Постанова Закарпатський апеляційний суд № 302/16/21

Справа № 302/16/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 лютого 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Фазикош Г.В., з участю секретаря Кекерчень М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду від 12 серпня 2021 року (у складі судді Кривки В.П.) за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів і позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Ужгородської міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про збільшення розміру аліментів у січні 2021 р. (т.1 а.с.1-9). Просила змінити розмір аліментів, визначений рішенням Міжгірського районного суду від 20.11.2017 р. у справі № 302/835/17, встановивши їх розмір у сумі 20 000 грн. на обох дітей, тобто по 10 000 грн. на кожну дитину ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дітьми повноліття, із проведенням індексації відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». На обґрунтування позовних вимог щодо доцільності збільшення розміру аліментів із 1000 грн. на кожну дитину до 10 000 грн. позивач посилається на те, що аліменти в розмірі 1000 грн. на кожну дитину є недостатніми для утримання і виховання дітей, забезпечення їх нормальним розвитком, лікуванням тощо. Розмір аліментів у сумі 1000 грн. є меншим, ніж гарантований державою мінімальний розмір аліментів, а тому є підстави для збільшення розміру аліментів. Також у січні 2021 р. ОСОБА_1 було пред`явлено позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (справа № 302/19/21) (т.1 а.с.71-79). Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На обґрунтування доцільності позбавлення відповідача батьківських прав посилається на таке: три роки батька немає в житті дітей; через те, що батько не дав дозвіл на виїзд за кордон дітям, позивач не змогла виїхати з дітьми на море; позивач сама виховує дітей, їй у цьому допомагають батьки та бабуся. Вважає, що ОСОБА_2 не повинен мати батьківських прав щодо своїх дітей. Ухвалою судді Міжгірського районного суду від 02.02.2021 р. указані позови були об`єднані в одне провадження (т.1 а.с.173-174). Рішенням Міжгірського районного суду від 12 серпня 2021 р. (т.2 а.с.173-179) відмовлено в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав. Позов про збільшення розміру аліментів задоволено частково. Змінено розмір аліментів, визначений рішенням Міжгірського районного суду від 20.11.2017 р. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі по 3500 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення кожною дитиною повноліття, із проведенням індексації відповідно до статті 2 закону «Про індексацію грошових доходів населення». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_2 908 грн. у відшкодування судового збору в дохід держави. ОСОБА_1 просить скасувати це рішення у частині відмови в задоволені позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -позивач у суді першої інстанції належними та допустимим доказами довела факт ухиляння батька від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дітей; -суд першої інстанції мав узяти до уваги твердження позивача про те, що він працює за кордоном, отримує там високі доходи, і стягнути з нього аліменти на утримання дітей у розмірі по 10 000 грн. на кожну дитину щомісячно. ОСОБА_2 просить змінити рішення Міжгірського районного суду від 12 серпня 2021 р. і визначити збільшений розмір аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 1800 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття, із проведенням індексації відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що визначений судом розмір аліментів на утримання дітей є завищеним і вочевидь не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є надмірним для відповідача. За встановлених судом обставин, справедливим буде визначити аліменти у розмірі 1800 грн. на кожну дитину щомісячно. ОСОБА_1 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити таку без задоволення. Узагальнені заперечення зводяться до безпідставності доводів апеляційної скарги відповідача. Апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів. Судом першої інстанції було встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з листопада 2012 р. по листопад 2017 р. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Міжгірського районного суду від 20.11.2017 р. (справа № 302/835/17). Згідно з указаним рішенням відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі по 1000 грн. щомісячно на кожну дитину до досягнення ними повноліття. Відповідач сплачує аліменти регулярно і не має заборгованості. Неповнолітні діти мешкають разом із мамою у місті Ужгороді. Відповідач має зареєстроване місце проживання у смт. Міжгір`ї. Сторони не надали суду підтвердження про фактичне і зареєстроване місце праці та свої доходи. Позивач і представник відповідача повідомили суду про те, що орієнтовно в середньому позивач і відповідач заробляють фактично біля 10000 грн. щомісячно. Позивач пропозицію і вимогу суду забезпечити явку в судове засідання дітей для з`ясування їх думки щодо вирішення спору про позбавлення батьківських прав батька категорично заперечила, що зафіксовано в судових засіданнях. Згідно з висновком органу опіки та піклування виконкому Ужгородської міської ради визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1985 р. народження, стосовно малолітніх ОСОБА_3 , 2013 р. народження, і ОСОБА_4 , 2014 р. народження. Статтею 164 ч.1 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позивач покликається на застосування судом положень, передбачених п.2 ч.1 статті 164 СК України. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради встановив, що батько дітей характеризується тільки позитивно і визнав, що перебування батька дітей за кордоном і відсутність певного періоду його контактів із дітьми, викликано поважними причинами (пандемією коронавірусу). Цей же орган зазначив у висновку, що батько категорично заперечив не виконання ним батьківських обов`язків і скаржився до служби в справах дітей на перешкоди, які інколи чиняться мамою дітей щодо спілкування батька з дітьми. Натомість в разі дозволу матері він спілкується із дітьми в телефонному режимі, а також відвідує їх у присутності матері. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської також взяв до уваги аналогічний висновок комісії з питань захисту прав дитини Міжгірської районної державної адміністрації № -1-42/833 від 23.09.2020. Суд констатував, що висновки спеціальних державних органів і служб про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей є правильними. Адже тимчасова відсутність батька та обмежені контакти в спілкуванні та недостатня участь його у вихованні дітей викликані поважними причинами. Статтею 171 СК України передбачено: - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї; - дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном; - суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Позивач заперечила заслуховування думки дітей в судовому засіданні з покликанням на недопущення їх психологічного травмування. Однак, таке твердження є надуманим. Діти досягли семи-восьмирічного віку. Особисто в цьому віці вони можуть висловити свою думку для правильного вирішення судом спору між батьками. Позивач також категорично відхилила пропозицію суду опитати дітей в її присутності, з участю представника служби в справах дітей, психолога. Позивач не прибула на спеціально призначене судом судове засідання для цілей з`ясування думки дітей із питання, яке розглядалося судом і яке ініційовано позивачем. Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Згідно з ч.1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Статтею 185 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років із 01.07.2021 р. по 30.11.2021 р. у сумі 2510 грн., а з 01.12.2021 р. по 31.12.2021 2618 грн. Отже, раніше визначений рішенням суду розмір аліментів на одну дитину в сумі 1000 грн. фактично є меншим, ніж 50% визначеного законом прожиткового мінімуму. У зв`язку з цим наявні підстави для збільшення розміру аліментів і застосування положень статті 192 СК України, яка передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Суд констатував, що станом на час розгляду справи об`єктивно зросли витрати на утримання дітей, бо вони досягли віку старше 6 років кожен із часу первісного визначення розміру аліментів. Окрім цього, після спливу чотирьох років зросли прожиткові мінімуми стосовно всіх категорій населення в Україні, в тому числі й стосовно дітей з урахуванням також інфляційних процесів, подорожчання продуктів харчування, комунальних послуг тощо. При визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний врахувати положення статті 182 СК України. Зокрема, і матеріальне становище платника аліментів, а також матеріальне становище іншого батька (матері), тобто доходи батьків, які зобов`язані утримувати своїх дітей згідно з приписами статті 180 СК України до досягнення ними повноліття. Сума аліментів, яка була присуджена, на думку суду, є достатньою для утримання дітей, з урахуванням того, що й позивач має обов`язок нести витрати на їх утримання у такій же мірі. Визначений розмір аліментів незначно перевищує рекомендований законом мінімальний розмір на одну дитину (стаття 182 ч.2 абзац 3 СК України). Натомість відповідач, перебуваючи і працюючи за кордоном України, спроможний надати таке утримання своїм дітям, він є молодого працездатного віку, не має інших утриманців і не хворіє. Колегія суддів не погоджується із доводами ОСОБА_1 про доведення нею факту ухиляння відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків і як наслідок наявність підстав для позбавлення його батьківських прав. Так, із висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому № 716/23/02-19 від 16.10.2020 р. убачається про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.177-179). Підстав не брати до уваги вказаний висновок немає, хоча сторона позивача і вказує у апеляційній скарзі, що оскаржила висновок № 716/23/02-19 від 16.10.2020 р. у судовому порядку, однак крім ухвали про відкриття провадження у справі (т.2 а.