Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/5215/16-ц

Справа № 303/5215/16-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 21 лютого 2022 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Собослой Г.Г., суддів: Мацунич М.В., Готра Т.Ю., з участю секретаря: Жганич К.В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою АТ КБ «Приват Банк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 29 березня 2018 року у справі № 303/5215/16 (Головуючого: Камінського С.Е.), - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном і виселення, посилаючись на те, що є власником будинку АДРЕСА_1 , що стверджуються довідкою МБТІ та ЕО від 09.07.2015 року № 1718, договором відступлеиня права вимоги від 02.04.2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2015 року. У ході розгляду справи ОСОБА_1 за первісним позовом подав заяву про збільшення позовних вимог, і з посиланням на ст. 116 ЖК України - особи, які самовільно зайняли житло, на вимогу його власника зобов`язані негайно звільнити займане житло і у разі відмови такі особи підлягають виселенню у судовому порядку без надання іншого житла. На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні власн власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла. ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ПАТ КБ «Приват Банк», із залученням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, приватний нотаріус Біловар І.О. про визнання недійсними договорів, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання протиправним рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень. Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що 31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із вищезазначеним позовом і у обґрунтування своїх вимог надав суду недостовірну та неправдиву інформацію, що в подальшому може вплинути на винесення неправосудного рішення та порушення як її прав та інтересів так і членів її родини. У спірному будинку зареєстровані та проживають разом із нею її чоловік ОСОБА_2 , який проживає та зареєстрований з 1981 року до теперішнього часу, донька ОСОБА_4 , яка проживає з 1989 року, а зареєстрована з 2006 року та малолітній онук ОСОБА_5 , який проживає та зареєстрований з народження, а сам позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 проживає у даному будинку з 1998 року, а зареєстрована з 2002 року до теперішнього часу. Загальна площа будинку становить 151,2 м.кв., а житлова - 58,90 м.кв. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0500 га, яка була надана в безстрокове користування для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку на правах особистої власності з числом кімнат від одної до п`яти включно в АДРЕСА_1 від 02 березня 1970 року виконкомом Мукачівської міської ради депутатів трудящих і не була предметом іпотеки від 17.11.2005 року, укладеним між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» та не передавалась позивачем у забезпечення кредитних коштів в іноземній валюті в розмірі 17 747 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16.11.2005 року між нею та ЗАТ КБ «приват Банк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1 . 21 жовтня 2014 року між ПАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є АТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився перед банком за виконання нею зобов`язань за кредитним договором. 05 квітня 2015 року між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого банк передав, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги за іпотечним договором, укладеним 17 листопада 2005 року між нею та ЗАТ КБ «Приват Банк» на забезпечення виконання умов кредитного договору від 16 листопада 2005 року. Зазначала, що договір про відступлення прав вимоги суперечить вимогам закону, зокрема, положенням ч. 2 ст. 1079 ЦК України, оскільки клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Отже, сторонами договору не дотримано вимог законодавства щодо суб`єктного складу цього правочину. Крім того, враховуючи, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання та його загальна площа не перевищує 250 кв.м., договір відступлення прав вимоги суперечить п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, згідно з яким кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи. На підставі увказаного, ОСОБА_3 з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд: визнати недійсним договір поруки від 21 жовтня 2014 року, укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 ; витребувати житловий будинок по АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 ; визнати протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їхз обтяжень від 09 червня 2015 року. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 02 квітня 2015 року укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 .. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 . У задоволенні інших вимог зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 873,53 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 873,53 грн. Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ «Приват Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, а у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити, оскільки суд неправильно визначив характер ос пореного позивачем за зустрічним позовом договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 року укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 , а тому неправомірно визнав цей договір недійсним, так як не встановив визначених у ст.ст. 203, 215 ЦК України правових підстав для визнання цього договору недійсним. Крім того, встановлюючи, що ос порений договір відступлення права вимоги суперечить положенням п.3 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд також не врахував, що відповідно до п. 1 ст. 1 цього Закону мораторій застосовується за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і дані обставини судом не перевірено. Заслухавши пояснення представника ПАТ КБ «Приват Банк» Гриниха Т.Ю. яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, представника ОСОБА_3 адвоката Білас Л.В., яка просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку. При постановленні рішення суд першої інстанції констатував, що оспорюваний за зустрічним позовом, що оспорюваний за зустрічним позовом договір відступлення прав вимоги відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, так як ОСОБА_1 , як фізична особа не може бути стороною цього правочину, і це свідчить, що спірний житловий будинок вибув із володіння власника без його згоди, що відповідно до ст. 388 ЦК України є підставою для витребування цього майна, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про виселення. Судова колегія не може погодитися із висновком суду першої інстанції у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 з наступних підстав. Встановлено, що 15 листопада 2005 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 . 16 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 17 747,00 доларів США на строк до 16 листопада 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 16 листопада 2015 року між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Пуга А.М. та зареєстрований у реєстрі за № 3974 за умовами якого остання передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий по АДРЕСА_1 . 21 жовтня 2014 року між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 16 листопада 2005 року. 02 квітня 2015 року між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1220, за умовами якого ПАТ КБ «Приват Банк» передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги за договором іпотеки від 16 листопада 2005 року, укладеним між ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_3 предметом якого є житловий будинок по АДРЕСА_1 . На підставі іпотечного застереження іпотекодержателем за договором іпотеки від 16 листопада 2005 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки та 09 червня 2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено що факторинг це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Зі змісту статей 512, 1077 ЦК України вбачається розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочин з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Із ч. 1 ст. 1077 ЦК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК україни) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потербує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 551 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою. Послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору фактрингу визначається розміром винагороди фактра за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій грошовій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається за «номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч.3 ст. 656 ЦК України). Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів, Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Згідно з ч. 1 ст. 1084 ЦК України якщо Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_3 16.11.2005 року уклали кредитний договір № МКАІGK00000040, в забезпечення виконання зобов`язань за яким позичальник/іпотекодавець передала в іпотеку нерухоме майно житловий будинок по АДРЕСА_1 , згідно посвідченого 17.11.2005 року приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Пуга А.М. договору іпотеки за реєстровим № 3974. 21 жовтня 2014 року ПАТ КБ 2Приват Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки. Згідно п. 2 договору поруки від 21 жовтня 2014 року, поручитель ОСОБА_1 відповідає перед кредитором, ПАТ КБ «Приват Банк», за виконання зобов`язань за кредитним договором №МКАIGK00000040 у розмірі 522 556,00 та дає згоду на збільшення обсягу зобов`язань позичальника. Пункт 18 «Особливі умови договору» передбачає, що предметом договору поруки є надання поруки ОСОБА_1 перед банком за виконання зобов`язань 552 5566,00 грн. за кредитним договором від 16.11.2005 р. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором поруки виконав, 24.03.2015 року вніс 552 580,00 грн. на погашення заборгованості за кредитним договором № MKA1GK00000040 від 16.11.2005 року, що стверджується випискою по рахунку НОМЕР_1 який згідно п. 1.1 кредитного договору відкритий для коштів, спрямованих на погашення заборгованості, у якій станом на 24 березня 2015 року відображено дві операції на загальну суму 19 720,00 доларів США із урахуванням курсу продажу долару США становив 26.5 грн. за долар. Пунктом 1.1 Договору відступлення прав вимоги сторони погодили, що відповідно до договору поруки, укладеного 21 жовтня 2014 року між цементом (ПАТ КБ «Приват Банк») та цесіонарієм ( ОСОБА_1 ) та у зв`язку з укладенням між цементом (ПАТ КБ «Приват Банк» та цесіонарієм ( ОСОБА_1 ) договору відступлення прав вимоги від 02.04.2015 року: 1.1.1 Цедент (ПАТ КБ «Приват Банк» передає, а цесіонарій ( ОСОБА_1 ) приймає права вимоги за Іпотечним договором від 17.11.2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Пуга А.М. за реєстровим № 3974 та внаслідок укладення цього договору до цесіонарія переходять всі права первісного іпотекодержетеля за Іпотечним договором. Отже, підставою уступки прав вимоги є саме договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. Відступлення права вимоги відбувається відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Сам договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якого визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Таким чином, ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 при укладенні договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 року керувалися положеннями ст.ст. 512-519 ЦК України і висновок суду першої інстанції, що такий договір укладений всупереч положень ЦК України, а саме ч. 2 ст. 1079 ЦК України не ґрунтується на вимоги закону та правовідносинах сторін, які випливають із встановлених обставин. За таких обставин, рішення суду першої інст. Анції у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у цій частині, відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити із вищезазначених підстав. Разом з тим, рішення суду першої інстанції у частині відмови у первісному позові із врахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів про усунення перешкод користування власністю шляхом виселення відповідачів слід залишити без змін із наступних підстав. Згідно ст. 9 Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року за № 1304-VII, протягом дії цього зокону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Згідно із ст. 4 протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. З матеріалів справи вбачається, що відносини між сторонами за первісним позовом ОСОБА_1 , регулюються зазначеним законом, оскільки будинок, що є предметом іпотеки, виступає як забезпечення зобов`язхань ОСОБА_3 за споживчим кредитом, кредит наданий в іноземній валюті, загальна площа будинку, що є предметом іпотеки становить 118.40 кв.м., житловою площею 58.90 кв.м., предмет іпотеки використовується відповідачами, як місце їх постійного проживання, а позивачем не доведено належними засобами доказування, що відповідачі, в тому числі і позичальник мають у власності інше нерухоме житлове майно, а тому доводи позивача у цій частині не заслуговують на увагу і відсутні підстави для задоволення позову. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 384 ЦПК України, ст.ст. 512-518, 653, 1077,Ю 1084 ЦК україни, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приват Банк» задовольнити частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 29 березня 2018 року у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договір відступлення права вимоги укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 02 квітня 2015 року та витребування в користь ОСОБА_3 майна скасувати і в цій частині заявленого зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення Повний текст постанови складено 03 березня 2022 року. Головуючий: (підпис) Судді: (підписи) Згідно з оригіналом: Суддя Закарпатського апеляційного суду Г.Г. Собослой