Постанова 4801 № 129/3315/21

Справа № 129/3315/21 Провадження № 22-ц/801/491/2022 Категорія: 77 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 рокуСправа № 129/3315/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Берегового О.Ю., Сала Т.Б., розглянувши апеляційну скаргу Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року, ухвалене суддею Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар О.В., ВСТАНОВИВ: В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що позивач з 2007 року працювала в ЗЗСО І-ІІІ ст №5 м. Гайсин вчителем географії. Відповідно до наказу відповідача від 8 листопада 2021 року позивача було відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати до ліквідації причини відсторонення. Цей наказ позивач вважає незаконним з огляду на те, що було грубо порушено її конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування. Відповідач незаконно вимагав у неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19. Як на підставу позову вказувала на те, що вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, а тому відсторонення її від роботи є незаконним. ОСОБА_1 вказує, що у відповідача не було і немає підстав, передбачених законодавством, для відсторонення її від роботи. Таким чином, своїм наказом відповідач фактично порушив конституційне право позивача на працю, на отримання заробітної плати. Позивач зазначає, що на даний час чинним законодавством України не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплень від хвороби COVID-19. Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради № 57-к від 8.11.2021 про відсторонення від роботи вчителя географії ОСОБА_1 . Зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу № 57-к від 8.11.2021. В решті позовних вимог відмовлено. Позивач рішення в частині відмови в задоволенні позову в апеляційному порядку не оскаржувала. Не погодившись з рішенням суду відповідач Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В якості основних доводів скаржник зазначає те, що суд не взяв до уваги, що вчителі підлягають обов`язковому щепленню відповідно до наказу МОЗ від 4.10.2021 р. № 2152 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», у разі відмови або ухилення від профілактичного щеплення в порядку п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 9.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-COV-2» працівники закладів освіти підлягають відстороненню від роботи до усунення причин відсторонення. Крім того суд не звернув увагу, що керівник навчального закладу діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема у відповідності до п.41-6 Постанови Кабінету Міністерства України від 09.12.2020, яким на нього покладено обов`язок по забезпеченню контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи окремих категорій працівників, визначених Переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення такого щеплення, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти ковід та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти ковід, виданий закладом охорони здоров`я у порядку визначеному КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України « Про державну службу». Правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалась. Представник Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради подав заяву, в якій просить розглянути справу без його участі та вказав, що заявлені вимоги скарги підтримує. В судове засіданні ОСОБА_1 також не з`явилась, просила розглянути справу у її відсутність. Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб. Рішення в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі відповідачем не оскаржувалось, а тому Вінницьким апеляційним судом не перевіряється. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістомст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. Відповідно до копії трудової книжки позивача, остання з 31.08.2007 працює в ЗЗСО І-ІІІ ст №5 м. Гайсин вчителем географії (а.с.8-9). Судом встановлено, що наказом 57-к від 08.11.2021 Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 Гайсинської міської ради ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати до ліквідації причини відсторонення. З цим наказом позивач була ознайомлена під особистий підпис 8.11.2021 (а.с.7). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено норми чинного законодавства про працю щодо відсторонення позивача від роботи на невизначений строк. Не запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення про причини відмови чи ухилення від щеплення проти COVID-19, та наявності можливих медичних протипоказань від такого щеплення. Вирішуючи спір суд керувався нормами ст.ст.147 та 149 КЗпП України та зробив висновок, що відповідач в супереч вказаних статей до застосування дисциплінарного стягнення не зажадав від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Відсторонення від роботи на переконання суду першої інстанції має ознаки покарання як захід дисциплінарного впливу, який є проміжним між доганою та звільненням. І як зробив висновок суд - поза розумним сумнівом є стягненням за порушення трудової дисципліни. Крім того, суд першої інстанції зобов`язав відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу), за час незаконного відсторонення від роботи позивач не мала професійної взаємодії та не отримувала заробітної плати, що грубо порушило її конституційне право на працю. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.46 КЗпП України, за якою відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Відсторонення працівника від роботи слід розуміти, як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільнені працівника від обов`язків виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільнені роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання. Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що на її переконання вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, а тому відсторонення її від роботи є незаконним. При цьому позивач не посилалась на те, що вона має абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення та має відповідний медичний висновок про наявність протипоказань до такої вакцинації. Так, суд першої інстанції застосовуючи ч.2 ст.147, ст.46 КЗпП України, ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.41-6 Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 прийшов до висновку, що відсторонення позивача від роботи має всі ознаки покарання як заходу дисциплінарного впливу, за наслідками для працівника проміжним між доганою і звільненням. Такий висновок є помилковим і зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, неправильно застосував норми матеріального права до виниклих правовідносин, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового у відповідності ч.2 ст.376 ЦПК. Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначені хвороби, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Перелік професій , виробництв та організацій , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади , що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Міністерство охорони здоров`я, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, який набув чинності 8.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року №

595. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем. З 8 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 р. № 1096. Зокрема, пункт 41-6 доповнено нормою щодо відсторонення працівників: «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, затвердженим наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (мінімальна зарплата); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили». Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Згідно зі статтею 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівників, які підпадають під обов`язкове щеплення, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Наказ МОЗ №2153 від 4 жовтня 2021 року, по суті, визнав обов`язковим щеплення від COVID-19 для певних професій, зокрема і для професії позивача. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою від ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до ліквідації причин відсторонення. Відтак висновок суду, що оспорюваний наказ є дисциплінарним стягненням, а відсторонення від роботи має невизначений строк є помилковим та спростовується крім викладеного вище самим його змістом. Тобто висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і є надуманими. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув не надав цьому належної правової оцінки обставинам справи і наявним у справі доказам, застосував норми ст.147,149 КЗпП України, які не підлягають до застосуванню до спірних правовідносин та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку. Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд прийшов до висновку, що відсторонення від роботи позивача було здійснено відповідачем відповідно до норм чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Позивач в супереч ст.ст.12,81 ЦПК України не довела обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася у позові, як на підставу своїх вимог. Вирішуючи спір, суд формально підійшов до його вирішення, не дав належної правової оцінки доказам справи і як насідок прийшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1362,00 гривень за вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), яку поніс відповідач, звертаючись до Вінницького апеляційного суду з апеляційною скаргою, від спати якої позивач не звільнена. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради задовольнити. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 відділу освіти Гайсинської міської ради судовий збір в розмірі 1362,00 гривень, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 березня 2022 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.Ю. Береговий Т.Б. Сало