с.88) жодних відомостей про стан розгляду справи немає. Також належить зауважити, що відповідача викликали на засідання, де розглядалося питання позбавлення його батьківських прав, він не з`явився через перебування за кордоном, однак звернувся до органу опіки та піклування письмово, де категорично заперечив проти позбавлення його батьківських прав (т.1 а.с.212). У відповідача відсутній борг по сплаті аліментів, що підтверджується квитанцією від 15.02.2021 р. про їх сплату в розмірі 2436 грн. (т.2 а.с.14). У матеріалах справи містять фотокартки, з яких видно, що відповідач проводить дозвілля разом із своїми дітьми (т.2 а.с.29,30) Основним мотивом, який спонукає позивача позбавити батька батьківських прав відносно своїх дітей, є те, що він не надає згоди на їх виїзд за кордон, що ніби-то підтверджується перепискою у мессенджері Viber, яку просить дослідити сторона позивача (т.2 а.с.223-239) і така сама переписка в електронному вигляді міститься на флеш-накопичувачі (т.2 а.с.240). Із цієї переписки не можливо однозначно встановити факт відмови відповідача від надання дозволу на виїзд дітей за кордон, тим паче, навіть якщо це так, це аж ніяк не є підставою позбавлення його батьківських прав і підтвердженням того, що він ухиляється від виконання своїх батьківських прав. Позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із окремим позовом про надання дозволу на виїзд за кордон без згоди батька. Матеріалами справи достеменно встановлено, що відповідач справно сплачує аліменти, проводить час із дітьми, по місцю своєї реєстрації характеризується позитивно, він категорично проти позбавлення його батьківських прав, а нерегулярність його спілкування із дітьми зумовлена перебуванням його за межами України. Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено ухиляння відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, що може слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав. А питання надання дозволу дітям на виїзд за кордон має вирішуватися або шляхом домовленостей між батьками дітей, або в судовому порядку. Довід апеляційної скарги про те, що оскільки відповідач працює за кордоном і в змозі сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі по 10 000 грн. на кожну дитину, є голослівними. Те, що батько дітей працює за кордоном, визнається безпосередньо відповідачем, однак цей факт не є безумовною підставою, яка б давала можливість стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі по 10 000 грн. на кожну дитину. Така спроможність платника аліментів має бути доведена належними та допустимим доказами. Тим паче, у спірних правовідносинах мова йде про збільшення розміру аліментів, раніше визначених судом, і в такому випадку має доводитися не лише спроможність платника аліментів сплачувати ту чи іншу суму аліментів, а й покращення його майнового становища та погіршення майнового становища отримувача аліментів. У нашому випадку цього не доведено. Разом із тим, враховуючи, що з моменту присудження аліментів на утримання дітей пройшло більше чотирьох років, діти виросли, ціни зросли абсолютно на все, і той розмір аліментів, який був визначений у 2017 р. наразі є меншим від мінімально встановленого, то суд цілком правильно збільшив розмір аліментів до 3500 грн. на кожну дитину, а можливість платника аліментів сплачувати їх у розмірі 10 000 грн. на кожну дитину позивачем не доведена. Довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що визначений судом розмір аліментів на утримання дітей є завищеним і вочевидь не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є надмірним для відповідача, не заслуговує на увагу, оскільки відповідачем не надано суду доказів про розмір свого доходу, майнове становище, наявність або відсутність у нього рухомого майна, наявність на утриманні ще якихось членів своєї родині, чи сплачує він аліменти ще на когось, чи має на утриманні дітей, дружину, тобто не надав належних і допустимих доказів неможливості сплачувати визначений судом розмір аліментів. Аліменти, які були визначені судом першої інстанції у розмірі по 3500 грн. на кожну дитину, є обґрунтованими, зможуть забезпечити базові та мінімальні потреби дітей, і є справедливим по відношенню до обох батьків. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення 2.Рішення Міжгірського районного суду від 12 серпня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 10 березня 2022 р. Судді: