Постанова 4803 № 192/901/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/663/22 Справа № 192/901/21 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 06 вересня 2017 року відповідачка отримала кредит у розмірі 25 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між нею та банком Договір, про що свідчить її підпис у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» також зазначало, що ним було виконано свої зобов`язання щодо видачі кредитних коштів, надавши можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених кредитним договором та в межах встановленого кредитного ліміту, тоді як ОСОБА_1 порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 14 червня 2021 року, вона має заборгованість перед банком у розмірі 37 671, 12 грн, яка складається із: 35 059, 65 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита та 2 611, 47 грн - заборгованість за простроченими відсотками, від сплати яких відповідачка ухиляється. У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь вищевказану заборгованість за кредитним договором в примусовому порядку. Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково, а саме стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 06 вересня 2017 року, станом на 14 червня 2021 року, за тілом кредиту у розмірі - 35 059, 65 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Додатковим рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270, 00 грн. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати в частині стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 059, 65 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін та застосувати строк позовної давності. АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до ст. 360 ЦПК України, подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що 06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку був укладений Договір про надання банківських послуг (а.с.17). З метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 06 вересня 2017 року та Інформацію про дані кредитодавця від 18 грудня 2017 року (а.с.18-19), в яких зазначено тип кредитного продукту. Згідно вказаних заяв отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який згодом було збільшено до 25 000 грн. У заяві зазначено, що підписанням цієї заяви позичальник приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку у мережі Інтернет, та які разом із Пам`яткою клієнта та Тарифами складають договір банківського обслуговування, екземпляр якого відповідачка отримала шляхом самостійної роздруківки. Зазначена вище заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору, процентна ставка також не зазначена. Відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів). Згідно розрахунку заборгованості, наданого банком, станом на 14 червня 2021 року, заборгованість відповідачки перед банком становить: 37 671, 12 грн, яка складається із: 35 059, 65 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 2 611, 47 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.10-14). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, оскільки із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 з`ясовано, що відповідач користувалася кредитними коштами, поповнювала картку готівкою у відділеннях банку, сплачувала щомісячні платежі, знімала готівку у банкоматах, сплачувала за отримані товари та послуги, тобто, своїми діями не заперечувала факт укладання кредитного договору, тому необхідно стягнути з відповідачки на користь банку визначену розрахунком, наданим банком, заборгованість за тілом кредиту у сумі 35 059, 65 грн. Разом з тим, відмовляючи у стягненні з відповідачки на користь позивача 2 611, 47 грн - заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 059, 65 грн, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Так, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з неї на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредита, адже в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності будь-яких кредитних зобов`язань з її боку перед АТ КБ «ПриватБанк». Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав. Як вбачається з анкети-заяви від 06 вересня 2017 року сума кредитного ліміту не зазначена (а.с. 17). При цьому, з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що протягом всього періоду користування відповідачем кредитною карткою кредитний ліміт по ній змінювався: 18 грудня 2017 року встановлено кредитний ліміт 20 000, 00 грн, 19 лютого 2018 року його було збільшено до 25 000, 00 грн, потім, 13 травня 2019 року - зменшено до 0, 00 грн. (а.с.15). Випискою про рух коштів по карті ОСОБА_1 встановлено, що відповідачка активно користувалася кредитною карткою у період з грудня 2017 року по березень 2018 року включно, тобто, погодилася зі змінами кредитного ліміту по картці (а.с.79-82). Відповідно до розрахунку банку, сума заборгованості ОСОБА_1 за простроченим тілом кредита становить 35 059, 65 грн (а.с.14). Крім того, виписками по картці/рахунку НОМЕР_1 , долученими відповідачкою до її апеляційної скарги, підтверджується активне користування карткою, зокрема, ОСОБА_1 користувалася послугою «Миттєва розстрочка», розраховувалася коштами в торгівельній мережі, знімала кошти в банкоматі, здійснювала самостійні платежі на погашення кредитних зобов`язань - останній від 31 березня 2021 року, що свідчить про отримання нею кредитних коштів, та загальна сума заборгованості по картці, станом на червень 2021 року, становить 37 671, 12 грн, що узгоджується також і з розрахунком банку. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а отже висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту є обґрунтованим та підтверджується наявними в матеріалах даної цивільної справи доказами. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, адже з матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитної картки НОМЕР_1 , яка видавалася відповідачці 18 грудня 2017 року, є до листопада 2021 року (а.с. 16), останній самостійний платіж на погашення кредитних зобов`язань було здійснено 31 березня 2021 року, при цьому, позивач звернувся до суду з даним позовом у липні 2021 року, тобто, в межах строку позовної давності. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення в оскаржуваній частині колегією суддів не встановлено, тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2021 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова