Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6672/21

Справа № 462/6672/21 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М. Провадження № 22-ц/811/3886/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 66 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яцишина Андрія Володимировича на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року в складі судді Пилип`юк Г.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, третя особа приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - встановив: У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати виконавчий напис №251131 від 30.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем 25 травня 2021 року таким, що не підлягає виконанню. Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнано неподаною та повернуто позивачеві, з підстав, передбачених ч.3 ст.185 ЦПК України. Ухвалу суду оскаржила позивачка в особі адвоката Яцишина А.В. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не були вказані конкретні недоліки позовної заяви та спосіб їх усунення. Звертає увагу на те, що

мотивувальна частина оскаржуваної ухвали складається з декількох речень, які за своєю суттю не вказують на конкретні мотиви визнання позовної заяви неподаною та повернення такої. Суд не звернув жодної уваги на те, що в ухвалі Залізничного районного суду м. Львова від 15.09.2021 року не зазначено, в чому саме полягає невідповідність копій позовної заяви та додатків до них для відповідачів, а також третій особі, вимогам ст. 95 ЦПК України. Вважає, що дії суду щодо повернення позовної заяви з формальних підстав, перешкоджають доступу до правосуддя, розгляду питання захисту прав позивача в розумні строки. Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в цій частині. Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. З матеріалів справи встановлено, що 14 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, третя особа приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Просила суд визнати виконавчий напис №251131 від 30.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем 25 травня 2021 року таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з наданням позивачу п`ятиденного строку з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Зокрема, суд зазначив, що копії позовної заяви та додатків до них для відповідачів та третьої особи, не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України. На виконання вимог ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, позивач ОСОБА_1 подала заяву, в якій зазначила, що статтею 95 ЦПК України встановлено вимоги до письмових доказів, що подаються до суду. Відповідно до вимог ч.1 ст.177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Даною статтею теж не встановлено вимоги до копій документів, що подаються для відповідачів і третіх осіб. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд виходив з того, що позивач не усунув недоліки зазначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом. Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права. При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали. Частинною 3 ст. 185 ЦПК України, визначено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. За змістом наведених норм права, повернення заяви з тих підстав, що позивач не виконав вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли він отримав відповідну ухвалу суду, але ухилився від виконання вимог, вказаних в ухвалі. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (пункт 25 рішення у справі Кутій проти Хорватії ). Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії, пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі Шишков проти Росії ). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Так, вимоги до форми та змісту позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відповідно до вимог статті 95 ЦПК України, якою керувався суд першої інстанції, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Разом з тим, передбаченні статтю 95 ЦПК України вимоги визначені для документів, які є письмовими доказами. Відповідно до частини 6 цієї статті, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Отже наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів (частина 11 статті 83 ЦПК України), а не повернення позовної заяви. Перевірку обґрунтованості заявлених вимог, наявності доказів, їх оцінка, належність і допустимість має здійснювати судом в ході розгляду справи після вирішення питання про відкриття провадження у справі, за результатами розгляду справи. Поряд з цим, колегія суддів наголошує, що ненадання суду примірника позовної заяви та копій додатків до неї (для відповідача та третьої особи) з незавіреними копіями є формальною підставою для залишення позовної заяви без руху та, в наступному, її повернення. Сама лише вказана обставина, за відсутності інших недоліків, не може бути підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом його прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить висновку, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву з вищезазначених підстав, припустився надмірного формалізму, чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст. ст. 368, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 382, 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яцишина Андрія Володимировича задовольнити. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 15 березня 2022 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк