Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/2177/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/280/22 Справа № 201/2177/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря - Заворотного К.Я. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2021 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ПАТ "СК "Арсенал Страхування" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , на предмет стягнення виплаченого страхового відкошування ТОВ "3Д Транс", що у позивача застрахувало транспортний засіб марки "Skoda SuperB", державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 352 011 грн. 40 коп., яке є власником зазначеного транспортного засобу, яким керував водій ОСОБА_2 та 19 грудня 2016 року став учасником ДТП, яке відбулось також за участю транспортного засобу марки "Mercedes", державний номер НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_1 , вина якого встановлена постановою про закриття кримінального провадження від 23 березня 2018 року, де зазначено, що останній порушив п.п.1.5, 2.3. "б", 16.11. ПДР. Вартість відновлювального ремонту, завданого власнику транспортного засобу марки "Skoda SuperB", державний номер НОМЕР_1 , встановлена висновком №130/17 від 24 березня 2017 року, складеного судовим експертом Коваль І.М., та складає 743 692 грн. 53 коп., що перевищує 70% дійсної вартості транспортного засобу на момент укладання договору і згідно з п.31.5 договору добровільного страхування є конструктивною загибеллю транспортного засобу. Вартість придатних залишків транспортного засобу становить 163 700 грн. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в АТ "ПРОСТО-страхування", яке на підставі п.37.4.1. ст.37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відмовило позивачеві у здійсненні страхового відшкодування у зв`язку із відсутністю документа про притягнення до відповідальності та встановлення вини ОСОБА_1 . Позивач вважає, що винні дії ОСОБА_1 , які стали у причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП, встановлені саме у постанові слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області від 23 березня 2018 року, тому у позивача виникло право вимоги, в силу ст.ст.512,514 ЦК України, яке перейшло від потерпілого у зв`язку з виплатою страхового відшкодування. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "СК "Арсенал Страхування", кошти страхового відшкодування, виплачені на відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті скоєння ДТП, в сумі 352 011 грн. 40 коп. та судовий збір у розмірі 5280,18 грн., а всього - 357 291,58 грн. Не погодившись з таким рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апеляційна скарга обгрунтована тим, що винні дії відповідача жодним документом, ані судоим, ані слідчим, не встановлені, тому відсутні підстави для застосування ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 993, 1188, 1191 ЦК України та стягнення з нього страхового відшкодування, виплаченого власнику автомобіля, який був учасником ДТП. ПАТ "СК "Арсенал Страхування", скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, 22 лютого 2022 року подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило про хибність тверджень невстановлення вини ОСОБА_1 , тоді як у постанові слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області про закриття кримінального провадження від 23 березня 2018 року вбачається порушення вимог 2.3. "б", п.16.11 ПДР, а закриття кримінального провадження не означає відсутність вини особи для цивільно-правової відповідальності, як про це зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 06 квітня 2016 року у справі №904/5337/15 та узгоджується з абз.4 ч.4 постанови Пленуму №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", натомість зазначено, що в разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина встановлюється в ході розгляду справи, а страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до водія, який спричинив ДТП, незалежно від того, чи встановлена вина заподіювача шкоди саме рішенням суду, адже цивільно-правова відповідальність настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину, тому не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність у матеріалах справи судового рішення про притягнення особи до відповідальності за скоєння ДТП, про що наголошено у постанові ВС у справі №647/398/16-ц від 05 червня 2019 року, від 24 жовтня 2019 року у справі №212/139/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №569/13962/17 та у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/20412/16 від 16 липня 2018 року. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, 19 грудня 2016 року о 11.50 год. відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Mercedes", державний номер НОМЕР_2 , що належить не йому, рухався по лругорядній дорозі в с. Стоянка і на перехресті автошляху Київ-Чоп не переконався в безпечності свого маневру при зміні напрямку руху, не вжив заходів, щоб не допустити зіткнення з іншим автомобілем, відволікся від керування вказаним автомобілем, під час виникнення перешкоди не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля або безпечного об`їзду, в результаті чого порушив вимоги п.16.11 ПДР, не дотримався безпечної дистанції, не надав перевагу транспорту, що рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв наїзд, зіткнувся з автомобілем "Skoda SuperB", державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який їхав попереду по головній дорозі в тому місці, в результаті чого відповідач допустив зіткнення з вказаним транспортним засобом, скоївши ДТП. Вина відповідача у скоєні вказаної ДТП підтверджується постановами про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2017 року та 23 березня 2018 року, які набрали законної сили. Також судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ "СК "АХА Страхування", правонаступником якого є позивач, та ТОВ "3Д Транс" укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №81/16-Т/Ц1-3.1-1-1 від 23 березня 2016 року, згідно умов якого ПрАТ "СК "АХА Страхування" взяло на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля "Skoda SuperB", державний номер НОМЕР_1 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. Загальна вартість запчастин та ремонтних робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу "Skoda SuperB", державний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до висновку №130/17 від 24 березня 2017 року становить 743 692,53 грн., що перевищує 70% вартості транспортного засобу і згідно п.31.5 договору страхування є конструктивною загибеллю транспортного засобу, однак, враховуючи дійсну вартість залишків пошкодженого транспортного засобу позивачем виплачена сума страхового відшкодування 352 011,40 грн., у відповідності до платіжного доручення №70733 від 13 квітня 2017 року, внаслідок чого до позивача, як до відповідальної особи за відшкодування заподіяних збитків, перейшло право вимоги до відповідача, як до винної особи у скоєнні ДТП. Разом з цим, судом першої інстанції зазначено, з посиланням на ст. 82,84,89 ЦПК України, що відповідач, маючи безпосереднє право на надання доказів у заперечення обґрунтувань позивача за допомогою суду, відповідних клопотань не заявляв та на збиранні доказів не наполягав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ДТП відбулось внаслідок неправомірних дій відповідача, що встановлено постановами про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2017 року та 23 березня 2018 року. Проте, з таким висновком колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного. Колегія суддів встановила, що у постанові старшого слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП України в Київській області від 28 лютого 2017 року зазначено про те, що в діях воді ОСОБА_1 вбачається порушення вимог 2.3. "б" та п.16.11 ПДР, однак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України не встановлено (а.с.25-27). У постанові слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області про закриття кримінального провадження від 23 березня 2018 року зазначено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2017 року скасовано та матеріали повернуто на доопрацювання до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, при цьому також зазначено, що умовою та причиною отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 стало порушення ним вимог 2.3. "б" та п.16.11 ПДР, а за встановлення відсутності ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, кримінальне провадження закрито (а.с.28-30). Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КупАП закрито, матеріали справи передано до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області для вирішення в порядку кримінального судочинства. Разом з цим в цій постанові зазначено, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 23 березня 2018 року скасована ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року (а.с.33). Так, згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено судам, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Це означає, що у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (внаслідок ДТП), обов`язок відшкодування шкоди виникає за наявності наступних умов: 1) дії завдавача шкоди були неправомірними; 2) між діями завдавача шкоди та шкодою є безпосередній причинний зв`язок. Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення. П. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також визначено, що «відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне порушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, та чи сталася вона з вини відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). В ч. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено судам, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. Разом із тим, за положеннями ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, положення ст. 1187 ЦК України регулюють правовідносини зі спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншій особи, і у цьому випадку особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності у випадках визначених зазначеною нормою. На відміну від зазначених положень, ст. 1188 ЦК України регулює правовідносини щодо шкоди спричиненої взаємодією декілька джерел підвищеної небезпеки та спричинення шкоди кожному з них і при цьому враховують дії кожного володільця джерела підвищеної небезпеки, зокрема, порушення ним Правил дорожнього руху, наявність причинного зв`язку не тільки з дорожньо-транспортною пригодою, а і її наслідками. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у і тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1: частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що і відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 зазначеної постанови пленуму, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Зобов`язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов`язання) це зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду. Законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що всі постанови про закриття кримінального провадження скасовані, провадження в адміністративній справі з розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП відносно ОСОБА_1 закрито без встановлення винних його дій, при цьому судом першої інстанції при розгляді позову з цивільно-правових відносин щодо виплати страхового відшкодування нібито потерпілій особі не здійснювалось жодних дій по встановленню факту вчинення ОСОБА_1 , як завдавачем шкоди, неправомірних дії в момент ДТП та не встановлювався між діями завдавача шкоди та шкодою безпосередній причинний зв`язок, що могло бути оцінено судом у правовому полі як винні дії відповідача. Звертаючись з позовними вимогами ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" стверджує, що вина відповідача ОСОБА_1 встановлена саме постановами про закриття кримінального провадження, однак суд першої інстанції не надає цьому належної правової оцінки та не встановлює у своєму рішенні факту, що дії відповідача знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП та є неправомірними, не зважаючи на те, що зазначені постанови є скасованими та жодного рішення органом, уповноваженим на встановлення винних дій відповідача в матеріалах справи не існує, з чого колегія суддів приходить до висновку про передчасний висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача, саме як з винної у ДТП особи, суми страхового відшкодування. Крім того, судом першої інстанції не було досліджено матеріали кримінального провадження, яке є закритим, в яких міститься щонайменше схема ДТП, яка могла б слугувати доказом дій обох учасників в момент ДТП та встановлення судом неправомірних дій та причинно-наслідкового зв`язку як одного з них, так і обох учасників ДТП. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, звертаючись із позовними вимогами про стягнення з відповідача сплаченого страхового відшкодування позивачем не було надано достатніх переконливих доказів неправомірності дій відповідача в момент ДТП та їх причинно-наслідкового зв`язку з настанням ДТП, що унеможливлює встановлення винних його дій та, як наслідок, звернення позивача з цим позовом до відповідача, як до винної у ДТП особи, що є передчасним, враховуючи виплату позивачем страхового відшкодування володільцю автомобіля, водій якого був учасником цього ДТП, на власний розсуд, тобто без належного підтвердження винуватості відповідача, як іншого учасника ДТП, у його скоєні. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог з підстав їх недоведеності. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог позивача. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2021 року - скасувати. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров