Постанова 4811 № 463/5396/21

Справа № 463/5396/21 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/4579/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н. О. суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. секретаря: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсними окремих умов кредитного договору. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 грудня 2020 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» було укладено кредитний договір за допомогою веб-сайту кредитодавця шляхом ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, за яким він отримав у кредит грошові кошти у розмірі 10 тис. грн строком на 14 днів. Розмір процентів склав 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення визначеного договором строку, на який надається кредит. Річна відсоткова ставка за кредитним договором - 730 %. У пункті 4 кредитного договору встановлено, що за весь час прострочення сплачується до 2 % від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення. У пункті 11.1 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування чужими грошовими коштами за частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 2% (два відсотки (-ів)) за кожен день фактичного користування відповідною частиною суми кредиту по дату фактичного повернення всієї суми кредиту включно. Річна відсоткова ставка за процентами за користування чужими грошовими коштами складає 730%. Максимальний сукупний розмір нарахованих процентів за користування не може перевищувати 200 % від суми кредиту». Пунктом 11.2 визначено, що кредитодавець має право на кожен 10-й (десятий) день існування прострочення, включаючи день виникнення та погашення прострочення, нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту, однак в цілому не більше 50% (п`ятдесяти відсотків) суми кредиту (з врахуванням сплачених штрафів за весь строк користування кредитом)». Пункт 14 передбачає, що позичальник має право пролонгувати договір на строк, що встановлений у пункті 2 кредитного договору, на умовах, в порядку та у спосіб, що визначені правилами, але не більше 4 (чотири) пролонгацій. На строк пролонгації процентна ставка складає 2% (2 відсотки (-ів)) від неповерненої суми кредиту за кожен день користування. кредитодавець має право в односторонньому порядку обмежити кількість пролонгацій договору чи відмовити позичальнику у пролонгації, повідомивши позичальника про це не пізніше терміну платежу у спосіб, встановлений правилами. Отже, сума компенсації становить понад 50 %, що в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою та є підставою для визнання відповідних пунктів кредитного договору недійсними. З наведених підстав просить визнати недійсними пункти 4, 11.1, 11.2, 14 кредитного договору від 26 грудня 2020 року, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс». Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 . задоволено. Визнано недійсними пункти 4,11.1,11.2,14 кредитного договору № 0580-6555, укладеного 26 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в дохід держави 908 грн судового збору. Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2021 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що позивач та відповідач, при укладенні договору досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Зазначає, що через особливість укладання договору позики в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, виключається прямий контакт позивача (позичальника) з відповідачем (кредитором) та можливість спонукання позичальника до укладання договору на несправедливих умовах, а також можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску. Так, укладання договору кредиту на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення позивача, з врахуванням, що ОСОБА_1 розумів, що дані умови договору с зручними для нього на ринку фінансових послуг в мережі інтернет. Вважає безпідставним твердження позивача про те, що розмір неустойки перевищує розумну межу відповідальності та становить більше 50 % суми кредиту та є несправедливою умовою договору, оскільки між сторонами погоджено обмеження щодо нарахування суми неустойки, що у цілому саме не перевищує 50% (п`ятдесяти відсотків) суми кредиту, а, відтак, пункт договору, що погоджений між сторонами викладений у відповідності до закону, зокрема Закону України «Про споживче кредитування». З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 24 березня 2022 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 21 березня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 24 березня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що пункти оспорюваного договору, а саме 4, 11.1, 11.2, 14 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування, що становить 730 % на рік, а також право кредитодавця на кожен 10-й день існування прострочення, нараховувати штраф у розмірі 10% суми кредиту, однак у цілому не більше 50% суми кредиту, є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Вказані положення договору встановлюють вимоги зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник забов`язався повернути кредит і сплатити нараховані комісію та проценти за користування кредитом. Згідно з п. 2 кредитного договору строк дії договору становить 14 днів. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору сума кредиту складає 10 тис. грн. Вказаний договір укладався в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Факт укладення кредитного договору сторони не заперечують. Пред`являючи позов, позивач просить визнати недійсними пункти наведеного вище кредитного договору 4, 11.1, 11.2,

14. Пунктом 4 кредитного договору протягом строку кредиту фіксована процентна ставка складає 2% (два відсотка) від непогашеної суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна процентна ставка складає 730%. Пункт 11.1 визначає, що позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування чужими грошовими коштами за частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 2% (два відсотки (-ів)) за кожен день фактичного користування відповідною частиною суми кредиту по дату фактичного повернення всієї суми кредиту включно. Річна відсоткова ставка за процентами за користування чужими грошовими коштами складає 730%. Максимальний сукупний розмір нарахованих процентів за користування не може перевищувати 200 % від суми кредиту. Пунктом 11.2 передбачено, що кредитодавець має право на кожен 10-й (десятий) день існування прострочення, включаючи день виникнення та погашення прострочення, нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту, однак в цілому не більше 50% (п`ятдесяти відсотків) суми кредиту (з врахуванням сплачених штрафів за весь строк користування кредитом)». Пункт 14 визначає, що позичальник має право пролонгувати договір на строк, що встановлений у пункті 2 кредитного договору, на умовах, в порядку та у спосіб, що визначені правилами, але не більше 4 (чотири) пролонгацій. На строк пролонгації процентна ставка складає 2% (2 відсотки (-ів)) від неповерненої суми кредиту за кожен день користування. Кредитодавець має право в односторонньому порядку обмежити кількість пролонгацій договору чи відмовити позичальнику у пролонгації, повідомивши позичальника про це не пізніше терміну платежу у спосіб, встановлений правилами. Відповідно до частини 3 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Судом першої інстанції надано правильну оцінку доводам позивача про те, що пункти оспорюваного договору, а саме 4, 11.1, 11.2, 14 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування, що становить 730% на рік, а також право кредитодавця на кожен 10-й день існування прострочення, нараховувати штраф у розмірі 10% суми кредиту, однак у цілому не більше 50% суми кредиту, є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Вказані положення договору встановлюють вимоги зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Доводи касаційної скарги про те, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних пунктів кредитного договору у зв`язку з тим, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов є необґрунтованими, оскільки принцип свободи договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, а також право суду зменшити розмір неустойки не звільняють кредитодавця від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог законодавства. Висновки, викладені Верховним Судом у постановах: від 09 вересня 2020 року у справ №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не суперечать зазначеним висновкам суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 24.03.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк