Ухвала КЦС ВС № 357/7805/21

Ухвала 05 квітня 2022 року м. Київ справа № 357/7805/21 провадження № 61-2714ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред`явлення позову, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року заявник ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою, в якій просив забезпечити майбутній позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою шляхом накладення арешту в межах ціни позову у розмірі 150 тис. доларів США на об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачам. В обґрунтування заяви ОСОБА_4 зазначив, що предметом майбутнього спору є стягнення коштів за борговою розпискою у розмірі 150 тис. доларів США. У зв`язку із існуванням значного ризику негайного відчуження відповідачами належного їм майна, з метою забезпечення подальшого виконання можливого судового рішення просив вжити заходи забезпечення позову. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред`явлення позову. Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт в межах ціни позову 150 тис. доларів США (або за офіційним курсом НБУ на 12 липня 2021 року - 4 098 510, 00 грн) на об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 : - житловий будинок загальною площею 413,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2078426480000; - земельну ділянку площею 0,0964 га, кадастровий номер: 8000000000:72:531:0129, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 364215880000, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; - 1/4 частину земельної ділянки площею 1,5486 га, кадастровий номер: 3222486200:04:001:5675, яка знаходиться с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1974837832224; - однокімнатну квартиру загальною площею 45,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 745420380000. У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року і залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить поновити строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, посилаючись на те, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції на поштову адресу учасників справи, а також їхнього представника не надходив, а копію оскарженої постанови було отримано 31 січня 2022 року в суді першої інстанції, що підтверджується копією відмітки про отримання зазначеної постанови апеляційного суду, яку додано до касаційної скарги. Оскільки причина пропуску процесуального строку є поважною, строк на касаційне оскарження на підставі частини другої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України підлягає поновленню. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав вирішений судом у господарській справі № 910/15694/20. Також заявники не погоджуються із висновком апеляційного суду щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно. Вказують, що між подружжям було укладено та нотаріально посвідчено шлюбний договір, який є дійсним. Боргове зобов`язання, визначене у розписці від 08 листопада 2016 року, є особистим зобов`язанням ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не може бути належним відповідачем у зв`язку із відсутністю солідарного характеру відповідальності подружжя. Заявники вважають, що ОСОБА_4 не надано жодного належного та обґрунтованого доказу на підтвердження того, що кошти, отримані за розпискою від 08 листопада 2016 року, були витрачені в інтересах сім`ї, що в свою чергу суперечить принципу змагальності сторін. Заявники стверджують, що оскаржена постанова апеляційного суду обмежує право особистої приватної власності ОСОБА_1 , оскільки остання не може нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями чоловіка з урахуванням умов шлюбного договору. На думку заявників, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19, від 20 січня 2021 року у справі № 200/1546/19. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до частини першої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Згідно частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У пункті 1 частини першої статті 150 ЦПК України зазначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Згідно зі статтею 151 ЦПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини її звернення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог з метою захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно з частиною третьою статті 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. У поданій до суду заяві ОСОБА_4 просив забезпечити майбутній позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення коштів за борговою розпискою та накласти в межах ціни позову - 150 000, 00 доларів США арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_6 . Відповідачі перебувають між собою у шлюбі з 13 лютого 2010 року. Подружжя ОСОБА_2 побудувало житловий будинок. Право власності на будинок зареєстровано 06 травня 2020 року. Заявник стверджував, що офіційного джерела доходів у розмірі, співмірному із вартістю домоволодіння, відповідачі не мають. Посилався на те, що отримані у позику кошти витрачалися на будівництво будинку. Заявник вказував, що у разі задоволення позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, який він планує подати до суду, за рахунок вказаного вище майна можуть бути задоволені його майнові вимоги до відповідачів. 01 червня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду провадження у справі № 910/15694/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 було закрито. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року відкрито провадження у справі № 752/23949/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Врахувавши вищезазначені обставини, поведінку кредитора і боржника, правовідносини, які склалися між сторонами спору, розмір заявлених ОСОБА_4 вимог, а також встановлені у справі № 910/15694/20 обставини, суд апеляційної інстанції, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про те, що позивачем надано достатні докази на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви у вигляді накладення арешту на майно. При вирішення питання щодо забезпечення позову апеляційним судом надано належну оцінку інтересам сторін,неспростованій на час розгляду судом заяви презумпції спільності права власності подружжя на майно, придбане за час шлюбу. Суд апеляційної інстанції дійшов достатньо мотивованого висновку, що забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, є співмірним позовним вимогам, не порушує балансу інтересів сторін, а спрямоване на створення умов для безперешкодного виконання у майбутньому ймовірного рішення суду та запобігання ускладненню ефективного захисту прав позивача у випадку задоволення його позову. Застосований апеляційним судом захід забезпечення позову не є обтяжливим для заявників та не порушує права володіння й користування майном. Окрім того, захід забезпечення позову є тимчасовим. Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів. Крім того, відповідачі мають можливість скористатись правами, передбаченими статтями 154, 158, 159 ЦПК України. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред`явлення позову не може вважатись обґрунтованою. Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року задовольнити. Поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред`явлення позову - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала у справі № 357/7805/21 набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович