Постанова 4824 № 357/12698/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 357/12698/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/3202/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Кошель Б.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. 15 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Семенюк Т.А. Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., при секретарі - Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2021 року за заявою про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» про захист прав споживача та зобов`язання вчинити,- В С ТА Н О В И В : У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із даним позовом до відповідача, в якому просив визнати відмову ТОВ «Олком-Лізинг» у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, неправомірною; зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», згідно вимогам Закону України №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації; визнати заборгованість за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, яка підлягає реструктуризації за Законом України №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» у сумі 67 544 грн. Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки та забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит». Зазначає, що відповідно до повідомлення-вимоги про усунення порушень зобов`язань в порядку ст.ст. 35, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» від 25.05.2021 року, яке було направлено ОСОБА_1 , кредитор має намір звернути стягнення на іпотечне майно - квартиру. Враховуючи втрату чинності з 23.09.2021 року Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», право Товариства на звернення на предмет іпотеки є абсолютним, а намір - реальним. Тобто, з 23.09.2021 року ТОВ «Олком-Лізинг» має об`єктивну можливість та достатній обсяг правомочностей на здійснення реєстрації права власності на іпотечну квартиру у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або застосувати ст. 38 цього Закону, поки триватиме судовий розгляд. Вважав, що забезпечення позову шляхом арешту та заборони Товариству вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає обставинам справи, та забезпечить ефективний захист прав позивача у разі задоволення його позовних вимог, в іншому випадку, якщо Товариство здійснить реєстрацію права власності за собою на спірну квартиру чи здійснить її відчуження, позивачу необхідно буде в судовому порядку (шляхом подання іншого позову) визнавати такі дії неправомірними та скасовувати рішення про реєстрацію прав або визнавати правочин недійсним тощо. Тобто, позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. У зв`язку із викладеним просив накласти арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та заборонити ТОВ «Олком Лізинг» вчиняти дії щодо звернення стягнення на зазначену квартиру, яка належить на праві власності позивачу. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову вважаючи, що судом порушено норми процесуального права та не враховано фактичні обставини справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, щонакладення арештусприятиме запобіганню порушення його прав на час вирішення спору в суді. Вважає, що у випадку не застосування заявленого виду забезпечення позову існує ймовірність того, що відповідач буде вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження квартирою, що стане підставою позивачу для звернення в судовому порядку з відповідним позовом. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи в задоволеннізаяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартира, щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову, не є предметом спору, з приводу якого пред`явлений позов. Колегія суддів з таким висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Як зазначено у роз`ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідноз роз`ясненнями п. 4 цієї Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчилися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною 3 статті150 ЦПК Українивизначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою реструктуризації зобов`язань позивача за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, згідно вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», тобто, предметом спору є реструктуризація кредитних зобов`язань. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна право власності на предмет іпотеки нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 ,зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 . Факт належності квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 сторонами в апеляційному суді не заперечувався. Згідно доводів позовної заяви, право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором іпотеки перейшло до відповідача ТОВ «Олком-Лізинг». Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек, іпотекодержателем щодо квартири є відповідач. Отже, в даному випадку,позов ОСОБА_1 не містить вимог щодо визнання права власності чи повернення майна з чужого володіння. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що обраний захід забезпечення позову не пов'язаний безпосередньо з предметом спору, а отже, не відповідають заявленим позовним вимогам, не є необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Враховуючи, що арешт (заборона відчудження) може бути накладено на майно відповідача, а не іншої особи, колегія суддів також вважає, що підстав для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо можливості реалізації нерухомого майна позивача, іпотекодержателемякого є відповідач, колегія судів також не приймає, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів. Також, суд, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», за відсутності поданих оригіналів правовстановлюючих документів на майно та інших доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відсутності підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, судом встановлена відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної заяви. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для забезпечення позову відповідають вищенаведеним вимогам закону та відповідним роз`ясненням. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду. Подана позивачем заява не містить обґрунтовані посилання та відповідні докази щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст виготовлено 22 лютого 2022 року Головуючий Судді