Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 902/812/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2022 року Справа № 902/812/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В. секретар судового засідання Ткач Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2021 р. у справі №902/812/21 (суддя Тварковський А.А, повний текст рішення складено 10.12.2021 р.) за позовом Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавін" про визнання укладеною додаткової угоди за участю представників сторін: позивача - не з`явився; відповідача - Петрук Л.І., Бурко Р.В.; ВСТАНОВИВ: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавін" про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі №86/03-04 від 01.06.2011 р. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 3, 13-15, 21,23, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", абз. 4 розділу ІХ "Перехідних Положень" Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 120, 206 ЗК України, ст. 288 ПК України та зазначає, що 01.06.2011 р. між сторонами був укладений договір оренди землі № 86/03-04 строком на 10 років, умовами якого визначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. В свою чергу, орендар (відповідач) ухиляється від підписання додаткової угоди до вказаного договору оренди, що призводить до недоотримання міською радою доходу у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.11.2021 р. у справі № 902/812/21 в позові відмовлено. Приймаючи рішення суд першої інстанції зазначив наступне: - звернення відповідача, як орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини з орендодавцем відбулося поза межами встановленого строку (більше ніж за місяць до спливу строку договору оренди), тому поновлення договору оренди землі в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не відбулося; - враховуючи те, що пролонгація договору оренди землі № 86/03-04 від 01.06.2011 р. в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не відбулася, внаслідок порушення відповідачем порядку та строку звернення щодо поновлення договору, а також те, що відповідний договір є неукладеним, оскільки сторонами не погоджено його істотних умов (розміру орендної плати), тому до неукладеного договору неможливо внести зміни шляхом визнання укладеною додаткової угоди, тобто позивачем обрано неефективний спосіб захисту у даному спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Липовецька міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Доводи апеляційної скарги зводяться до таких аргументів: - відповідно до вимог ст. 210 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України, ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі припинився 15.12.2021 р., оскільки його реєстрація здійснена 15.12.2011 р.; - скаржник вказує, що відповідач ухиляється від приведення договору оренди землі №86/03-04 від 01.06.2011 р. у відповідність із приписами закону та укладення до нього додаткової угоди та посилаючись на положення ст. ст. 13, 33 Закону України "Про оренду землі" ст. 126 ЗК України, абз. 4 розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі"; - суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки вимога про визнання укладеною додатковою угодою до договору оренди землі, є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 р. відкрито апеляційне провадження у справі №902/812/21; розгляд скарги призначено на 10.03.2021 р. о 15:00 год. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2022 р. клопотання ТОВ "Лавін" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавін" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне: - договір оренди землі № 86/03-04 від 01.06.2011р. укладено строком на 10 років до лютого 2021 р. Посилається на п. 40 вказаного договору, яким передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, враховуючи те, що договір зареєстрований 15.12.2011 р., тому останнім днем дії договору вважається 28.02.2021 р.; - оскільки позивач не заперечив щодо поновлення договору оренди, не надіслав до кінця березня 2021 р. заперечень щодо продовження договору оренди та акт про повернення земельної ділянки міській раді, тому в силу ч. 6 ст. 33 ЗУ України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором; - відповідач на даний час належним чином використовує земельну ділянку та продовжує щомісячно здійснювати платежі за її використання (копії платіжних доручень знаходяться в матеріалах справи); - рішення Липовецької міської ради від 25.02.2021 р. № 213 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки ТОВ "ЛАВІН"" порушує законні права та інтереси відповідача та порушує принцип рівності перед законом та недискримінації; З огляду на викладене, відповідач просить суд апеляційну скаргу Липовецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2021 р. у даній справі без змін. В судовому засіданні 10.03.2022 р. представники відповідача заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 10.03.2021 р., про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суд не повідомив. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 43 ГПК України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, явка в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як встановлено апеляційним судом, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.06.2021 р. вбачається, що власником нерухомого майна в розмірі 29/50 частки, що знаходиться за адресою: вул. Героїв Майдану, 70, м. Липовець, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, та розташованого на земельній ділянці площею 1,1455, кадастровий номер: 0522210100:01:001:2431. цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, яка перебуває в комунальній власності Липовецької міської ради Вінницької області є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАВІН". 01.06.2011 р. Липовецькою міською радою в особі міського голови Майданюка М.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАВІН" в особі директора Бурка Р.В., було укладено договір оренди землі № 86/03-04 на земельну ділянку площею 1,1455, кадастровий номер: 0522210100:01:001:2431, цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, 70, м. Липовець, Вінницька область. Договір укладено строком на 10 (десять) років до лютого 2021 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору). Згідно п. 34 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку встановленому законом, ліквідації юридичної особи. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п. 40 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Липовецькому районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.12.2011 р. за № 052220004001756. Державну реєстрацію права оренди земельної ділянки здійснено 19.02.2015. Відповідач звернувся до позивача з рядом листів (а. с. 111-113, т. 1), зокрема: - № 30-01Л/12/20 від 30.12.2020 р. щодо подовження оренди земельної ділянки за адресою: м. Липовець, вул. Героїв майдану, 70 (у минулому адреса: м. Липовець, вул. Леніна, 96), кадастровий номер 0522210100:01:001:2431 шляхом подовження дії договору оренди землі № 86/03-04 від 01.06.2011 р. на 10 років або укладання нового договору терміном дії не менше 10 років у відповідності до чинного законодавства України. Відповідач просив позивача надіслати проект документу (договір, додаток до договору тощо) з умовами подовження оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 0522210100:01:001:2431) для ознайомлення та узгодження ТОВ "Лавін"; - № 30-02Л/12/20 від 30.12.2020 р. щодо встановлення на 2021-2022 р. р. розміру орендної плати за земельну ділянку (кадастровий номер 0522210100:01:001:2431) у сумі, що не перевищує 21000 грн/рік у зв`язку з обмеженням господарської діяльності під час карантину та для подолання наслідків економічної кризи. На вказані листи позивачем було надано відповідь вих. № 02-43/248 від 10.02.2021 р., в якій вказано, що до заяви про поновлення договору оренди землі на новий строк не додано проекту договору (додаткової угоди), а також викладено інші обставини щодо поновлення договору та встановлення орендної плати за земельну ділянку комунальної власності (а. с. 114, т. 1). Рішенням Липовецької міської ради від 25.02.2021 р. № 213 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАВІН" було вирішено: - поновити дію договору оренди землі від 01.06.2011 р. № 86/03-04 на земельну ділянку площею 1,1455 га з кадастровим номером 0522210100:01:001:2431, що знаходиться за адресою: вул. Героїв Майдану, 70 (раніше вул. Леніна, 96), м. Липовець, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область; - встановлено строк дії додаткової угоди до договору оренди землі на 5 років, з моменту її укладення; - встановлено розмір орендної плати за земельну ділянку в грошовій формі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на 2021 рік складає 128 786,76 грн; - зобов`язано директора ТОВ "ЛАВІН" укласти з Липовецькою міською радою додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. 12.04.2021 р. відповідач направив позивачу лист № 9-01/04/21 від 09.04.2021 р. з додатком примірника додаткової угоди № 1 про поновлення договору оренди землі № 86/03-04 від 01.06.2011 р. В даному листі, з поміж іншого, зазначено: "зважаючи на продовження використання ТОВ "ЛАВІН" земельної ділянки з кадастровим номером 0522210100:01:001:2431, відсутність зі сторони Липовецької міської ради заперечень проти цього та статтю 32-2, 33 Закону України "Про оренду землі", надсилаємо для підписання додаткову угоду №1 про поновлення договору оренди № 86/03-04 від 01.06.2011 р. на той самий строк і на тих самих умовах із врахуванням ст. 126-1 Земельного кодексу України". У відповідь на лист відповідача позивач листом № 02-42/673 від 27.04.2021 р. повідомив, що подані відповідачем заява та проект додаткової угоди про поновлення договору наразі не можуть бути прийняті міською радою, а сама угода підписана зі сторони міської ради. При цьому, договір не може вважатися поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, у зв`язку з прийняттям 25.02.2021 р. міською радою рішення №213 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки ТОВ "ЛАВІН", у якому були визначені умови договору, що погоджувались з орендарем на постійній комісії міської ради з питань земельних відносин. При цьому, міська рада розцінює дії відповідача як навмисне зволікання щодо підписання додаткової угоди до договору, проект якої було надіслано на поштову адресу останнього, та ухилення від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що знаходиться в комунальній власності Липовецької міської ради. Предметом позовних вимог у даній справі є вимоги позивача про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі № 86/03-04 від 01.06.2011 р. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та зазначає, що орендар (відповідач) ухиляється від підписання додаткової угоди до вказаного договору оренди, що призводить до недоотримання міською радою доходу у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України "Про оренду землі"). При цьому апеляційний господарський суд враховує, що Законом України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (далі - Закон від 05.12.2019 № 340-IX) внесено зміни до Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV шляхом доповнення його статтею 32-2 "Поновлення договорів оренди землі" та викладення статті 33 у новій редакції з назвою "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк" і до Земельного кодексу України шляхом доповнення його статтею 126-1 "Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови". Крім цього Законом від 05.12.2019 № 340-IX, який набув чинності з 16.07.2020, розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту: "Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені ст. 33 цього Закону та ст. 126-1 ЗК України. Правила, визначені ст. 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення". Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Порядок застосування господарськими судами норм матеріального права врегульовано ст. 11 ГПК України, ч. 2 якої передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Загальний принцип права, закріплений в ч. 1 ст. 58 Конституції України, передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів у часі закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з гарантій правової стабільності. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. З огляду на викладене судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, але визначаючи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд керується нормами матеріального права, якими такі правовідносини регулювалися на час їх виникнення. До того ж Законом України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набув чинності з 16.07.2020 р., розділ IX "Перехідні положення" Закону України від 06.10.1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Правила, визначені ст. 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення". Отже, наведені положення закону враховуються судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору про поновлення договору оренди землі за правилами, чинними на момент його укладення. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 р. у справі № 910/10351/20. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону № 161-XIV (тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Конструкція статті 33 Закону № 161-XIV (до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX) передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше ч. 2 ст. 33 Закону № 161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону). Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону № 161-XIV орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Спеціальне правило, викладене у частині 6 статті 33 Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення. Відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 Закону № 161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 9 статті 33 Закону № 161-XIV). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, дев`ятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Суд апеляційної інстанції вказує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 цього Закону №161-XIV). Згідно зі ст. 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі. Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону №161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Апеляційний господарський суд вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 р. у справі № 0426/14068/2012 та від 13.06.2016 р. у справі №570/3056/15-ц. У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення. Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 ЦК України). Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплено у ст. 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Разом з тим у ч. 3 вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Момент укладення договору передбачений у ст. 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі №161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18). З огляду на викладене, можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру відповідних відомостей. У справі, що переглядається апеляційним господарським судом встановлено, що сторони договір оренди № 86/03-04 підписали 01.06.2011 р. При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років до лютого 2021 р., а у п. 40 договору передбачили, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору-15 грудня 2011р .А датою закінчення договору є 15 грудня 2021р. Як вбачається з матеріалів справи, із даним позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 01.06.2011 р. № 86/03-04 укладеною з моменту набрання чинності рішення суду у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви, позивач звернувся до суду 06.08.2021 р., що стверджується поштовим конвертом про направлення до суду позовної заяви (т. 1, а. с. 62). Тобто на момент звернення до суду із даним позовом договір оренди землі від 01.06.2011 р. № 86/03-04 ще діяв. В свою чергу статтею 33 ЗУ "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було врегульовано порядок поновлення договору оренди землі по закінченню строку, на який його було укладено, та даною нормою не передбачено порядку укладення додаткової угоди до діючого договору оренди землі з підстав визначених ст. 33 даного Закону. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звернення позивача до суду із даним позовом є передчасним, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 01.06.2011 р. № 86/03-04 укладеною з моменту набрання чинності рішення суду у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви. Також колегія суддів вказує, що спір між сторонами виник щодо непогодження ними розміру орендної плати з урахуванням нормативно-грошової оцінки землі. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Згідно зі статтею 21 ЗУ "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Частинами 1 - 3 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. З наведених норм права слідує, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Статтею 30 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. З огляду на викладене, зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому, якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 (провадження №12-58гс20). Окрім того, як підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 (провадження №12-58гс20) зміни до договору оренди про збільшення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою не можуть бути внесені в односторонньому порядку за відсутності волевиявлення іншої сторони, у такому разі спір вирішується в судовому порядку. З огляду на викладені правові норми, колегія суддів вказує, що, в даному випадку, обраний позивачем спосіб захисту про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 01.06.2011 р. № 86/03-04 укладеною з моменту набрання чинності рішення суду у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви є неефективним, а звернення із таким позов є передчасним. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2021 р. у справі №902/812/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області - без задоволення. Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2021 р. у справі №902/812/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області. Повний текст постанови складено 14 березня 2022 Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Гудак А.В. Суддя Мельник О.В.