Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/4321/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3309/22 Справа № 206/4321/21 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2022 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Деркач Н.М., суддів: Макарова М.О., Максюти Ж.І., при секретарі - Кругман А.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2021 року АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, проте свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 08.02.2020 року у розмірі 24 769,04 грн., яка складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом у розмірі 24769,04 грн. та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2270 грн. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2021 року позовні вимоги АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 08 лютого 2020 року у розмірі 19 950,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 828,35 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти та користувався ними, що підтверджується наданою випискою руху коштів за період: з 13.02.2020 по 02.11.2020 року, дані кошти ним не були повернуті банку, а після 07.04.2020 року відповідач не користувався кредитними коштами, оскільки кредитний ліміт був використаний, суд вважав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 19 950 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 24 769,04 грн., тобто вже з урахуванням відсотків, які були зараховані відповідачу за користування кредитом, однак, як вбачається з розрахунку заборгованості до позовної заяви, позивач не просив суд стягнути з відповідача загальний залишок заборгованості за відсотками, окремою графою вказані обставини не зазначені (а.с. 7 на звороті). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, матеріалами справи встановлено, що 08 лютого 2020 року між сторонами у справі укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 30 000 грн. на поточний рахунок (а.с. 8). Судом встановлено, що кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , у тому числі анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які були надані Банком позичальнику ОСОБА_1 через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису ОСОБА_1 (а.п.8, 9-20). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08.02.2020 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 24769,04 (а.п. 7). Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти та користувався ними, що підтверджується наданою випискою руху коштів за період: з 13.02.2020 по 02.11.2020 (а.п.60-63). Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач користувався кредитними коштами в період з 13.02.2020 по 06.04.2020, після 01.05.2020 по 02.11.2020 з картки відповідача було списано відсотки. Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Враховуючи викладене, оскільки в суму тіла кредиту 24 769,04 грн., яку просив стягнути позивач, входять і відсотки, які були нараховані відповідачу, що підтверджується випискою руху коштів від 29.10.2021 року, про стягнення яких позивач не просив, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за частиною тіла кредиту, які фактично є відсотками. Доводи апелянта в скарзі про те, що між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом приєднання Позичальника до запропонованого кредитного договору, а Довідка про умови кредитування свідчить про те, що між сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, - колегія суддів вважає безпідставними, та такими, що не впливають на законність рішення, з огляду на наступне. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості за відсотками. Рішення суду як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров Ж.І. Максюта