Постанова 4856 № 240/4312/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/4312/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 04 квітня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коростенського міського центру зайнятості на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростенського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : у березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Коростенського міського центру зайнятості в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Коростенського міського центру зайнятості від 27.01.2021 №62 «Про відшкодування коштів»; - визнати протиправним та скасувати наказ Коростенського міського центру зайнятості від 27.01.2021 №32 «Про відшкодування коштів, виплачених як допомога по безробіттю»; - визнати неправомірними дії Коростенського міського центру зайнятості щодо зняття з реєстрації як безробітного, та припинення виплати допомоги по безробіттю та зобов`язати зареєструвати як безробітного, та поновити позивачу виплату допомоги по безробіттю з 22.12.2020. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Коростенського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та із заявою призначення виплати допомоги по безробіттю. При цьому, під час подання заяви про надання статусу безробітного позивач повідомив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності з 01.12.2020 про що надав відповідну довідку. Також, позивачем вказано, що через відсутність роботи він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі, не забезпечує себе роботою самостійно, а також позивач був ознайомлений під підпис з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, що визначені Законом України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Допомога по безробіттю була призначена позивачу з 22.12.2020 до 16.12.2021. У січні 2021 року позивач звернувся із заявою до Коростенського міського центру зайнятості, з приводу отримання роз`яснення підстав для припинення його реєстрації у статусі безробітного, як інваліда ІІ групи загального захворювання, що підтверджене відповідною довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (серія 12ААБ №100604 від 02.04.2018). У висновку про умови та характер праці йому протипоказана важка фізична праця, із встановленням довічної 2-ої групи інвалідності по причині загального захворювання. Листом від 28.01.2021 відповідач повідомив позивача про те, що Коростенський міський центр зайнятості припинив реєстрацію у зв`язку із віднесенням позивача до категорії зайнятого населення, а саме: 15.07.2019 позивачу було призначено пенсію за віком (пільгову), із встановлення довічної 2-ї групи інвалідності загального захворювання, по причині якої він втратив можливість бути віднесеним до категорії працюючого населення, що позбавило його статусу безробітного відповідно до п.2 ст.43 Закону України «Про зайнятість населення», що підтверджено наказом Коростенського міського центру зайнятості №32 від 27.01.2021 зі змінами. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року №5067-VI (Закон №5067-VI) до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою. Також, до зайнятого населення також належать: -непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; - батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; - особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства. Таким чином, до жодної із перелічених категорій позивач не відноситься. Статтею 43 Закону №5067-VI визначено, що статусу безробітного може набути особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю". Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №5067-VI особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, де зазначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №5067-VI безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент подачі заяви про надання статусу безробітного та на момент реєстрації в центрі зайнятості позивач був особою працездатного віку, яка через відсутність роботи не має заробітку, мав повних 56 років та перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області у зв`язку із довічною інвалідністю II групи та отримував відповідну пенсію, про що свідчить додана до матеріалів справи довідка. Крім того, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року №792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» визначено, що для взяття на облік у центрі зайнятості особи, які шукають роботу повинні надати певний перелік документів, а у п.2 цієї ж статті зазначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» , подає копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та у разі наявності пред`являє індивідуальну програму реабілітації, дана норма прямо вказує на те, що отримання пенсії або державної соціальної допомоги жодним чином не впливає на можливість отримання допомоги по безробіттю. Така допомога призначається за загальними правилами. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №5067-VI відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Так, на виконання вказаних норм, позивач під час подання заяви до центру зайнятості повідомив та надав довідку, що він отримує пенсію по інвалідності. Також, як вже було зазначено вище, на момент виникнення спірних відносин, позивач є особою працездатного віку, яка через відсутність роботи не має заробітку та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, як інвалід II групи, що не є підставою для відмови у наданні йому статусу безробітного. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент подання заяви про надання статусу безробітного позивач не відносився до категорії зайнятого населення і мав гарантоване Конституцією України право на соціальний захист у зв`язку із настанням безробіття, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Коростенського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.