Постанова 4801 № 144/1346/21

Справа № 144/1346/21 Провадження № 22-ц/801/680/2022 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2022 рокуСправа № 144/1346/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Копаничук С.Г., Денишенко Т.О., з участю секретаря судового засідання: Ісакової І.Є., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року, постановлену у складі судді Бондарук О.П., в залі суду, встановив: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 05.07.2011 та угоди про внесення змін до договору б/н від 26.09.2014. При розгляді справи в суді першої інстанції, а саме 15.02.2022 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Теплик-Агро» вчиняти сільськогосподарські роботи (обробіток) на земельній ділянці загальною площею 3,3154 га, з кадастровим номером 0523783000:000:0044, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області. Вказана заява обгрунтована тим, що відповідач, у фактичному володінні якого знаходиться на даний час належна ОСОБА_1 земельна ділянка, здійснить користування нею, зокрема навесні 2022 року може обробити її та засіяти сільськогосподарськими культурами, чим позбавить позивача права користування вказаною ділянкою. Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (ЄДРПОУ 35737530) проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, пов`язані з обробітком землі, на земельній ділянці площею 3,3154 га, з кадастровим номером 0523783000:000:0044, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 березня 2018 року ННА 400164. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку незадоволення заяви про забезпечення позову, відповідач здійснить користування земельною ділянкою, належною позивачу, зокрема навесні 2022 року може обробити її та засіяти сільськогосподарськими культурами, а відтак, на протязі всього періоду дозрівання культур і до їх збору, позивач, як власник земельної ділянки, може бути позбавлений права не тільки розпоряджатися, а й користуватися нею. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ТОВ «Теплик-Агро» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції заборонив відповідачу здійснювати господарську діяльність, яка зазначена у його статутних документах, адже заборона проведення будь - яких сільськогосподарських робіт призводить до створення перешкод у роботі підприємства. Також скаржником зазначено, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову за своїм змістом є тотожними із позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення, що суперечить ч. 10 ст. 150 ЦПК України, і відповідно прийнята ухвала про забезпечення позову фактично є вирішенням позовних вимог поза межами судового засідання без встановлення обставин та ухвалення рішення по справі, що також суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування. Позивачем надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. В судовому засіданні представник ТОВ «Теплик-Агро» апеляційну скаргу підтримав та надав відповідні пояснення. Позивач в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому у поданому відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи проводити у його відсутність. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, судом встановлено, що у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 05.07.2011 та угоди про внесення змін до договору б/н від 26.09.2014. Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (ЄДРПОУ 35737530) проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, пов`язані з обробітком землі, на земельній ділянці площею 3,3154 га, з кадастровим номером 0523783000:000:0044, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 березня 2018 року ННА 400164. Як на підставу для задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав на те, що у випадку незадоволення заяви, відповідач, у фактичному володінні якого знаходиться на даний час земельна ділянка, належна ОСОБА_1 , здійснить користування нею, тому позивач, як власник земельної ділянки, може бути позбавлений права нею не тільки розпоряджатися, а й користуватися. Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Положеннями частини першої статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У пункті 2 частини першої статті 150 ЦПК визначено, що позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії. У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №826/5233/18 зазначено, що підстави для задоволення заяви про забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. При цьому забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Заходи забезпечення позову застосовуються виключно задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Разом з тим, вказана заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих підстав існування загрози невиконання судового рішення, як і не містить посилання на докази, які б вказували, що відповідач вчиняє дії щодо спірного майна, які у подальшому стануть причиною неможливості виконання судового рішення у зв`язку із задоволенням позову. Крім того, викладені у заяві доводи не підтверджені належними і допустимими доказами у відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України. З урахуванням вказаного колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки місцевий суд не оцінив обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права і доводи заявника. Крім того, вживаючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував доводів відповідача про те, що такий вид забезпечення позову як заборона ТОВ «Теплик-Агро» вчиняти дії щодо фактичного користування земельною ділянкою перешкоджає здійсненню господарської діяльності останнього як виробника сільськогосподарської продукції, яка полягає у вільному розпорядженні власністю на правах оренди, у зв`язку з чим, ТОВ «Теплик-Агро» може зазнати збитків у виді упущеної вигоди, а орендодавець - неотриманої орендної плати. Як роз`яснено у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. (абзац 2 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9). Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України. Частина восьма статті 153 ЦПК України містить імперативний припис про вирішення судом питання зустрічного забезпечення в ухвалі про забезпечення позову. Системний аналіз цих норм вказує на те, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову, не обов`язково має застосувати зустрічне забезпечення, але він зобов`язаний в ухвалі мотивувати свій висновок про відсутність необхідності (недоцільність) такого забезпечення. Проте, всупереч цим приписам закону та роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України питання про зустрічне забезпечення в ухвалі суду взагалі не вирішувалось, при цьому суд першої інстанції взагалі не навів переконливих мотивів, з яких прийшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони орендарю земельної ділянки вчиняти на ній сільськогосподарські роботи (обробіток) може вплинути на виконання судового рішення про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі та угоди про внесення змін до договору. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»). Наслідком невиконання орендодавцем умов договору оренди є право орендаря на відшкодування збитків, заподіяних таким невиконанням (частина перша статті 28 цього Закону). Тобто, захист прав орендаря від незаконних дій орендодавця забезпечується шляхом відшкодування збитків, заподіяних таким порушенням, а тому позов про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі та угоди про внесення змін до договору не може забезпечуватись забороною орендарю використовувати земельну ділянку, оскільки такий спосіб забезпечення явно не відповідає змісту позовних вимог, очевидно може спричинити збитки орендарю земельної ділянки, перешкодити йому у здійсненні господарської діяльності, а тому є неприпустимим. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Також, суд зазначає, що відмова у забезпеченні позову не позбавляє права учасника справи повторно заявити клопотання про забезпечення позову, у тому числі і іншим способом. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» задовольнити. Ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Теплик-Агро» вчиняти сільськогосподарські роботи (обробіток) на земельній ділянці загальною площею 3,3154 га, з кадастровим номером 0523783000:000:0044, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 05.07.2011 та угоди про внесення змін до договору б/н від 26.09.2014, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: Т. О. Денишенко С. Г. Копаничук