Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/4753/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 березня 2022 року м. Дніпросправа № 340/4753/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Большакова Руслана Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4753/21 (головуючий суддя першої інстанції Казанчук Г.П.) за позовом ОСОБА_1 до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання протиправними бездіяльності та пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 10.08.2021 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області щодо розгляду його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки понад строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України; - визнати протиправним та скасувати пункт 56 частини 1 рішення сьомої сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 06.05.2021 року №230 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду для потреб громадян» щодо відмови йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області; - зобов`язати Пантаївську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району області за межами населеного пункту згідно поданого ним клопотання від 17.02.2021 року за № 269; - стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 56 частини 1 рішення сьомої сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 06.05.2021 року №230 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду для потреб громадян» щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки. Зобов`язано Пантаївську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 22 лютого 2021 року за №

269. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 666,67 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що суд не повно з`ясував всі фактичні обставини справи та не в повній мірі дослідив надані сторонами докази. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградській області із клопотанням від 17.02.2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, додавши до нього графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера (а.с.10-13). Пунктом 56 рішення Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області сьомого скликання від 06 травня 2021 року №230 відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.14). Не погодившись з відмовою та строком розгляду клопотання, позивач оскаржив такі дії та рішення відповідача до суду. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний пункт 56 частини 1 рішення сьомої сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 06.05.2021 року №230 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду для потреб громадян» прийнято відповідачем у порушення вимог Земельного Кодексу України та не відповідає критеріям відповідності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як протиправний. Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визначити саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до пунктів «а» та «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Як встановлено частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналогічні приписи містяться і в частині 3 статті 123 Земельного кодексу, згідно якої відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто, законодавець обмежив підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою лише невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є те, що графічні матеріали, долучені до клопотання, не відповідають нормам закону та підзаконних нормативно-правових актів. Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні не зазначено в чому конкретно виразилась невідповідність графічних матеріалів нормам законодавства. Разом з тим, така підстава відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, по-перше, не відповідає фактичним обставинам, оскільки позивачем додано до клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідні графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, про відведення якої він просив; по-друге, така підстава відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не узгоджується із закріпленими законодавчо підставами відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про порушення відповідачем приписів Земельного кодексу України, відповідно, є правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного пункту рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою за його клопотанням. Стосовно вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності, апеляційний суд зазначає наступне. Перш за все, слід зазначити, що станом на день розгляду справи в суді земельна ділянки, у межах якої знаходиться бажана земельна ділянка вже сформована (яка вказана на графічному матеріалі бажаного місця розташування земельної ділянки), оскільки згідно даними Публічної кадастрової карти цій ділянці площею 30,5506 га присвоєно кадастровий номер 3520381300:02:000:0687, а відтак, згідно нормами Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою може бути розроблений лише стосовно земельної ділянки, яка не є сформованою земельною ділянкою. Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Апеляційний суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Станом на день розгляду справи позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від зобов`язання повторно розглянути заяву позивача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визначити саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19 (адміністративне провадження №К/9901/22169/19). Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне. Норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за клопотанням іншої сторони, у разі, якщо на її думку, не дотримано вимог співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим на виконання робіт. В даному випадку судом розмір витрат на правничу допомогу, заявлений позивачем, не зменьшувався, а судом взагалі відмовлено у стягненні таких витрат з відповідача у зв`язку із відсутністю обгрунтування таких витрат. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Представник позивача на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката надав копії договору про надання правової допомоги від 22.06.2021 року №114, додатку до договору від 22.06.2021 від 22.06.2021 року, акту приймання передачі правничої (правової) допомоги від 02.07.2021 року та квитанції від 02.07.2021 року щодо отримання 5000 грн., ордер та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.23-28). У додатку до договору від 22.06.2021 року зазначено, що сторони за цим договором про надання правової допомоги домовились, що гонорар становить 5000 грн. за надання наступних видів правової допомоги (а.с.24): - ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок затвердження проекту з землеустрою - 2 год. - 500 грн/год - 1000 грн.; - вивчення судової практики - 2 год. - 500 грн/год - 1000 грн.; - підготовка та збір документів - 2 год. - 500 грн/год - 1000 грн.; - підготовка позовної заяви з додатками - 2 год. - 1000 грн/год - 2000 грн. З акту приймання-передачі правничої (правової) допомоги від 02.07.2021 року вбачається, що виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу, визначену у додатку до договору від 22.06.2021 року. Також зазначено, що цей акт є підставою для оплати вартості правничої (правової) допомоги у сумі 5000,00 грн. (а.с.25). Колегія вважає, що така послуга адвоката як «ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок затвердження проекту землеустрою» не входить до предмету даної справи, оскільки предметом даної справи є правовідносини щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому зазначений вид послуг не належать до предмету даної справи, а такі послуги адвоката як вивчення судової практики та підготовка і збір документів охоплюються послугою щодо підготовки позовної заяви. Крім того, колегія суддів зазначає, що вказана справа не представляє складності, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, явка в судове засідання будь-якої сторони у справі судом не визнавалась обов`язковою, додаткових доказів у сторін судом першої та апеляційної інстанції не витребовувалось. Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове стягнення судових витрат у вигляді правничої допомоги в розмірі 666,67 грн.. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційних скаргах доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки судом апеляційної рішення суду першої інстанції залишено без змін, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Большакова Руслана Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4753/21 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4753/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак