Постанова 4815 № 572/2403/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2022 року м. Рівне Справа № 572/2403/20 Провадження № 22-ц/4815/582/22 Головуючий у Сарненському районному суді Рівненської області: суддя Довгий І.І. Рішення суду першої інстанції постановлено повним текстом поза межами судового засідання 17 листопада 2021 року в м. Сарни Рівненської області Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_2 ; представники учасників справи: позивача: адвокат Данильчик Валерій Іванович; відповідача: адвокати Кузін Євгеній Володимирович і Данильченко Олена Олександрівна; за участі: ОСОБА_1 та представників сторін - адвокатів Данильчика Валерія Івановича і Кузіна Євгенія Володимировича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_2 ; про повернення банківського вкладу, процентів за користування вкладом, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі АТ КБ "Приватбанк" або банк), третя особа. яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_2 ; про повернення банківського вкладу, процентів за користування вкладом, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи свої вимоги, позивач покликався на те, що 02.09.2013 ОСОБА_2 , який працював на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам і касовим апаратам, головним менеджером по обслуговуванню клієнтів Сарненського відділення №1 АТ КБ "Приватбанк" в приміщенні АТ КБ "Приватбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" № SAMDNWFD0070002073600 на строк 366 днів з 02 вересня 2013 року по 02 вересня 2014 року з виплатою процентів по ставці 8% річних та внесено ним 30 000 доларів США. Після одержання ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 було вручено примірник договору, який був підписаний та скріплений відтиском печатки банку. 03 вересня 2014 року він звернувся до АТ КБ "Приватбанк" про повернення банківського вкладу з процентами. Однак з урахуванням постанови Правління Національного банку України (далі НБУ) від 29.08.2014 р. № 540 "Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України" щодо обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів кошти були перераховані на видану депозитну банківську картку № НОМЕР_1 та видавались частинами. 13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 , отримавши депозитну банківську картку позивача, заволодів залишком депозитних коштів в сумі 9 570 доларів США. Маючи депозитну банківську картку та отримавши інформацію про його пенсійний рахунок, ОСОБА_2 перерахував на інший банківський рахунок та заволодів пенсійними коштами в сумі 13 456 грн. Відповідно до договору та у розділі "Дані по вкладу", що роздрукований та оформлений 02.09.2013, сума вкладу складає 30 000 доларів США, залишок яких на 13.10.2014 становив 9 570,00 доларів США. Вважає, що у даних правовідносинах виникають саме зобов`язальні, а не деліктні правовідносини. Позивач вказує, що він вправі вимагати повернення вкладу і процентів за його користування, а не відшкодування шкоди, оскільки шкода в таких випадках завдається банку, а він, як споживач, є захищеним. Між сторонами наявні договірні (зобов`язальні) правовідносини, адже кошти на вклад одержала службова особа банку із видачею договору. 30.12.2020 подав у Сарненське відділення банку заяву про дострокове розірвання договору, повернення вкладу та процентів за період із вересня 2014 року по 10 січня 2021 року. Його вимоги банк по даний час не виконав, чим порушив його майнові права. Крім того, обґрунтованою вважає вимогу про сплату йому пені у розмірі трьох процентів вартості роботи, що передбачено частиною 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Будучи особою похилого віку, він зазнав душевних страждань та пережив емоційний стрес у зв`язку з порушенням працівником банку його права власності на грошові кошти, а тому вимагає присудження моральної шкоди в сумі 100 000 грн. З наведених підстав просив стягнути з відповідача на його користь: суму банківського вкладу у розмірі 123 959,08 грн.; суму процентів за користування банківським вкладом за період 02.09.2014 по 02.09.2020 у розмірі 72 748,40 грн.; пеню у розмірі 407 184,22 грн. за період із 11.01.2021 по дату прийняття рішення; 13 456 грн., які знаходились на рахунку пенсійної картки; 100 000 грн. моральної шкоди. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 123 959,08 грн. за договором банківського вкладу. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити проценти позивачу в розмірі 0,08 % річних за період з 02.09.2014 по 02.09.2020 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070002073600 вклад "Стандарт". Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 123 959,08 грн. пені. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 13 456 грн. пенсійних коштів. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 100 000 грн. моральної шкоди. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави 3 613,50 грн. судового збору. На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося, що договір банківського вкладу було розірвано та кошти з депозитного рахунку 03.09.2014 було виплачено на картковий рахунок позивача, а тому судове рішення в частині зобов`язання нарахування та виплати позивачу відсотків є незаконним та підлягає скасуванню. Також вказувалось про те, що місцевий суд ухилився від дослідження наявних у справі доказів, зокрема судом не враховано часткове повернення ОСОБА_2 позивачу грошових коштів у сумі 4 800 грн., що призвело до ухвалення помилкового судового рішення. Окрім того, АТ КБ "Приватбанк" не погодився і з висновками місцевого суду про нарахування пені у відповідності до частини 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", адже між сторонами договірні відносини щодо банківського вкладу було припинено, а тому положення зазначеної норми Закону на спірні відносини не розповсюджуються. Зверталася увага і на те, що суд безпідставно поклав на АТ КБ "Приватбанк" відповідальність за шкоду, спричинену позивачу ОСОБА_2 , а саме заволодіння грошовими коштами з пенсійної карти у сумі 13 456 грн., оскільки останній на момент вчинення злочину не був працівником банківської установи. Заявник вказував, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. На його думку, під час збільшення ОСОБА_1 позовних вимог фактично було висунуто нові позовні вимоги з іншим їх мотивуванням, що порушує норми процесуального права та свідчить про незаконність оскаржуваного рішення. З викладених спонукань просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 покликається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому просить апеляційну скаргу відхилити. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи й заперечення сторін, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, 02.09.2013 між позивачем та АТ КБ "Приватбанк" укладено договір "Стандарт" № SAMDNWFD0070002073600 на суму вкладу 30 000 доларів США. Вклад за правочином оформлено на строк 366 днів, а саме до 02.09.2014. На суму вкладу нараховувалися відсотки за ставкою 8% річних. Відповідно до частини 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частина друга статті 1068 ЦК України). Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України (пункт 2.1 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 516). Отже, відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070002073600 вкладу "Стандарт" підписаний сторонами у справі, що свідчить про те, що вони досягли згоди з усіх істотних умов договору та погоджувались на такі умови, а тому договір відповідно до частини 1 ст. 638 ЦК України є укладеним. Окрім того, за змістом частини 1 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку - відповідні обов`язки. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) та банку (боржника) Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 06.04.2016 у справі № 6-352цс16. Доказом того, що позивач надав банку 30 000 доларів США для розміщення їх на депозитному рахунку, підтверджується договором № SAMDNWFD0070002073600 від 02.09.2013, який підписаний сторонами, відповідно до якого в розділі "Дані по вкладу" зазначено, що про внесення ОСОБА_1 цих коштів. Банк відкриває особистий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад, а на даний рахунок зараховуються відсотки. Вироком Сарненського районного суду 04.02.2020, що набрав законної сили, встановлено факт винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190, ст. 191 КК України, який будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів пенсійними грошовими коштами в сумі 13 456 грн. та залишком депозитних коштів в сумі 9 570 доларів США. Ці кошти він пообіцяв посприяти у знятті з рахунку при отриманні банківської депозитної картки від ОСОБА_1 . За пунктом 6 договору SAMDNWFD0070002073600 вклад "Стандарт", якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один термін, і може продовжуватися неодноразово без явки вкладника в банк. Пунктом 11 договору передбачено, що якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не минув, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються по ставці вкладу "До запитання" за фактичну кількість днів. Згідно з пунктом 13 договору, якщо вкладник вимагає достроково розірвати договір, а строк вкладу вже неодноразово був продовжений один чи декілька разів, проценти за кожний повний місяць виплачуються в повному обсязі. Проценти за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не минув, нараховуються по умовам, зазначеним в пунктах 11,12 цього договору. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. За статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача залишку депозитного вкладу у сумі 9 570 доларів США, що склало відповідно до уточнених в судовому засіданні вимог позивача 123 959, 08 гривень за офіційним курсом НБУ. Щодо доводів заявника про ухилення суду від дослідження і перевірки наявних у справі доказів, зокрема неврахування часткового повернення ОСОБА_2 позивачу грошових коштів у сумі 4 800 грн., то вони є необґрунтованими з огляду на таке. З вироку Сарненського районного суду Рівненської області від 04.02.2020 видно, що допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 показав, що ОСОБА_3 повернув йому кошти у сумі 4 800 грн. Між тим, не було встановлено походження цих коштів, їх призначення, а також не зрозуміло, в рахунок яких сум ці кошти були повернуті позивачу. Приходячи до переконання про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, колегія суддів бере до уваги, що судом правильно встановлено та повернуто розмір залишку депозитного вкладу, а тому аргументи заявника про недоведеність і безпідставність вимог відхиляються. Погоджується апеляційний суд і з висновком районного суду про задоволення позову про стягнення пенсійних коштів у сумі 13 456 грн., виходячи з такого. Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 заволодів зазначеними коштами ОСОБА_1 17 жовтня 2014 року. Хоча ОСОБА_2 і звільнений із займаної посади в АТ КБ "Приватбанк" 14 жовтня 2014 року, тобто раніше за сам факт заволодіння 13 456 гривень, однак відомості про наявність коштів, можливість їх незаконного зняття на свою користь, а також умисел і готування до привласнення грошей у нього виникли під час перебування на посаді службовця банку. Тобто його діям сприяло те, порушник обіймав матеріально-відповідальну посаду у АТ КБ "Приватбанк". Також при цьому звертається увага на те, що правопорушення ОСОБА_2 носило триваючий характер, а тому норма ч. 1 ст. 1172 ЦК України регулює спірні правовідносини і в цій частині. Отже, оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін. Разом з тим не можна погодитися і з посиланнями заявника на порушення судом норм процесуального права, виходячи з такого. Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було. З приводу зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 проценти відповідно до договору банківського вкладу за період з 02.09.2014 по 02.09.2020, то колегія суддів в цій частині погоджується з доводами автора апеляційної скарги. Так, ухвалюючи рішення про зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" нарахувати та виплатити ОСОБА_4 проценти у розмірі 0,08% річних за період з 02 вересня 2014 року по 02 вересня 2020 року за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070002073600 вклад "Стандарт" судом попередньої інстанції не враховано, що виплата передбачених договором та встановлених положеннями ст. 1061 ЦК України процентів поширюється лише на період договору вкладу, а пiсля його припинення дані проценти не нараховуються. Відповідно до частини 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, адже розірвання договорів у розумінні ст.ст. 398 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Такі висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Банківськими виписками за рахунками підтверджується, і ці обставини визнав позивач у засіданні апеляційного суду, договір банківського вкладу з 03.09.2014 між сторонами розірвано. Так, 02.09.2013 банк прийняв від ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070002073600 у сумі 30 000 доларів США, які було зараховано на депозитний рахунок НОМЕР_2 строком на 1 рік. По закінченню строку дії договору, тобто 03.09.2014, грошові кошти у сумі 32 456,46 доларів США (депозит та нараховані відсотки) було виплачено на картковий рахунок ОСОБА_1 , з якого і отримувались позивачем з урахуванням обмежень, встановлених на той час НБУ (а.с. 8). Отже, договірні зобов`язання припинили свою дію, а кошти з депозитного рахунку 03.09.2014 було виплачено на картковий рахунок позивача. Тобто оскаржуване рішення в частині зобов`язання нарахування та виплати позивачу процентів є хибним та підлягає скасуванню. Не погоджується апеляційний суд і з висновками місцевого суду про стягнення пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законами України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про захист прав споживачів". Відповідно до преамбули Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. У частині 2 ст. 627 ЦК Украйни передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору з банківського вкладу. Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договiрнiй основi для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та пiд визначений процент (дохід) відповідно до договору. У статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. У частинах 1, 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської лiцензiї шляхом надання банківських послуг. У пункті 1 частини 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів вiд необмеженого кола юридичних і фізичних осіб. Відповідно до положень частини 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до вiдповiдного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та iншi юридичні особи, виключним видом діяльності яких с надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених вiд інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фiзична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1). Згідно із частиною 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та iн. За частиною 2 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється. Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" вiн регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Законом України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку відносин, на якi вiн поширються, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорiв купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комiсiї, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача. У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - дiяльнiсть виконавця з надання (передачi) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача. Відповідно до частини 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмiрi трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець. сплачує споживачеві неустойку в розмiрi трьох відсотків загальної вартості замовлення. Тому пеня, передбачена частиною 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Тобто після розірвання договору банківського вкладу мiж сторонами не існує споживчих правовідносин. Оскільки мiж сторонами припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то норма частини 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини. Беручи до уваги наведе, колегія суддів вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими, а тому до задоволення не підлягають. Значно завищеним є визначений судом розмір присудженої моральної шкоди 100 000 грн. Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. З роз`яснень пунктів 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.1995 №4 вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, рішення від 12 липня 2007 року). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Між тим, визначений розмір відшкодування моральної шкоди позивачу суперечить засадам виваженості, законності та справедливості, не відповідає принципу розумного задоволення завданої потерпілій особі шкоди і призведе до її необґрунтованого збагачення. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що судове рішення у частині компенсації моральної шкоди слід змінити, зменшивши розмір її відшкодування банком на користь ОСОБА_1 до 20 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності, виваженості і справедливості. В іншій частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і на увагу не заслуговують. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для часткового скасування оскаржуваного рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, що спонукало до помилкового застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року частково скасувати. ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення процентів за користування банківським вкладом та пені. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року змінити в частині відшкодування моральної шкоди із Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 , зменшивши розмір зі 100 000 (сто тисяч) гривень до 20 000 (двадцять тисяч) гривень. В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 123 959, 08 гривень за договором банківського вкладу та 13 456 гривень пенсійних коштів) залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач: ОСОБА_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 . Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"; адреса: вулиця Грушевського, 1Д, м. Київ поштовий індекс: 01001; код ЄДРПОУ: 14360570. Третя особа: ОСОБА_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ; номер паспорта і РНОКПП: невідомі. Повний текст постанови складено: 29.03.2022 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків