Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/4850/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1129/22 Справа № 204/4850/20 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарг и ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої ДТП.,- ВСТАНОВИЛА: В липні 2021 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої ДТП. В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 15 жовтня 2019 року у м. Дніпрі, на перехресті пр.Мазепи та вул.Орловської відповідач ОСОБА_2 допустив зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок ДТП, у якому винен відповідач, позивачу та його майну було завдано ушкоджень та спричинено моральні страждання, які у добровільному порядку відповідач не відшкодовує, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої ДТП задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 840 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року по справі №204/4850/20 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі і в тому числі, встановити більш прийнятну суму відшкодування моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу представник апелянта - адвокат Кошовий В.К. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року по справі №204/4850/20 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - залишити без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року по справі №204/4850/20 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - залишити без змін. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що15 жовтня 2019 року у м. Дніпрі, на перехресті пр. Мазепи та вул. Орловської сталося ДТП, у якій відповідач ОСОБА_2 допустив зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 4 лютого 2020 року у справі 204/8926/19, встановлено, що 15 жовтня 2019 року о 16 год. 30 хв. у м. Дніпрі на нерегульованому нерівнозначному перехресті пр. І.Мазепи та вул. Орловська, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем ВАЗ-111830, номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи рух по другорядній дорозі, не надав перевагу в русі та допустив зіткнення з велосипедом LEADEK SWEED 27.5», під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі. В наслідок дорожньо-транспортної пригоди громадянин ОСОБА_1 , отримав тілесні ушкодження, а зазначені транспортні засоби механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 16.11 ПДР України, за що ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачена адміністративна відповідальність. Подія та винність ОСОБА_2 у вчиненні даного правопорушення підтверджується матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 343182 від 10 грудня 2019 року, схемою місця ДТП та іншими матеріалами справи. Приймаючи до уваги викладене, суд зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_2 у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП. Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито, в зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Постановою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська суду від 19 лютого 2020 року виправлено помилки у зазначеній ухвалі суду. Так, з правового аналізу положень ст. 38 КУпАП (щодо строків накладення адмін.стягнення) вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Частина 6 статті 82 ЦПК України передбачає, що постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою. Отже, вина відповідача у порушенні Правил дорожнього руху, які призвели до настання ДТП, та причинно-наслідковий зв`язок з його діями та завданням ушкоджень позивачу - встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили та не потребує доказування. Також, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом ОСЦПВВНТЗ № АО5576695, з лімітами відповідальності за заподіяну майнову шкоду 100 000 грн. та шкоду заподіяну здоров`ю потерпілого. Згідно зі ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2ст. 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цьогоКодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальнимЗаконом України«Про обов`язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV). Устатті 3Закону № 1961-IVвизначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Згідно зіст. 6 Закону№ 1961-IVстраховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Частиною 1 ст. 21 Закону № 1961-IVпередбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Таким чином, з викладеного вбачається, що обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті ДТП такої шкоди. При цьому, зобов`язаною особою, внаслідок заподіяних ОСОБА_2 у результаті ДТП збитків, є страховик відповідача - ПАТ «НАСК «Оранта». Суд першої інстанції зазначив, що позивач не звертався до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про сплату страхового відшкодування та відповідно не отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування. Таким чином, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АО5576695, то, у даному випадку, позивач мав самостійно звернутись до ПАТ «НАСК «Оранта» про виплату страхового відшкодування за полісом. Відтак, позовні вимоги в частині вимог про стягнення майнової шкоди та витрат на лікування задоволенню не підлягають, оскільки, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі 755/18006/15-ц, заявлені до неналежного відповідача. Такі висновки є правильними, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосовуючи норми матеріального права, зокрема ст.ст. 22, 599, 999, 1187, 1192 ЦК України, ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 4 липня 2018 року у справі 755/18006/15-ц, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку. Посилання апелянта, що якщо б відповідач вчасно повідомив страхову, вона б вчасно та правильно провела б оцінку пошкодженого велосипеда і питань по відшкодуванню цієї шкоди до відповідача б не було, колегією судів не приймається, оскільки за змістом ч. 35.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Обґрунтовуючи обсяг майнової шкоди в частині пошкодженого велосипеда ОСОБА_1 присилається на акт огляду транспортного засобі від 12 травня 2020 року (а.с. 8). Відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує лише оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи. Розмір шкоди повинен бути визначений відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України 21.11.2003 року за № 142/5/2092. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги акт про огляд транспортного засобу (велосипеда) віл 12 травня 2020 року, за змістом якого вбачається, що ремонт велосипеду становить 18 000грн, оскільки останній, не відповідає вимогам, передбаченим зазначеним вище актом законодавства, даний документ не може бути підставою для розрахунку суми страхового відшкодування за заявленим випадком пошкодження транспортного засобу та не є належними доказом розміру заподіяної шкоди. Окрім того, зазначений Акт виконаний особою, яка не має відповідних дозволів та кваліфікації для проведення такого виду досліджень. Щодо вимоги про стягнення витрат на лікування, суд зазначає наступне. Згідно ст. 24.1 Закону: «У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я». Надані позивачем чеки на придбання медичних засобів («антисептики», «вітаміни») не були призначені лікувальним закладом, а частина чеків не дають можливості визначити ані період придбання ліків ані найменувань лікарських препаратів, що за ними були придані, оскільки є нечитаємими (а.с. 16). Отже, надані Позивачем докази суперечать як нормам ст. ст. 77-79 ЦПК України так і вимогам ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо підтвердження розміру витрат на ліки та лікування. Як було встановлено судом, на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована, що в свою чергу свідчить про те, що обов`язок відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням та придбанням медичних препаратів (у випадку їх обгрунтованості відповідно до вимог ст.24 Закону) покладається саме на страхову компанію в межах передбаченого договором страхування максимального розміру страхової виплати. За полісом максимальний розмір страхової виплати за шкоду заподіяну життю та здоров`ю складає 200 000,00 (двісті тисяч) грн., що значно перевищує розмір зазначених Позивачами позовних вимог до Відповідача в цій частині, в свою чергу, Позивач з відповідною заявою про відшкодування вартості лікування до страховика винуватця ДТП не звертався. У зв`язку з чим, суд з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, вважає, що вимоги позову в частині стягнення витрат на лікування з Відповідача у сукупному розмірі 1530,30 грн. є недоведеними та такими, що заявлені до неналежного відповідача. Відтак, висновок суду першої інстанції о необхідності відмовити з задоволені вимоги позивача про стягнення витрат на лікування є вірними, оскільки ґрунтуються на законі та підтверджені матеріалами справи. Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне. У відповідності до п. 1, ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2, ч.3, ч.4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Як було встановлено, внаслідок ДТП було пошкоджено майно позивача. Окрім того, внаслідок отриманих в ДТП ушкоджень, позивач, який є одиноким багатодітним батьком, перебував на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим хвилювався за долю своїх трьох дітей, які протягом цього часу були позбавлені догляду та піклування. Вказані обставини є підставою для відшкодування потерпілій особі моральної шкоди. Задовольняючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача внаслідок, ступеню вини відповідача та із застосуванням принципів розумності і справедливості прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. на користь позивача, таким чином, частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова