Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 814/273/17

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 814/273/17 Головуючий І інстанції: Фульга А.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року(м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 05.05.2021р.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: 10.02.2017р. ФОП ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Баштанської ОДПІ ГУ ДФС України в Миколаївській області, в якому просив суд визнати протиправними дії, пов`язані з проведенням перевірки та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017р.: - №0000331311, яким визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, в т.ч. з податку на доходи фізичних осіб (пені) на суму 76306,889 грн.; - №0000351311 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510 грн.; - №0000361311- про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510 грн.; - №0000371311, яким визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, в т.ч. з військового збору (пені) на суму 7545,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що усі прийняті контролюючим органом оскаржувані рішення є протиправними, оскільки були прийняті на підставі необґрунтованих висновків проведеної перевірки. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 року змінено та виключено з мотивувальної частини цієї постанови посилання суду на Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб". В іншій частині постанову МОАС залишено без змін. Не погоджуючись з вказаної вище постановою суду апеляційної інстанції, представником ДПІ була подана касаційна скарга, в якій останній, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 року і постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного суду України від 21.01.2021 року касаційну скаргу Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області задоволено частково: постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2017р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017р. - скасовано повністю, а справу направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду на новий розгляд. При цьому, Верховний Суд приймаючи вказане рішення зазначив, що суди попередніх інстанцій, в порушення засад адміністративного судочинства та норм процесуального права, не встановили повний склад учасників адміністративного процесу, який мав бути визначений ще під час відкриття провадження у даній справі. До того ж, усі оскаржувані податкові повідомлення - рішення приймало саме ГУ ДФС у Миколаївській області (а не Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області), яке взагалі не було залучено до участі у справі в якості відповідача. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.02.2021р., з урахуванням висновків Верховного суду, викладених в постанові від 21.01.21р.,а також з урахуванням внесеного 01.08.2019р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію - Головного управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43144729), залучив до участі у справі у якості співвідповідача - ГУ ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43144729). Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив від 10.03.2021р., у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення №0000331311 від 31.01.2017р. на суму 76306,88 грн., №0000351311 від 31.01.2017р. на суму 7545,19 грн., №0000361311 від 31.01.2017р. на суму 510 грн., №0000371311 від 31.01.2017р. на суму 510 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м.Миколаїв, 54001 код ЄДРПОУ 43144729) на користь ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1063,74 грн. (згідно квитанції від 10.02.2017р. №41). Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 07.06.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.05.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 17.06.2021р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021р. вказану вище апеляційну скаргу відповідача було залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, замінено відповідача - ГУ ДПС в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43144729) на правонаступника ГУ ДПС в Миколаївській області (код ЄДРПОУ ВП 44104027) та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 30.06.2006 року та знаходилася на податковому обліку в Баштанської ОДПІ ГУ ДФС України в Миколаївській області, як платник єдиного податку. Основний вид діяльності: «Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, текстильною сировиною та напівфабрикатами» (КВЕД 46.11). 30.06.2006р. посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків тазборів, військового збору за період з 01.07.2013р. по 30.09.2016р., з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства, єдиного соціального внеску за період з 01.07.2013р. по 30.09.2016р.. За результатами вказаної перевірки складено акт №3/13-2433907160 від 16.01.2017р., з якого вбачається, що позивачка, при придбанні товарно-матеріальних цінностей у фізичних осіб, виплачувала доходи цим особам, проте, податок з доходів фізичних осіб при виплаті доходів не нарахувала та, не утримувала. Висновок про заниження позивачкою податку з доходів фізичних осіб податковий орган обґрунтовує тим, що позивачка придбала у ОСОБА_2 - 4,1т соняшнику на загальну суму 31980грн., ОСОБА_3 - 4,1т соняшнику на загальну суму 31980грн., ОСОБА_4 - 2,5тсоняшнику в сумі 9000грн., ОСОБА_5 - 1,5т в сумі 97500грн., ОСОБА_6 - 5т.ячменю в сумі 13500грн., ОСОБА_7 - 2т в сумі 13200грн., ОСОБА_8 - 6т ячменю в сумі144000грн., ОСОБА_9 - 8т ячменю в сумі 20800грн., ОСОБА_10 - 7,6т ячменю в сумі9120грн., ОСОБА_11 - 9,5т ячменю в сумі 22800грн., ОСОБА_12 - 4т соняшникув сумі 28000грн., ОСОБА_13 - 4т соняшнику в сумі 28000грн., ОСОБА_14 - 2,25тсоняшнику в сумі 18000 грн., ОСОБА_15 - 2,25т соняшнику в сумі 18000грн., ОСОБА_16 - 2,55т соняшнику в сумі 16065грн.. ОСОБА_17 - 1т соняшнику в сумі 7000 грн., ОСОБА_18 - 1т соняшнику в сумі 7000грн. При закупівлі вказаного товару позивач не вів облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, оскільки не надав до перевірки будь-яких документів, що підтверджують придбання товару. Таким чином, за висновками вказаного акту перевірки, відповідач зробив висновок про порушення позивачкою вимог п.44.1 ст.44, пп.14.1.80 п.14.1ст.14, п.п.б п.176.2 ст.176, п.14.1.180 ст.14, п.162.1 ст.162, п.164.1.1 ст.164, п.167.1 ст.167,пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168, п.295.1 ст.295, п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України. 31.01.2017 року, на підставі зазначених вище висновків акту перевірки, уповноваженою особою ГУ ДФС в Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0000331311, яким визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, в т.ч. з податку на доходи фізичних осіб (пені) на суму 76306,889 грн.; - №0000351311 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510 грн.; - №0000361311- про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510 грн.; - №0000371311, яким визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, в т.ч. з військового збору (пені) на суму 7545,19 грн. Позивач, вважаючи вищевказані рішення контролюючого органу протиправними, звернувся до суду із даним позовом. Повторно вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з часткової неправомірності дій та спірних рішень відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, з урахуванням постанови Верховного суду від 21.01.2021р., цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI. Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Як слідує зі змісту п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, судова колегія зазначає наступне. Так, як визначено п.164.1ст.164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного ' доходу з урахуванням п.164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п.177.2 ст.177 та п.178.3 ст.178 цього Кодексу. Відповідно до вимог п.168.1.1 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПК України. А як передбачено п.167.1 ст.167 ПК України, ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.п.167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці 1-му цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20%. Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із ст.ст.177,178 цього розділу, застосовують ставку 20% до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування. Встановлені в абзацах 1-7 цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті. Як визначено приписами п.177.2 ст.177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документальне; підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Згідно із п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуг зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування,на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів). вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. У відповідності ж до вимог п.185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України: е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. А як визначено п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Як вбачається зі змісту вимог п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. А як видно з п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманим доходів, належать документально підтверджені - витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього кодексу. Так, як передбачають норми п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно із п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. Як визначено п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Так, як вбачається зі змісту спірного акту перевірки, для перевірки питання повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів на користь платників податків-фізичних осіб перевіряючимибули враховані та вивчені протоколи співбесіди, які були підписані власноручно громадянами, які підтвердили факт, що протягом 2013, 2015, 2016 років вони здавали (реалізували) позивачу насіння соняшнику та насіння ячменю. Разом з тим, при цьому слід зауважити, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний саме суб`єкт владних повноважень. Однак,як встановлено судами обох інстанцій, в матеріалах справи відсутні документи - видаткові касові ордери (чеки, квитанції), на яких би містилися власноручні підписи продавця про отримання від покупця (позиваки) коштів, закупівельний акт або відомості на сільськогосподарську продукцію, видані ФОП ОСОБА_1 , акти прийому-передачі, договори купівлі - продажу с/г продукції. Таким чином, за відсутності належних доказів проведення виплат та дат і обставин здійснення цих виплат неможливо стверджувати, то фізична особа-підприємець є (була) податковим агентом та мала здійснювати у відповідні періоди відповідні платежі по податку з доходів та військового збору. Згідно з положеннями ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 11 і рішення від 23.07.2002р. у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів. а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.» В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено будь-яких об`єктивних доводів та письмових доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, оцінивши наявні у справі докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність спірних рішень податкового органу та відповідно, про наявність усіх підстав для задоволення позову в цій частині. Що ж стосується інших заявлених позивачкою позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача, пов`язаних з проведенням спірної перевірки, то судова колегія з цього приводу зазначає наступне. Як вже вказувалося вище, висновком про визнання протиправними і скасування спірних рішень суд 2-ї інстанції вже фактично надав оцінку і усім діям відповідача. Але при цьому, слід зауважити, що ці дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду виключно лише за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному ж конкретному випадку, права позивача були порушені саме рішеннями суб`єкта владних повноважень, а не діями по проведенню перевірки, а тому, відповідно,будь-які підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача. До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при повторному вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 06.04.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко