Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/5674/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/5674/21 Головуючий І інстанції: Малих О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 25.10.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 03.06.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просила суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо зменшення їй, як судді у відставці, відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання з 90% до 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; - зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити з 19.02.2020р. перерахунок розміру її щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90% суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді, та здійснити виплату із урахуванням виплачених сум. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є суддею у відставці, отримує щомісячне довічне грошове утримання судді та має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА в Миколаївській області від 15.12.2020р. №7/1-1992/20 у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді. Однак, ГУ ПФУ в Миколаївській області протиправно та безпідставно зменшено розмір її щомісячного довічного грошового утримання з 90% на 68%. Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області стосовно зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із 90% до 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити із 19.02.2020р. перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , виходячи з 90% суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді, та здійснити виплату із урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 24.11.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 16.12.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримувала довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітної плати працюючого судді. 27.04.2021р. рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/873/21 було зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки ТУ ДСА в Миколаївській області від 15.12.2020р. №7/1-1992/20, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020р. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.04.2021р. у справі №400/873/21, ГУ ПФУ в Миколаївській області було здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачу, як судді у відставці, на підставі вказаної вище довідки. Разом із тим, при здійсненні даного перерахунку відповідачем було зменшено відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача із 90% до 68% від розміру суддівської винагороди працюючого судді. 10.06.2020р. позивач звернулася до ГУ ПФУ в Миколаївській області із письмовою заявою, у якій просила здійснити перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із 90% від розміру суддівської винагороди працюючого судді. Листом ГУ ПФУ в Миколаївській області від 29.06.2021р. позивача було повідомлено про відсутність підстав для проведення такого перерахунку. Позивач вважає, що відповідач виконуючи рішення суду у справі №400/873/21 протиправно зменшив розмір її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% на 68%, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для їх задоволення. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може погодитися із висновками, наведеними судом першої інстанції, та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. За приписами ст.ст.21,22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до ст.126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Так, спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Пунктом 2 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VІ, окрім положень, зазначених у п.п.7,23,25,36 цього ж розділу. Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 01.01.1954р. по 31.12.1954р.; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 01.01.1955р. по 31.12.1955р. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч.1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого ч.1 цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом №1058-IV (ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII). За змістом ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною 4 та 5 ст.142 Закону №1402-VIII регламентовано, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року Разом із цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були визначені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди, а також щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, п.22 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (тобто здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності вказаним Законом №1402-VIII пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ. Як передбачено п.23 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену у відповідності до Закону №2453-VІ. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019р. №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019р., було виключено зазначені вище п.п.22,23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII. Розмір посадового окладу судді, окрім зазначеного у п.23 цього розділу, становить з 01.01.2020р.: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). Пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Конституційний Суд України, досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з ПФУ за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, тобто матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є «невід`ємним елементом» їх статусу. Колегія суддів зазначає про те, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях: від 24.06.1999р. №6-рп/99, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004р. №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005р. №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007р. №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008р. №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020р. №2-р/2020. Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020р. №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами. У п.п.15-17 вказаного Рішення КСУ зазначено, що згідно з положеннями п.25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (ч.6 ст.126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013р. №10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в т.ч., конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абз.5,6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Таким чином, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII. Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч.1 ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020р. у справі №2-р/2020 п.25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або ж якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017р. №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить положень, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Колегія суддів зауважує на тому, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019р. у справі №638/12586/16-а, від 11.02.2020р. у справі №200/3958/19-а та від 23.12.2020р. у справі №240/8156/19 висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. У той же час, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням КСУ з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Отже, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у рішенні від 16.06.2020р. у зразковій справі №620/1116/20. З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що з 19.02.2020р., наступного дня із дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. у справі №2-р/2020, у ОСОБА_1 дійсно виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII. У даному випадку, перерахунок, який було проведено відповідачем на підставі до довідки ТУ ДСА в Миколаївській області від 15.12.2020р. №7/1-1992/20, був обумовлений відновленням раніше порушених прав ОСОБА_1 з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. у справі №2-р/2020. Однак, надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у вимірі встановлених обставин справи та доводів апеляційної скарги позивача, судова колегія звертає увагу на те, що за змістом ч.2 ст.1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17.11.1999р. Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів, незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення належного грошового утримання судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність. Окрім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25.01.2012р. №3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. Під час розгляду справи колегією суддів було встановлено, що позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі, визначеному Законом №2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання та, окрім іншого, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Дійсно, маючи 29 років суддівського стажу, ОСОБА_1 , у відповідності до ч.3 ст.141 Закону №2453-VI, набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. У той же час, положеннями ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Отже, вказаною вище нормою Закону №1402-VIII (діючою на час виникнення спірних правовідносин) визначено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, ніж той, з якого виходив позивач (а саме за Законом №2453-VI). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення ст.2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в яких зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд. У контексті принципу «законності» загальноприйнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови: 1. встановлення судом ознак неконституційності такого закону в цілому або окремих його положень (ч.4 ст.7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України; 2. подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (ч.ч.3,5 ст.7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України; 3. встановлення судом, що положення закону не відповідають критерію «якість закону». При цьому, колегія суддів зазначає, що ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII «неконституційною» не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами Законів України, що дозволяли б пенсійному органу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення пенсійного органу прямо б суперечило вимогам ч.2 ст.19 Конституції України). Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.06.2020р. за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20, у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно з положеннями Закону №2453-VI, наявне право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII. Тобто, у цьому випадку, при перерахунку довічного грошового утримання судді необхідно застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на момент виникнення спірних правовідносин. У контексті зазначеного питання, варто наголосити на тому, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. Зокрема, у Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Даний принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні від 12.07.2019р. №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом ч.1 ст.58 Основного Закону України, новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абз.4 п.5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Втім, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а відтак досить часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абз.4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018р. №5-р/2018). Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.07.2021р. у справі №200/9113/20-а, в якій предмет спору безпосередньо стосувався призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів. Отже, згаданий вище підхід повинен застосовуватися і відносно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у справі, яка розглядається. Тобто, особа, якій щомісячне довічне грошове утримання призначено згідно із Законом №2453-VI, має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці в розмірі та порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку закону. Слід наголосити, що у цій справі такими нормами є положення Закону №1402-VIII. Розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді (90%) визначений у порядку, передбаченому Законом №2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому Законом №1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зазначена відмінність полягає у тому, що Законом №2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема, з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018), на відміну від положень Закону №1402-VIII, який передбачає інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (ст.135 Закону №1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII). Отже, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом №2453-VI. Колегія суддів наголошує, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону №2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку на підставі Закону №1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням ч.1 ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів. Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012р. №5207-VI, «прямою дискримінацією» є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом п.2 ч.1 ст.1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. У контексті вказаного питання, суд вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 07.06.2021р. у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого +4 посилання України (п.7 ч.2 ст.2). У цій справі задоволено позов про перерахунок суддівської винагороди судді у відставці, виходячи із розміру посадового окладу із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу і доплати за вислугу років. Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012р. №9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966р. (ст.ст.14,26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (ст.14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (ст.1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948р. (ст.ст.1,2,7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. Окрім того, суд зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону №1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих ст.22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону №1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону №2453-VI, а значно більшим. При цьому, суд зазначає, що на розгляді Верховного Суду перебували справи №200/9113/20-а (постанова від 16.07.2021р.) та №620/5437/20 (постанова від 24.09.2021р.), спір в яких також стосувався застосування під час призначення та перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону №1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону №2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, та зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону №1402-VIII. З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки викладеним вище обставинам справи та не застосував норми Закону і нормативно-правових актів, що врегульовують правовідносини, які виникли між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень на час заявленого позову. Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно проведення перерахунку розміру її щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90% суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді - задоволенню не підлягають. Таким чином, доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам даної справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити повністю. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 04.03.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко