Постанова 4801 № 136/1234/21

Справа № 136/1234/21 Провадження № 22-ц/801/411/2022 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2022 рокуСправа № 136/1234/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Денишенко Т. О., суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П., за участі секретаря судового засідання Француза М. Г., особи, яка подала апеля-ційну скаргу, прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури Войцишеної Г. В., представника позивача ОСОБА_1 адвоката Піпка А. М., представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарське під-приємство «Турбівське» адвоката Герасимчука О. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» про визнання права власності на нежитлові приміщення, за апеляційною скаргою керівника Немирівської окружної прокуратури Він-ницької області Петраша Ростислава Івановича на рішення Липовецького ра-йонного суду Вінницької області від 09 листопада 2021 року, ухвалене у примі-щенні суду у м. Липовець Вінницької області за головування судді Кривенка Д.Т., повний текст складення якого не зазначений, В С Т А Н О В И В: 15 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся у Липовецький районний суд Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сільсь-когосподарське підприємство «Турбівське» ( далі - ПрАТ «СП «Турбівське» ) про визнання права власності на нежитлові приміщення, посилаючись на наступні обставини. 02 червня 2021 року між сторонами у справі був укладе-ний договір № 01-06/21 купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з пунктом першим якого сільськогосподарське підприємство продало та передало ОСОБА_1 , який купив та прийняв від продавця нежитлове приміщення ко-рівника чотирирядного, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Загальна площа відчуже-ного нежитлового приміщення становить 1514,9 кв. м. У цей же день 02 червня 2021 року між ПрАТ «СП «Турбівське» та ОСОБА_1 був укладений дого-вір № 02-06/21 купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з пунктом першим якого сільськогосподарське підприємство продало і передало ОСОБА_1 , а позивач купив і прийняв від продавця нежитлове приміщення телятника однорядного по АДРЕСА_1 , загальною площею 597,0 кв. м. Відповідач ПрАТ «СП «Турбівське» не виконав взятих на себе зобов`язань за договорами від 02 червня 2021 року № 01-06/21 та № 02-06/21, не здійснив нотаріальне посвідчення цих договорів, як було визначено пунктом 16, що унеможливлює оформлення позивачем права власності на придбані нежитлові приміщення - корівника чотирирядного загальною площею 1514,9 кв. м. та те-лятника однорядного загальною площею 597,0 кв. м., які розташовані по АДРЕСА_1 -ті. Зазначені неправомірні дії відповідача створюють перешкоди для позивача у реалізації ним права власності на придбані об`єкти нерухомості. ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на придбані два об`єкти нерухомого нежитлового майна. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 листо-пада 2021 року, ухваленим у підготовчому судовому засіданні за відсутності усіх учасників справи, позов задоволений, за ОСОБА_1 визнане право приватної власності на нежитлові приміщення корівника чотирирядного за-гальною площею 1514,9 кв. м., телятника однорядного загальною площею 597,0 кв. м., що розташовані по АДРЕСА_1 . Судові витрати у справу залишилися не розподіленими. 13 січня 2022 року керівник Немирівської окружної прокуратури Вінниць-кої області Петраш Р. І. в інтересах держави в особі Головного управління Дер-жавної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсій-ного фонду України у Вінницькій області оскаржив в апеляційному порядку рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2021 року, просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задово-ленні позову, стягнути з позивача на користь Вінницької обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2485,50 гривень. Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням від 09 листопада 2021 року, прокурор зазначає про його незаконність, необгрунто-ваність через неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обста-винам справи, що призвело до порушення норм процесуального права, непра-вильного застосування норм матеріального права. Скаржник вказує, що законо-давець визначив обов`язковим дотримання письмової форми та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, можливість визнан-ня судом договору дійсним виключно у разі безповоротного ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, втрати стороною можливості в уста-новленому порядку посвідчити такий договір. Інших підстав, крім зазначених, законодавством не передбачено. Прокурор підкреслює, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження неможливості нотаріального посвід-чення правочину, що є однією з умов застосування норм статті 220 ЦК України; узагалі відсутні докази, які б давали можливість суду застосувати у цьому ви-падку положення статті 220 ЦК України. Фактично між сторонами у справі від-сутній будь-який спір щодо укладення правочинів, на підставі яких побудовані вимоги ОСОБА_1 , відповідно у нього відсутні будь-які підстави для за-хисту своїх прав у спосіб, визначений у позовній заяві. На підставі дійсних, на думку позивача, договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання за покупцем права власності на вказані вище будівлі у даному випадку є способом узаконення прав ОСОБА_1 на частину майна сільськогосподарського това-риства без сплати обов`язкових платежів до бюджету у розмірі 10000,00 гри-вень податку, 3000,00 гривень військового збору, 2000,00 гривень збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Як наслідок, до бюджету, Пенсій-ного фонду України не надійшло обов`язкових платежів на загальну суму 15 тисяч гривень. Органами, уповноваженими державою на виконання представ-ницьких функцій у спірних правовідносинах, ГУ ДПС у Вінницькій області та ГУ ПФУ у Вінницькій області, неналежно здійснювалися власні повноваження, відповідні заходи ними не вживалися, що свідчить про їх бездіяльність, поз-бавляє державу можливості захисту своїх порушених прав. На думку скарж-ника, існують об`єктивні підстави для оскарження судового рішення прокуро-ром у межах компетенції, передбаченої статтею 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2022 року клопотан-ня керівника Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області Петраша Р.І. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2021 року задоволене, йо-му поновлений цей строк, відкрито апеляційне провадження у цій цивільній справі. 16 лютого 2022 року до апеляційного суду надійшов відзив позивача ОСОБА_2 , його представника адвоката Піпка А. М. на апеляційну скаргу про-курора, які вважають вимоги апеляційної скарги незаконними, необґрунтовани-ми, а рішення суду законним, таким, що підлягає залишенню без змін. Адвокат наголошує, що судом не визнавалися дійсними укладені договори купівлі-про-дажу нерухомого майна, але за позивачем на його вимогу визнане право влас-ності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України, чим не порушені вимоги Закону, а правомірно захищене право власності позивача на придбане майно, забезпечений ефективний спосіб захисту невизнаних прав ОСОБА_1 . Представник стверджує, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, у ефективний спосіб захистив права позивача. Несплачені обов`язкові платежі до бюджету пенсійного фонду має нести відповідач, пози-вач за це не відповідає. ПрАТ «СП «Турбівське», набувши у порядку привати-зації прав на корівник і телятник, зараховані у статутний фонд товариства, не перереєстрував своє право власності на вказану нерухомість у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, що унеможливило це зробити після продажу майна ОСОБА_1 . Адвокат зазначає, що визнання відповідачем заявленого до нього позову дозволило суду ухвалити оскаржуване прокурором рішення. Крім цього, подана прокурором апеляційна скарга в інтересах ГУ ДПС у Він-ницькій області в той час, коли такого органу не існує, ГУ ДПС в області є від-окремленим підрозділом, не є юридичною особою, представництво прокурором належно не умотивоване. Представник позивача адвокат Піпко А. М. вважає необхідним апеляційну скаргу прокурора залишити без розгляду, оскільки скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, а також у відзиві наводяться мотиви щодо безпідставності вступу у дану справу прокурора в інтересах компетентних ор-ганів, які мають можливості і повноваження щодо самостійного здійснення власних функцій, делегованих державою. 22 лютого 2022 року до апеляційного суду надійшов відзив ПрАТ «СП «Турбівське», його представника адвоката Герасимчука О. О. на апеляційну скаргу керівника Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області Петра-ша Р. І. За позицією цього відповідача оскаржуване судове рішення законне, обгрунтоване, спрямоване на реальне вирішення спору. Виклавши у відзиві фактичні обставини справи, тотожні по змісту зазначеним у відзиві позивача та його адвоката, представник товариства вказав, що після продажу 02 червня 2021 року ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна ПрАТ «СП «Турбівське» 18 лютого 2022 року сплатило обов`язкові платежі до бюджету, податок на до-ходи фізичних осіб у сумі 7500,00 гривень, 2250,00 гривень військового збору, 1500,00 гривень збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Вказані проплати доводяться платіжними дорученнями від указаної дати за №№ 54, 55, 1206, 1207. Посилаючись на принцип юридичної визначеності, відсутність порушення прав та інтересів держави через ненадходження коштів до Держав-ного бюджету, відсутність підстав для перегляду і скасування рішення суду першої інстанції адвокат Герасимчук О. О. просить апеляційну скаргу прокуро-ра в інтересах держави залишити без задоволення, а оскаржуване рішення від 09 листопада 2021 року без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу відповідно прокурора, представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, пере-віривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апе-ляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції належить скасувати як незаконне, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального права з огляду на наступне. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувати-ся на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриман-ням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на під-ставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були до-сліджені в судовому засіданні. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 листопа-да 2021 року не відповідає зазначеним вимогам, воно є незаконним, ухваленим всупереч норм матеріального права, які регулюють правовідносини між сторо-нами у цій цивільній справі. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався нор-мами статей 15, 16, 316, 317, 328, 334, 392, 657 ЦК України та зазначив, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Далі суд, фактично відсту-паючи від норми матеріального права, яку застосував у вирішенні позову ОСОБА_2 , зазначає, що відповідач ПрАТ «СП «Турбівське» не виконує взятих на себе за умовами укладених правочинів зобов`язань, у зв`язку із чим позивач не може оформити право власності на придбане майно, а тому за ОСОБА_1 слід визнати право власності на нежитлові будівлі корівника та телятника не перейшли правомочності права власності ( мовою оригіналу ). Суд дійшов висновку, що таким чином відповідач фактично своєю бездіяльністю порушує, не визнає право власності ОСОБА_1 на придбані ним за договорами № 01-06/21 та № 02-06/21 корівник чотирирядний загальною площею 1514,9 кв. м. та відповідно телятник однорядний загальною площею 597,0 кв. м. За рішенням суду позивач має право на визнання за ним права власності на придбану неру-хомість, адже продавець мав право її відчужувати, має право постійного корис-тування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі. Визнання відпові-дачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Це усі висновки суду першої інстанції. Вони свідчать про відверто непра-вильне застосування, нехтування чинними нормами матеріального права, засто-сування норм права, які не підлягали застосуванню за наявних у справі фактич-них обставин та, як уже зазначалося, не регулюють виниклих між сторонами у справі правовідносин. Визнання позову відповідачем не тягне обовязку суду відповідним рішен-ням задоволити заявлені вимоги. Чинне на час ухвалення оскаржуваного судо-вого рішення цивільне процесуальне законодавство передбачало можливість суду у разі визнання відповідачем позову за наявності для того підстав ухва-лити рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову су-перечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд поста-новляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продов-жує судовий розгляд з метою ухвалення законного, об`єктивного, обгрунтова-ного рішення. Убачається доцільним одразу звернути увагу на протиріччя у висновках суду першої інстанції у тій частині, що, нібито, своєю бездіяльністю ПрАТ «СП «Турбівське» не визнає право власності ОСОБА_1 на придбане ним нерухо-ме майно, оскільки поряд у рішенні суд вказує на визнання позову відповіда-чем. При цьому бездіяльність товариства у нотаріальному посвідченні укладе-них договорів купівлі-продажу корівника і телятника пояснюється не тим, що воно не визнає права власності покупця, а фактично відсутністю належних до-кументів, які потрібні для укладення правочинів. І це є незаперечною істиною у справі. Згідно вимог статей 328, 657 ЦК України, на які посилався позивач та суд в обгрунтування свого рішення, яке оскаржене прокурором, право власності вва-жається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або неза-конність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебува-ють у власності, не встановлені судом. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено до-говором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає но-таріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Договір купівлі-продажу земельної ді-лянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири ) або ін-шого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріаль-ному посвідченню. Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами ви-моги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. На такому аргументі акцентував увагу скаржник, керівник Немирівської місце-вої прокуратури Вінницької області Петраш Р. І., звернувши, зокрема, увагу на відсутність спору між сторонами у справі, що убачається з її матеріалів. Тобто, за наявних обставин дана справа узагалі не повинна розглядатися судом, оскіль-ки спору між сторонами не існувало. Уже ця дійсна та очевидна обставина ви-ключає вирішення справи судом як такої за визначеним предметом спору. Згід-но з нормами статей 1, 2 Цивільного процесуального кодексу України цей За-кон визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснен-ня цивільного судочинства, завданнями якого є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефек-тивного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Докази, на які в обгрунтування законності вимог ОСОБА_1 послався суд, додані до позовної заяви документи не можна визнати належними, досто-вірними та достатніми для укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, внесеного у статутний фонд товариства. Зазначені докази нічого юри-дично не підтверджують відносно предмета спору, є абсолютно формальними. Беручи до уваги відсутність у матеріалах справи Статуту товариства ( продав-ця ), зазначення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевого бенефіціарного власника та те, що відповідач є комерційною організацією, статутний капітал якої розділе-ний на визначене число акцій, що засвідчують права та обов`язки учасників товариства ( акціонерів ), які у справі не визначені, залишається спірним питан-ня, яке суд першої інстанції не знайшов проблемним, чи вправі був відповідач розпоряджатися нерухомим майном як часткою свого статутного фонду. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» наці-ональні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав лю-дини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. З усталеної практики Європейського суду з прав людини, статті 76 ЦПК України слідує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і за-перечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирі-шення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речо-вими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Ураховуючи недотримання сторонами у справі приписів вищезазначених норм Закону, нікчемність доданих до справи договорів купівлі-продажу корів-ника та телятника від 02 червня 2021 року № 01-06/21 та № 02-06/21, немає жодних підстав стверджувати, що ОСОБА_1 є фактичним ( законним, ти-тульним ) власником спірної нерухомості і вправі захищати свій майновий інте-рес, керуючись нормами статті 392 ЦК України. Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднане з конкретними вимогами про по-вернення майна чи усунення інших перешкод, не зв`язаних з позбавленням во-лодіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення пере-шкод у здійсненні власником ( чи титульним власником ) свого права і виклю-чення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві влас-ності. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визна-ченої речі, що як володіє, так і не володіє нею ( якщо при цьому не ставиться питання про її повернення ), права якого оспорюються, заперечуються чи не ви-знаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов`язальних чи інших відносних відносинах з приводу спірної речі. Правом на подібний позов володіє і титульний власник майна. Як відповідач виступає третя особа, що як заявляє про свої права на річ, так і не пред`являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно. Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів ( наприклад, факту оголошення особи померлою) або шля-хом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права ( наприклад, факту приналежності частки у загальному майні власників ). Підставою позову є обставини, що підтверджу-ють наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Необ-хідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить під-твердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представ-лених ним правовстановлюючих документів, показань свідків, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного май-на. Вимога про визнання права власності не є самоціллю позивачів та єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витре-бування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов`язаних з порушенням володіння та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володін-ня). Також спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач. Викладене свідчить про безпідставність заявлення ОСОБА_1 позов-ної вимоги про визнання за ним права власності на корівник чотирирядний за-гальною площею 1514,9 кв. м., телятник однорядний загальною площею 597,0 кв. м. по АДРЕСА_1 з посиланням на норми статті 392 ЦК України, оскільки він не є власником спірного нерухомого нежитлового майна. В обгрунтування позиції визнання позову, законності й обгрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідач ПрАТ «СП «Турбівське» у відзиві, зокрема, посилається на один з основоположних аспектів верховенства права - юридичну визначеність, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно ви-рішили спір їхнє рішення, що набрало законної сили, не ставилося під сумнів (див. справу «Брумераску роти Румунії» (Brumarescu v. Romania [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу resjudicata ( див. там же, пункт 62 ), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Більше того, як зазначив Європейський суд з прав людини - повага до принципу верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагає, щоб усі підстави застосування зворотної сили закону аналізувалися з особливою пильністю ( рішення Європейського суду з прав людини у справі Zielinski and Pradal & Gonzalez and Others v. France ). Однак відповідач та його представник не звернули увагу, що остаточного рішення, яке б набрало законної сили, у цій справі ще немає, наразі йдеться про перевірку рішення суду першої інстанції на предмет його законності й об-грунтованості, що, апеляційним судом не може бути констатовано. Сплата ПрАТ «СП «Турбівське» 18 лютого 2022 року податків після проведення операцій з продажу частини статутного фонду у вигляді об`єктів нерухомого майна, обов`язкових платежів до бюджету не виправляє ситуацію, що має місце, не узаконює неправомірних дій сторін у справі щодо будівель акціонерного товариства з огляду на наступне. Позов заявлений у суд ОСОБА_1 15 липня 2021 року. Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції 09 листопада 2021 року. Апеляційна скарга на зазначене рішення суду подана керівником Немирівської окружної прокуратури Вінницької області Петрашем Р. І. в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 13 січня 2022 року, копію ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного про-вадження у справі ПрАТ «СП «Турбівське» отримало 04 лютого 2022 року, а судову повістку про виклик у судове засідання на 23 лютого 2022 року - 10 лю-того 2022 року. Вказані дані безспірно підтверджуються матеріалами справи. Як наслідок 18 лютого стороною у справі здійснені усі належні державі, її органам виплати, обов`язкові платежі, які на момент досягнення домовленостей з відчуження нерухомого майна акціонерного товариства, їх реалізації сплачені не були. Така ситуація не мала б місця, узагалі б була виключена у разі належ-ного оформлення, нотаріального посвідчення правочинів у порядку, визначе-ному чинним законодавством. Однак зазначені тепер виплати не вирішують пи-тання щодо законності заявлених ОСОБА_1 у суд позовних вимог з визнання за ним права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі статті 392 ЦК України, оскільки він, як уже зазначалося, не є власником (титульним власником) нерухомості, на яку претендує. Суд першої інстанції норми матеріального права, що регулюють спірне питання, правовідносини сторін у справі проігнорував, належним чином не ви-значився у виниклих правовідносинах, та все ж ухвалив у справі незаконне, не-обгрунтоване рішення. Оскаржуючи ухвалене 09 листопада 2021 року судове рішення, прокурор вступив у справу в інтересах держави в особі визначених державних органів, які дійсно допустили бездіяльність, не проявили належної уваги до забезпе-чення інтересів держави у межах своїх компетенцій, визначених державою, то-му саме прокурор згідно з частинами третьою-п`ятою статті 56 ЦПК України, пунктами першим, третім статті 23, пунктом третім статті 24 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду з апеляційною скаргою в інтересах дер-жави. Дійсно, існування незаконного рішення суду недопустимо, це, безумовно, спричиняє шкоду інтересам правової держави. Саме прокуратура покликана у подібних випадках виправляти становище, усувати загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійс-нює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу прокурора на ту обста-вину, що відбулися певні організаційні зміни у ГУ ДПС у Вінницькій області, яке, наразі, є філією ( іншим відокремленим підрозділом ) не впливає на наве-дені апеляційним судом висновки у цій постанові, оскільки сторона у справі не представила будь-яких доказів щодо відсутності відповідних правомочностей цього державного органу. Проте навіть відсутність статусу юридичної особи апріорі не означає неможливість здійснення таким органом своїх функцій, на які його уповноважила держава. У випадку у цій справі зазначена конкретна ситуація тим більше свідчить про правильність вступу у справу прокурора на стадії апеляційного провадження. Також у відзиві позивача на апеляційну скаргу прокурора стверджується, що діями прокуратури де-факто допущене невиправдане втручання держави у право на мирне володіння майном. З такими доводами сторони у справі пого-дитися не можна з огляду на таке. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого про-токолу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та про-токоли № 2, 4, 7,11 до Конвенції. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Кон-венції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм май-ном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Допущені органами публічної влади порушення не мо-жуть бути безумовною підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу спірного майна, його повернення у порушення права власності набу-вачів, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким таке майно було передане у власність. Тобто, йдеться про державні органи публічної влади як учасників процесу набуття фізичними, юридичними особа-ми права власності. У даному конкретному випадку, що має місце, органи пуб-лічної влади не причетні до набуття ОСОБА_1 будь-яких прав на спірне нерухоме майно, будівлі корівника та телятника. Навпаки, позивач, який не є власником вказаного майна, намагається заволодіти на праві власності майном акціонерного товариства завдяки рішенню суду. Проте таке судове рішення повинно бути законним та обгрунтованим. Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком суду у зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладанні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчиняла». Пункт 42 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії» вказує, що право власності включає «три чіткі правила» ( «three distinct rules» ): 1) мирного володіння влас-ністю; 2) позбавлення права власності лише у визначених випадках; 3) держава має право контролювати користування власністю у відповідності до загального «публічного» інтересу, шляхом прийняття відповідних загальносуспільним інтересам законів. У пункті 49 рішення від 22 листопада 2007 року у справі «Україна-Тю-мень» проти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених зако-ном» ( «subject to the conditions provided for by law» ), а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». У пункті 55 надано тлумачення «пропорційності втручання» у право на мирне володіння майном, де зазначено, що таке втручан-ня повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» ( «fair balance») між вимогами загального інтересу суспільства та захисту осново-положних прав особи. Системним аналізом чинних норм матеріального права, усталеної прак-тики Європейського суду з прав людини належить зробити висновок, що втру-чання держави у право на мирне володіння майном урегульоване відносно за-конних володільців, власників майна. Однак, як уже неодноразово підкреслю-валося вище, ОСОБА_1 на законних підставах не набув право власності, володіння спірним майном, він не є особою, право якої на мирне володіння не-рухомістю, яка йому не належить, підлягає судовому захисту. У цій справі ОСОБА_3 у якості позивача лише вчиняє дії на набуття права власності на бу-дівлі акціонерного товариства, але рішення суду з цього питання ще не набрало законної сили, тому застосовувати правило невиправданого втручання держави у його право ( не власника, не титульного володільця ) на мирне володіння неналежним йому майном убачається передчасним. Доводи апеляційної скарги керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області Петраша Р. І. заслуговують на увагу, вони обгрунтовано спростовують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інс-танції, є об`єктивно достатніми для визнання вимог позивача такими, що підля-гають залишенню без задоволення. Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають зна-чення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викла-дених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправиль-не тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір поклада-ється на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи необхідність залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі, на користь скаржника підлягають стягненню з позивача понесені у справі судові витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури Він-ницької області Петраша Ростислава Івановича задоволити. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 листо-пада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» про визнання права власності на нежитлові приміщення скасува-ти. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акці-онерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» про визнання права власності на нежитлові приміщення - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_2 , на користь Вінницької обласної прокуратури ( 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , МФО 820172 ) судовий збір, сплачений на користь держави за подання апеляційної скарги у сумі 2485,50 гривень ( дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять гривень 50 коп.). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 квітня 2022 року. Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді Л. О. Голота В. П. Рибчинський