Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/6713/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції: Мартинюк В.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6713/21 пров. № А/857/13423/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б. за участю секретаря судового засідання: Герман О.В. представника апелянта: Паїк М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 380/6713/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - ВСТАНОВИВ: 21.04.2021р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просив суд, визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021р. №Ф-6893-52 у розмірі - 37788 грн. 74 коп. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2021р. позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Львівській області подав апеляційну скаргу із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить суд, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким в позові відмовити. Представник апелянта Паїк М.В. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу задовольнити з підстав в ній зазначених. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Головне управління ДПС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 22.02.2021р. прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6893-52 згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 37788, 74 грн. Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 15.09.2005р. 26.03.2021р. зареєстрований як фізична особа - підприємець. Крім того, позивач з 23.06.2016р. 2903.2019р. працював на посаді головного бухгалтера ТзОВ "Магнум Проект", ТзОВ "Меткомтех", ТзОВ "ТВК Енергоприлад". Як видно з матеріалів справи, в період з червня 2016р.-грудень 2020р. вищевказані підприємства як роботодавці ОСОБА_1 здійснювали сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за останнього. Тобто, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, а тому у ОСОБА_1 не було обов`язку сплачувати єдиний внесок як фізичній особі - підприємцю, адже це призвело б до подвійної сплати єдиного внеску. Системний аналіз п.2 ч.1 ст.1, п.1 ч.1 ст.4, п.2 ч.1 ст.7, п.5 ч.1 ст.1, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дає підстави для висновків, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19 дійшов висновків, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати роботодавцем. В матеріалах справи відсутні докази які вказують на ту обставину, що позивач здійснював підприємницьку діяльність згідно із видами діяльності зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримання доходів від провадження такої господарської діяльності. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Львівський області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Протягом 2017р.-2020р. позивач перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату, на яку страхувальником нараховується та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу. При цьому, підприємницьку діяльність останній не здійснював та доходів не отримував. Тому, вимога № Ф-6893-52 від 22.02.2021р. є протиправною. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією яка викладена в Постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19; від 05.11.2020р. у справі № 460/2442/19, від 27.02.2020р. у справі № 0440/5632/18. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 380/6713/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська Р. Б. Хобор У зв`язку з УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» повний текст постанови складено у строк встановлений ч.3 ст.243 КАС України. Однак, надісланий до Єдиного Державного реєстру судових рішень 14.03.2022р.