у відповідь на її заяву не змінює моменту, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не має значення для визначення початку перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Апеляційний суд встановив те, що з приводу правовідносин, які склались у позивачки з відповідачем, позивачка почала вчиняти активні дії (вирішила що її право порушене) у серпні 2021 року, тобто, більше як через шість років після крайньої події, а саме отримання у січні 2015 року пенсії у меншому, на думку позивачки, розмірі, ніж це передбачено законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Отже, враховуючи те, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, позивачка, щомісячно, після 25 числа кожного місяця, зобов`язана була знати про порушення своїх прав. Апеляційний суд встановив, що крайня подія, з якою позивачка пов`язує порушення свого права, є отриманням нею пенсії у січні 2015 року, яка мала бути виплачена не пізніше 25 січня 2015 року, тому, приходить до переконання в тому, що строк звернення позивачки до суду із вимогою що стосуються цієї виплати необхідно обчислювати з 25 січня 2015 року. Враховуючи те, що позивачка звернулася до суду із позовом, з приводу правовідносин, що стосуються нарахування та виплати пенсії починаючи з січня 2015 року, лише 28 серпня 2021 року, апеляційний суд вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду із вказаним позовом за період з 01.01.2015 року по 27.02.2021 року. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. У свою чергу, пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи те, що позивачка не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом за вказаний період і такі не встановлено апеляційним судом, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що позовну заяву за період з 01.01.2015 року по 27.02.2021 року необхідно залишити без розгляду. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, відтак, оскаржене рішення суду, відповідно до вимог статті 319 КАС України, необхідно в цій частині скасувати з одночасним прийняттям постанови про залишення позову без розгляду за вказаний період з наведених вище підстав. Що стосується позовних вимог за період з 28.02.2021 року по 30.06.2021 року, то апеляційний суд зазначає наступне. Згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. 28.12.2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-УІІІ, яким текст статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції, яка передбачала, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 року № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення доручено привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 №796-ХІІ у редакції Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: «У усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком». Також цим рішенням Конституційного Суду України врегульовано строк та спосіб його виконання та передбачено, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто, чинність закону, що визнаний неконституційним, припиняється через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021 року. Таким чином, у період з 28.02.2021 року по 30.06.2021 року діяла норма статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка надавала право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри пенсій по інвалідності. Відтак, за вказаних обставин, підстави для перерахунку пенсії позивачці, виходячи з розміру шести мінімальних пенсій за віком за період з 28.02.2021 року по 30.06.2021 року відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01.01.2015 року по 27.02.2021 року скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов в цій частині залишити без розгляду, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 140/9178/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2015 року по 27.02.2021 року скасувати та прийняти в цій частині постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 основної пенсії в розмірі шести мінімальних заробітних плат, як інваліду ІІІ групи, внаслідок захворювання пов`язаного із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок та виплату відповідної пенсії, за період з 01.01.2015 року по 27.02.2021 року, залишити без розгляду. У іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 140/9178/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 06.04.2022 року