Постанова Львівський апеляційний суд № 944/1524/21

Справа № 944/1524/21 Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю.М. Провадження № 22-ц/811/3331/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2021 року в складі судді Колтуна Ю.М. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,- встановив: 23 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. 08 квітня 2021 року відкрито провадження у даній справі. 24 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди 08 квітня 2021 року відкрито провадження у даній справі. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2021 року цивільну справу № 944/1524/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 944/1557/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, справі присвоєно єдиний унікальний номер № 944/1524/21. Вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25 жовтня 2019 року, як директор Новояворівського НВК «ЗОШ ІІ ступеня - ліцей» звітував про діяльність та досягнення вказаного закладу на засіданні Яворівської районної ради Львівської області. Після його виступу голова районної ради В.Сичак наголосив, що з Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області на його ім`я надійшло звернення з вимогою звільнити його із займаної посади. Наслідком розгляду вказаного звернення було те, що позивачу винесено два дисциплінарні стягнення та видано наказ про звільнення з посади директора Новояворівського НВК "ЗОШ ІІ ступеня - ліцей" за систематичне невиконання службових обов`язків. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області визнано незаконними вказані дисциплінарні стягнення, зобов`язано відділ освіти Яворівської РДА скасувати такі та виплатити компенсацію за заподіяну моральну шкоду у зв`язку із незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності. Справа про поновлення на посаді директора перебуває на розгляді в суді. Наведені події спричинили загострення хронічної хвороби, глибокі душевні страждання, внаслідок чого він тривалий час перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в медичних закладах, а також йому було встановлено спочатку третю, а згодом і другу групу інвалідності. Позивач вказує, що такі дії відповідачів, які на момент підписання звернення були депутатами Новояворівської міської ради, суперечать депутатській етиці, зокрема, нормам п.п. 2, 3, 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», якими встановлено, що депутат місцевої ради повинен дотримуватися таких правил депутатської етики, зокрема: не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад. Поряд з цим, на переконання позивача, відповідачі у публічному зверненні виклали недостовірні, неперевірені відомості стосовно нього, як керівника освітньої установи, по суті вчинивши дії, які можуть кваліфікуватись як наклеп і поширення про особу недостовірної інформації, що спричинило важкі наслідки: душевні, моральні переживання, втрата соціальної рівноваги та невідворотна втрата здоров`я. Просив позов задовольнити, стягнути з кожного відповідача моральну шкоду, яку він оцінює у 200000,00 грн. Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовлено повністю. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним. В апеляційній скарзі зазначає, що 25.10.2019 перебуваючи на посаді директора Новояворівського НВК ЗОШ ІІ ст. звітував на сесії районної ради про досягнення закладу. Після виступу голова ради повідомив про те, що на його ім`я надійшло звернення від депутатів Новояворівської міської ради з вимогою про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, на сесії його роботу визнали незадовільною, як наслідок керівником відділу освіти Яворівської РДА винесено два дисциплінарні стягнення, а 09 грудня 2019 року наказ про звільнення за систематичне невиконання службових обов`язків. Дисциплінарні стягнення оскаржені в судовому порядку. Стверджує, що такий перебіг подій спричинив створення важких життєвих ситуацій та прикладення додаткових зусиль для їх подолання, загострився перебіг хронічної хвороби. Таким чином, внаслідок протиправних дій йому спричинені глибокі душевні страждання, а також втрату здоров`я, свідченням чого є перебування на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, а також встановлення ІІІ групи інвалідності, тобто сталася невідворотна втрата здоров`я, яку не можливо компенсувати. Вважає, що був підданий незаконному переслідуванню з боку колишнього керівництва Яворівської районної ради та начальника освіти. Звертає увагу, що Новояворівський НВК за рейтингом входив у десятку найкращих закладів Львівської області та топ-200 закладів України, однак своїми діями відповідачі спричинили приниження його честі, гідності, репутації керівника, вчителя, науковця. Зокрема, репутаційні втрати викликані поширенням неправдивої інформації (наклепу), викладеної у зверненні групи депутатів Новояворівської міської ради. Так, у зверненні депутатів йшлося про невиконання відповідних нормативно-правових актів, неефективне управління навчальним закладом. Вважає, що підписанти звернення, а саме відповідачі, які у відповідний час були депутатами Новояворівської міської ради допустили перекручування норм законодавства, звинувативши його у невиконання нормативно-правових актів, які втратили чинність або ніколи не стосувалися його, оскільки не перебував у статусі службової особ, в ообовязки якої входило виконання відповідних правових норм. На переконання апелянта, зазначене відбувалося з мотивів особистої неприязні та з порушенням депутатської етики, з використанням депутатського мандату. Покликається на положення ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», Конституцію України. Стверджує, що звернення групи працівників Новояворівського НВК, на підставі яких група депутатів написала своє звернення, жодним чином не перевірялися і по своїй суті є наклепом. Звертає увагу, що суд відніс дії відповідачів, як такі, що були вчинені від імені Новояворівської міської ради, однак відповідно до ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування» тільки міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з іншими суб`єктами. Зазначає, що звернення депутатів написане на бланку Новояворівської міської ради, однак таке не зареєстроване в журналі вихідної кореспонденції, при цьому депутат міської ради має право на звернення відповідно до ст. 40 Конституції України, як і будь який громадянин, практичну реалізацію цього права регулює ЗУ «Про звернення громадян» та ЗУ «Про статус депутатів місцевої ради». Разом з тим, наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для відповідного звернення не було підстав, тягне за собою відповідальність встановлену законом. Вважає, що твердження суду про те, що підписуючи звернення відповідачі діяли, як депутати при виконанні своїх депутатських повноважень, а не від свого імені, як фізичні соби, не заслуговує на увагу, оскільки звернення про яке йде мова, є приватною думкою депутатів, оформленою у відповідний спосіб. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні службових обов`язків то належним відповідачем є саме вона. Не пгоджується із висновком суду про те, що ним не доведено погіршення стану здоров`я та заподіяння моральної шкоди, яка спричинена поширенням недостовірної інформації, у цьому контексті покликається на хронологію подій пов`язану із стаціонарним лікуванням та встановлення групи інвалідності з відповідним діагнозом. На думку апелянта, суд неправомірно та юридично некоректно відніс заклики відповідачів, викладені у зверненні, а саме «просимо вас надати належну оцінку діяльності керівника закладу, врахувати усі звернення та зауваження при розгляді на засіданні сесії Яворівської районної ради та підтримати визнання роботи ОСОБА_1 незадовільною та вжити заходів щодо звільнення його з даної посади» до оціночних суджень. Стверджує, що зазнав моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, порушенні нормальних життєвих зв`язків та стосунків із оточуючими людьми, яку оцінює у 200000,00 грн. За результатами огляду, проведеного Міжрайонною кардіологічною МСЕК № 2 04.03.2021, йому встановлена ІІ група інвалідності. Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким позовнві вимоги задовольнити у повному обсязі. 18.11.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що інформація у листі Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 23.10.2019 № 1891/10 про надходження звернень від учительського колективу з приводу діяльності директора Новояворівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей» ОСОБА_1 відповідає дійсності, тому не може вважатись недостовірною. При цьому, інформацію, як зміст цього листа, суд вважав оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Разом з цим, суд звернув увагу, що із наявної в матеріалах справи копії листа Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 23.10.2019 №1891/10 вбачається, що такий адресований голові Яворівської районної ради Львівської області та виготовлений на бланку Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, містить вихідний номер та підписаний секретарем Попик І.Р. , а також окремими депутатами ради, в тому числі відповідачами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, підписуючи згаданий лист відповідачі діяли саме як депутати відповідного представницького органу місцевого самоврядування - Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, а не як фізичні особи. Суд роз`яснював позивачу про можливість замінити неналежного відповідача або залучити співвідповідача та з`ясовано його думку з цього питання, однак ОСОБА_1 зазначив, що немає підстав та необхідності здійснювати заміну відповідача чи залучати співвідповідача, оскільки, на його думку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є належними відповідачами, саме вони поширили недостовірну інформацію, є авторами цієї інформації, тому за вказані дії повинні відповідати вони. Також суд зазначив, що розповсюдження недостовірної інформації про особу саме по собі не свідчить безумовно про заподіяння особі, про яку така інформація була поширена, моральної шкоди, відтак така підлягає доказуванню і встановленню під час розгляду справи судом. При розгляді справи, суд врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17. Таким чином, врахувавши пояснення ОСОБА_1 та дослідивши надані ним докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок формування та надсилання до Яворівської районної ради Львівської області листа Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 23.10.2019 року № 1891/10 із описаною вище інформацією щодо нього, також позивач не надав доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими діями Новояворівської міської ради та/або її посадових осіб з негативними наслідками для нього. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршився стан його здоров`я, загострились наявні захворювання, через що 04.03.2021 йому було встановлено другу групу інвалідності, суд зазначив, що такі доводи також не підтверджені жодними належними доказами, зокрема, відсутні будь-які докази того, що стан здоров`я позивача погіршився саме внаслідок формування та скерування зазначеного листа. Наведене дає підстави для висновку, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції здійснив правовий аналіз спірних правовідносин, в наслідок чого дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а також зазначив, що вимоги пред`явлені до неналежних відповідачів, осіб, які повинній відповідати за пред`явленими матеріально-правовими вимогами, тобто відмовив у задоволенні позовних вимог з декількох підстав. Судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді Новояворівського НВК «ЗОШ ІІ ступенів ліцей», має науковий ступінь кандидата економічних наук (а.с. 48). 23.10.2019 Новояворівська міська рада Яворівського району Львівської області надіслала голові Яворівської районної ради Львівської області Сичаку В.Ф. лист № 1891/10 за підписом серетаря міської ради Попик І.Р. та групи депутатів міської ради, у тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за змістом якого протягом двох років до Новояворівської міської ради надходять звернення від вчителів Новояворівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей» та батьків учнів вказаного закладу щодо неефективного управління цим закладом його директором ОСОБА_1 . Зокрема, останнім не належним чином організовано діяльність закладу освіти та допущено порушення вимог законодавства, а саме ним не проведено щорічний звіт, запроваджений наказом Міністерства освіти і науки України від 28 січня 2005 року №

55. Оскільки Новояворівська міська рада не є засновником Новояворівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей» і не може втручатися у діяльність, просили надати належну оцінку діяльності керівника закладу, врахувати усі звернення та зауваження при розгляді на засіданні сесії Яворівської районної ради та підтримати визнання роботи директора ОСОБА_1 незадовільною, вжити заходів щодо звільнення його з даної посади (а.с. 9). Як зазначає сам позивач, 25.10.2019 звітував як директор Новояворівського НВК ЗОШ ІІ ст. на сесії районної ради про досягнення закладу. Наказом Відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 14.11.2019 № 03-03/429-К, з врахуванням колективної заяви працівників Новояворівського НВК ЗОШ ІІ ступеня - ліцей від 02 жовтня 2019 року, листа відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 03 жовтня 2019 року № 06-02/2019 та пояснень директора Новояворівського НВК ЗОШ ІІ ступеня - ліцей ОСОБА_1 від 13 листопада 2019 року, за невиконання п.1 наказу Міністерства освіти і науки України від 28.01.2005 року за № 55 «Про запровадження звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів» до директора Новояворівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей» ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани (а.с. 21). 04.03.2021 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду Медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №054566 (а.с. 11). Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_1 фактично свої доводи зводить до того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із поширенням відповідачами у публічному зверненні недостовірних, неперевірених відомостей стосовно нього, як керівника освітньої установи, по суті вчинивши дії, які можуть кваліфікуватись як наклеп і поширення про особу недостовірної інформації, що спричинило важкі наслідки: душевні, моральні переживання, втрату соціальної рівноваги та невідворотної втрати здоров`я. Перевірчяючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із того, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Стаття 3 та стаття 28 Конституції України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності. Згідно із статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Згідно із частиною 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України). Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК). Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Згідно із ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Підставою для задоволення позову у справах про захист ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя. У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). При розгляді справ про захист гідності та честі, ділової репутації фізичної особи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність таких юридично важливих обставин, як поширення інформації, наявність особи стосовно якої поширена інформація, недостовірність поширеної інформації, порушення особистих немайнових прав особи. Так, під інформацією необхідно розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 1 Закону України «Про інформацію»). Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Тобто, поширенням інформації, зокрема, є її викладення у заявах та скаргах чи інших формах звернень, які адресовані іншій особі (колу осіб). Враховуючи те, що під поширенням інформації розуміється доведення її до відома хоча б одній особі, лист відповідного змісту Новояворівської міської ради за підписом секретаря ради та відповідних депутатів, адресовані Голові Яворівської районної ради, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що поширення відповідної інформації відбулося, оскільки така була доведена до відома як мінімум однієї людини. В свою чергу, статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовними вимогами, предметом яких є захист гідності, честі і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в позовній заяві визначив відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як фізичних осіб. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як вже зазначалося визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, при цьому, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Зміст ст. 1174 ЦК України відповідає, також, вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Посадовими особами, мова про яких іде в ст. 1174 ЦК України, є не будь-які працівники державних органів та органів місцевого самоврядування, а лише ті, які віднесені до категорії посадових осіб Законом України від 16 грудня 1993 pоку «Про державну службу» та Законом України від 21 травня 1997 року «Про органи місцевого самоврядування». Так, відповідно до Закону України «Про органи місцевого самоврядування», посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Для настання відповідальності, передбаченої ст. 1174 ЦК України, необхідно, щоб посадова або службова особа завдала шкоди при здійсненні своїх повноважень, обсяг яких встановлюється відповідними правовими актами. Такі особи наділені правом в межах своєї компетенції давати як для громадян, так і для установ, незалежно від відомчої належності чи підлеглості, вказівки правового характеру, що підлягають обов`язковому виконанню, застосувати примусові заходи і щодо громадян, які безпосередньо не підпорядковані їм по службі. До них відносяться, зокрема, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови, судді, народні засідателі, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, всі працівники міліції, інспектори державних інспекцій, а також військові коменданти, начальники гарнізонів, військовий патруль, вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов`язків по підтриманню громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі. Відповідно до змісту ст. 1174 ЦК України, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову або службову особу, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої завдано шкоди, а на органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування. Тобто вимоги про відшкодування шкоди до осіб, які безпосередньо її завдали, не повинні пред`являтися до них незалежно від їх вини, у такому випадку має місце відповідальність органів державної влади або місцевого самоврядування без вини. Зважаючи на те, що позов пред`явлено до відповідачів, як депутатів відповідної ради, які підписалися під конкретним зверненням, належним відповідачем в даній справі має бути орган місцевого самоврядування, а не окремі депутати, як фізичні особи, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю яких, на думку позивача, йому завдано шкоди. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 51 ЦПК України). Натомість, на роз`яснення суду про право позивача на заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача, позивач ОСОБА_1 зазначив, що немає підстав та необхідності здійснювати заміну відповідача чи залучати співвідповідача, оскільки, на його думку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є належними відповідачами, через те, що саме вони поширили недостовірну інформацію, є авторами цієї інформації та повинні за це відповідати. Як зазначалося вище, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. В свою чергу, апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні таких. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). Таким чином, знезважаючи на відсутність відповідних доводів апеляційної скарги, колегія суддів встановила порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для зміни оскаржуваного рішення, та виключають необхідність з`ясування та надання правової оцінки по суті спору, з метою виключення будь якою преюдиції у майбутньому. Таким чином, колегія суддів приходить висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2021 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши їх в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 березня 2022 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк