Постанова 4857 № 380/12036/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/12036/21 пров. № А/857/21349/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року (головуючий суддя Хоми О.П., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просив визнати протиправною і скасування вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.06.2021 №Ф-3828-54. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.06.2021 №Ф-3828-54. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) грн судових витрат у вигляді судового збору. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати таке рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на | загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI). Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: - роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами; - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську діяльність. Для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або в окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідно до норм частини п`ятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відс. згідно з визначеної у ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464). Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. за N. 460/26905 (далі - Порядок N 435) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до Порядку N

435. Отже, протягом 2017 - 2020 рр. особа, яка провадила незалежну професійну діяльність та не отримувала дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, відповідно до п. 13 розділу II Порядку № 435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони таку діяльність. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Позивач з 04.08.2016 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Залізничний район м. Львова) як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність; стан платника податків « 0 - платник податків за основним місцем обліку». Крім цього, позивач з 04.08.2016 зареєстрований платником ЄСВ. Щодо обов`язку штатного працівника, який має статус адвоката, здійснювати сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (самозайнята особа) за умови сплати роботодавцем (юридичною особою) ЄСВ, то сплата роботодавцем такого внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю, сплачувати ЄСВ у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Отримання такою особою заробітної плати за трудову діяльність на посаді директора, начальника юридичного відділу, юрисконсульта тощо та сплата роботодавцем відповідних податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, не виключає обов`язок особи, яка здійснює адвокатську діяльність сплачувати ЄСВ як самозайнята особа. Оскаржувана вимога від 10.06.2021, сформована контролюючим органом, внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до п.3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (надалі Інструкція №449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Згідно п.1 Розділу VI Інструкції №449 - до платників, які не виконала визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суму єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). ОСОБА_1 перебуває на обліку з контролюючих органах як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. ГУ ДПС у Львівській області звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції не врахував норми чинного законодавства, зокрема приписи ЗУ №2464 та Інструкції №449, що поширюються на спірні правовідносини в даній справі, а також не враховують письмові та усні пояснення відповідача. ГУ ДПС у Львівській області зазначає, що згідно карток особових рахунків заборгованість ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.03.2021р. становить 15 103,66 грн. (сума недоїмка за III - IV квартал 2019 - 5 508,36 грн. (4173грн. х 22% х 6 міс.) та за 2020 - 9 595,30 грн.). Контролюючим органом додано до матеріалів справи інтегровані картки платника, які підтверджують наявність у позивача на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску нарахованого за звітній період, а саме: протягом ПІ - IV кварталу 2019р. - 5 508,36 грн. (4173грн. х 22% х 6 міс.) та за 2020 - 9 595,30 грн. Крім цього, ГУ ДПС у Львівській області надало чіткий розрахунок недоїмки позивача за 2020 рік, суми якої також відображені у ІКП, які містяться в матеріалах справи. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк (розділ VI Інструкції №449). Вимога про сплату боргу (недоїмки) для платника фізичної особи формується за формою згідно додатком 7 до Інструкції №449 Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Оскільки, згідно інтегрованих карток платника, заборгованість ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.03.2021 становить 15 103,66 грн, Головне управління ДПС у Львівській області сформувало позивачу податкову вимогу за №Ф-3828- 54 на суму 15 103,66 грн. ГУ ДПС у Львівській області зазначає, що згідно висновку Верховного Суду (постанова від 05.12.2019 у справі№260/358/19) єдиним доказом сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за позивача можуть бути виключно індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу. ГУ ДПС у Львівській області звертає увагу суду, що такі докази в матеріалах справи відсутні, відповідно висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є необргунтованим. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Ради адвокатів Львівської області №54 від 19.05.2016 позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.06.2016 №000405. Відповідно до даних трудової книжки позивача (серія НОМЕР_1 від 23.04.1999), позивач з 01.10.2018 по даний час працює як найманий працівник, а саме: з 01.10.2018 на посаді начальника відділу врегулювання у ТДВ «СК`ГАРДІАН», а з 15.05.2019 по теперішній час - на посаді заступника директора ТДВ «СК`ГАРДІАН». ТДВ «СК`ГАРДІАН» здійснювало відрахування єдиного внеску на соціальне страхування із заробітної плати ОСОБА_1 з 01.10.2018 по 30.06.2021. Сума відрахування ЄСВ за основним місцем праці ОСОБА_1 за 2018-2021 роки складає 35190,17 грн, що підтверджується довідкою ТДВ «СК`ГАРДІАН» №7 від 08.07.2021. ГУ ДПС у Львівській області 10.06.2021 на ім`я ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3828-54, що виникла станом на 31.03.2021 у сумі 15103 грн 66 к. Відповідно до карток особових рахунків заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15103,66 грн нарахована з 01.10.2018 по 31.03.2021. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою- підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до ч. З ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-УІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абз. 1 п.1 та п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у п.1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Суд першої інстанції при розгляді справи правильно зауважив, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції вірно вважав, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного правильним є висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. При цьому, суд першої інстанції підставно врахував правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 у справі №260/358/19 (адміністративне провадження №К/9901/22965/19), відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому підтримано, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 16.03.2021 у справі №500/2433/19, від 07.07.2021 у справі №142/252/19. У даній спірній ситуації, судом першої інстанції з`ясовано, що за ОСОБА_1 , як застраховану особу, у період з 01.10.2018 по теперішній час єдиний внесок сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що зумовлює висновок про відсутність у позивача обов`язку зі сплати за цей період єдиного внеску як адвокатом. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності у матеріалах справи не має. Крім того, суд вірно зауважив, що наявність у позивача свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (01.10.2018 - 31.03.2021) нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, то суд вірно вважав, що дана обставина виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. З урахуванням вказаного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана вимога не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України для такого роду рішень та прийнята з порушенням положень Закону №2464-VI, тому її слід визнати протиправною і скасувати, задовольнивши позов. З огляду на зазначене вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року по справі № 380/12036/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді О.М. Гінда В.В. Ніколін повний текст складено 29.03.2022