Постанова 4856 № 560/14464/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/14464/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 14 березня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Красилівської міської ради, уповноважена особа - міський голова Островська Ніла Василівна про визнання протиправними та незаконними дії, скасування рішення, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Красилівської міської ради, уповноважена особа-міський голова Островська Ніла Василівна в якому просив: - визнати протиправними та незаконними дії Красилівського міського голови Островської Ніли Василівни та незаконним рішення комісії з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту 05.10.2021 року; - скасувати рішення комісії з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту 05.10.2021 року. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року закрито провадження в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення комісії з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту Красилівської міської ради від 05.10.2021 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на норми п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Визначення поняття «адміністративної справи» наведено у статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Таким чином, до адміністративних відносяться ті справи, що виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується тих відносин, в яких один із його учасників- суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Із змісту адміністративного позову та матеріалів справи встановлено, що 10.08.2021 року до міського голови та депутатів Красилівської міської ради надійшло депутатське звернення депутата Красилівської міської ради Тимченко О.С., щодо поширення депутатом міської ради Володимиром Тіхоновим на офіційній сторінці Хмельницької обласної прокуратури у мережі фейсбук неправдивої інформації яка ганьбить її гідність, честь і ділову репутацію. Так, 12.08.2021 року дане звернення було зачитано на пленарному засіданні Красилівської міської ради секретарем міської ради на прохання ОСОБА_2 . Після оголошення звернення, депутати міської ради запропонували міському голові передати дане звернення на розгляд постійної депутатської комісії з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту. У зв`язку із тим, що до порядку денного не було включено дане питання, попередньо на виконання вимог частин 6, 10 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", депутатське звернення ОСОБА_2 , на засіданні комісії не розглядалося, тому за пропозицією депутатів міської ради, звернення передано на розгляд комісії. Так, постійна депутатська комісія з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту розглянула депутатське звернення ОСОБА_2 , та встановила наступне : "13 липня 2021 року депутат Тіхонов у своїх коментарях до інформації на офіційній сторінці Хмельницької обласної прокуратури у мережі фейсбук про затримання правоохоронними органами на "гарячому" (одержання хабара за усиновлення дитини) начальника Служби у справах дітей Хмельницької облдержадміністрації зазначив: "В Красилові така сама є начальниця". Цей коментар є на сьогодні та не видалений. При цьому, Тіхонов у своєму коментарі не вказав прізвища особи, однак він її ідентифікував як начальницю (жінку) відповідної установи (Служби у справах дітей) у місті Красилові, а оскільки Служба у справах дітей Красилівської міської ради є єдиною установою даного профілю у громаді і начальницею цієї установи є ОСОБА_2 , то позивач своїм коментарем вказав конкретно на її особу. У подальших своїх коментарях на коментарі відвідувачів сайту, Тіхонов пише, що його інформація "це не наклеп, це факт", однак до сьогодні ніяких фактів щодо незаконної службової діяльності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не надав ні до міської ради, ні до правоохоронних органів, що свідчить про їх відсутність. Із вище зазначеного комісія зробила висновок, що депутат міської ради ОСОБА_1 використав у своєму коментарі щодо депутата міської ради і посадової особи місцевого самоврядування ОСОБА_2 недостовірні відомості, чим порушив абзац 5 частини 1 статті 8 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". За таких обставин, комісія надала рекомендації: "Попередити депутата Красилівської міської ради Володимира Тіхонова про неприпустимість використання у його подальшій депутатській діяльності розповсюдження недостовірної, неправдивої та не перевіреної інформації про осіб, які представляють Красилівську міську раду". Так, відповідно до частин 10, 11 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Рішення обов`язкові для виконання з урахуванням приписів статтей 25,26,59,73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" приймаються міською радою, її виконавчим комітетом та міським головою. Проте, в даному випадку комісія вирішила попередити депутата Красилівської міської ради Володимира Тіхонова, що не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, безпосередньо або напряму не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов`язків осіб чи суб`єктів владних повноважень, а отже не породжує правовідносин, що можуть бути предметом адміністративного спору. Тобто, оскаржуване рішення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому не може бути предметом спору. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду, а відтак, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права та прийнято вірне рішення про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення комісії з питань прав людини, законності, державної регуляторної політики, депутатської діяльності, етики та регламенту Красилівської міської ради від 05.10.2021 року. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 19, 243, 248, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.