Постанова 4856 № 600/4790/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4790/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 15 березня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просив: - визнати неправомірними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; - стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 413009 (чотириста тринадцять тисяч дев`ять) гривень 86 копійок суддівської винагороди в порядку, визначеному частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 5 червня 2012 року № 4901-VI. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі тексту - Закон №553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується мксимальним розміром 47230 грн. на місяць. Вказує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 року дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. Зазначає, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої; третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Рішенням Контитуційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Довідки Чернівецького апеляційного суду №81 від 16.09.2021 року судді ОСОБА_1 фактично нараховано та виплачено суддівську винагороду у таких розмірах: квітень - 17992,38 грн; травень - 47230,00 грн; червень - 47230,00 грн; липень - 10267,39 грн; серпень - 18892,00 грн (а.с. 13). Відповідно до Розрахунку суми обмеження суддівської винагороди судді Чернівецького апеляційного суду Владичана А.І. за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року, сума суддівської винагороди без обмежень становила - 554621,63 грн, фактично нарахована та виплачена суддівська винагорода - 141611,77 грн; всього сума обмеження суддівської винагороди - 413009,86 грн (а.с. 14). Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 2 ст. 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Положеннями ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII зазначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Відповідно до частин 5-8 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України встановлений карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнений статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Водночас, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11 -р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, рішення від 04.12.2018 №11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Разом з тим колегія суддів зазначає, що рішенням від 28.08.2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону №294-ІХ (в редакції Закону №553-ІХ). У вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв`язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами. Виходячи з наведених вимог та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Конституції України як норми прямої дії. Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовій позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів у рішеннях, що наведені вище, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і апелянт у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів. Однак, необхідність виконання апелянтом, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Крім того, як зазначалось, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: 1) частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; 2) абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, частин 1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX, зі змінами; і ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Судом першої інстанції правильно вказано, що Чернівецький апеляційний суд зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивачу у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 діяти відповідно до Закону №1402-VІІІ, а не згідно ст.29 Закону №294-ІХ (в редакції Хакону №553-ІХ), незалежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020. З аналізу змісту додатків до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із врахуванням внесених змін) встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Чернівецькому апеляційному суді, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв`язку із прийняттям Закону №553-IX, не зменшувався. Доказів затвердження нових кошторисів по установі, якими зменшено розмір оплати праці суддів, відповідач та другий відповідач суду не надали. У даному випадку мало місце не недофінансування установи у зв`язку з веденням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, а дії відповідача, спрямовані на такі обмеження на виконання положень ст. 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX). Отже, обмеження щодо виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальної заробітної плати з 18.04.2020 по 28.08.2020 було застосовано саме відповідачем у зв`язку з набранням чинності Закону №553-IX. Зміни до кошторисів/планів асигнувань стосовно зменшення бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди згідно наведеного Закону №553-IX, ані ДСА України, ані відповідачем у 2020 році не вносились, що повністю спростовує доводи відповідача. В свою чергу, обмеження виплати позивачу з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року суддівської винагороди на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX) було неправомірним. Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що дії Чернівецького апеляційного суду щодо виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-IX, не відповідають вимогам ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача стосовно визнання неправомірними дії Чернівецького апеляційного суду щодо виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 413009 (чотириста тринадцять тисяч дев`ять) гривень 86 копійок суддівської винагороди в порядку, визначеному частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 5 червня 2012 року № 4901-VI. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.