Постанова 4806 № 303/555/21

Справа № 303/555/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 лютого 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Фазикош Г.В., з участю секретаря Кекерчень М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15 липня 2021 року (у складі судді Кость В.В.) за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Мукачівської міської ради, про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів і зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Берегівська міська рада в особі служби у справах дітей і Мукачівська міська рада в особі служби у справах дітей, про визначення місця проживання дитини, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у січні 2021 р. Просила: -визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею, за адресою: АДРЕСА_1 ; -стягнути з відповідача на свою користь аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття. На обґрунтування позовних вимог указала, що з 29 жовтня 2016 р. по 11 листопада 2020 р. вони з відповідачем перебували в шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька - ОСОБА_3 . У грудні 2020 р. відповідач забрав доньку і з того часу вона її не бачила. Ураховуючи вік дитини, а також те, що вона має самостійний дохід, постійне місце проживання, вільний графік роботи, може забезпечити належний всебічний розвиток дитини, просить визначити місце проживання доньки разом із нею. Також ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача аліменти у вищевказаному розмірі. У березні 2021 р. ОСОБА_1 подано зустрічний позов, у якому він просить визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним і вирішити питання розподілу судових витрат. На обґрунтування позовних вимог указав, що донька сторін із липня 2020 р. проживає разом із ним і перебуває на повному його утриманні. Мати дитини не цікавиться її життям. Він має постійне місце роботи, стабільний заробіток і може забезпечити дитині якнайкращі умови. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 25 березня 2021 р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднавши їх у одне провадження (а.с.84-85). Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 15 липня 2021 р. первісний позов задоволено: місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено з матір`ю - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 січня 2021 р. і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 908 грн. у відшкодування судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави 908 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого: -суд безпідставно надав перевагу висновку органу опіки та піклування Мукачівської міської ради від 02 квітня 2021 р. № 447/01-32, оскільки спільна донька сторін із липня 2020 р. постійно проживає зі своїм батьком у м. Берегово, а висновок щодо місця проживання малолітньої дитини складає і подає до суду орган опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини; -мати дитини вже тривалий час не приділяє увагу своїй доньці, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток; -позивач за зустрічним позовом на відміну від позивача за первісним позовом має роботу та стабільний заробіток. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені заперечення зводяться до того, що доводи апеляційної скарги є надуманими та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів. Задовольняючи вимоги за первісним позовом про визначення місця проживання дитини та відмовляючи у задоволенні аналогічної вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що на час судового розгляду справи компетентним органом рішення щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком не було прийнято, тому відсутність можливості у дитини на спілкування зі своєю матір`ю не може відповідати якнайкращим інтересам дитини на забезпечення її гармонійного розвитку в умовах турботи та любові, а також практичної реалізації принципу рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей. Поведінка батька дитини не може вважатися свідченням його дій в інтересах самої дитини, яка є особою малолітнього віку, тому для неї вкрай необхідним є контакт з матір`ю для забезпечення її нормального психоемоційного стану та відчуття благополуччя. Для малолітньої ОСОБА_3 у чотирьохрічному віці має значення не тільки наявність в одного з батьків належних матеріально - побутових умов та їх працевлаштованість. В такому віці дитина повинна відчувати себе вільною у можливості спілкування з обома батьками. Із урахуванням фактичних обставин справи на предмет їх відповідності вказаним судом нормам права, із урахуванням висновків органу опіки та піклування, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, із урахуванням того, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову, що виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог. При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2016 р. На підставі заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 листопада 2020 р. шлюб між сторонами розірвано (а.с.11). Також сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.05.2017 р. а.с.15). Згідно з даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (а.с.7), а ОСОБА_1 із 07.11.2018 р. працює у ТзОВ завод «Флекстронікс ТзОВ» на посаді економіста з планування (довідка від 8 лютого 2021 року №36-к, а.с.50). Відповідно до довідки від 19.01.2021 р. 01-10/4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала Мукачівський дошкільний навчальний заклад № 20 (відрахована за заявою батька 18.01.2021), а з 21.12.2020 р. відвідує Берегівський ясла-садок № 7 (довідка від 21 грудня 2020 року № 34, а.с.45). У висновку органу опіки і піклування Мукачівської міської ради від 02.04.2021 р. №447/01-32 вказується на можливість та доцільність визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, з урахуванням віку дитини, місця її реєстрації, стану здоров`я батьків, стану виконання ними батьківських обов`язків, наявності у кожного з них належних матеріально-побутових умов для утримання та виховання дитини. Також у матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради від 21.04.2021 р. № 03-13/305, у якому вказано на доцільність проживання дитини разом із батьком через те, що умови проживання у батька дитини є відмінні. Батько забезпечує дитину всім необхіднім для повноцінного розвитку та проживання, піклується про її здоров`я та духовний розвиток, створює належні умови для проживання та виховання дитини. Також у вказаному висновку зазначено, «що зі слів» батька дитини, мати не відвідувала свою доньку. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Нормами статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно зі статтею 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Також при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення ст. 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Європейський суд з прав людини зауважив на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Так, довід апеляційної скарги стосовно того, що суд безпідставно надав перевагу висновку органу опіки та піклування Мукачівської міської ради від 02 квітня 2021 р. № 447/01-32, оскільки спільна донька сторін із липня 2020 р. постійно проживає зі своїм батьком у м. Берегово, а висновок щодо місця проживання малолітньої дитини складає і подає до суду орган опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини, не заслуговує на увагу, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, що переглядається колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції щодо взяття за основу висновку органу опіки та піклування Мукачівської міської ради від 02 квітня 2021 р. № 447/01-32, у якому вказується на доцільність визначення місця проживання спільної дитини сторін разом із мамою - ОСОБА_2 (а.с.131). Посилання апелянта на те, що спільна донька сторін із липня 2020 р. постійно проживає зі своїм батьком у м. Берегово, не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що батько дитини, без відома мами дитини, 14 грудня 2020 р. забрав дитину із садочка, а з 21.12.2020 р. спільна донька сторін почала відвідувати садочок у м. Берегово, за місцем реєстрації батька. Тобто, саме з цих документів належить дійти висновку, що спільна дитина сторін проживає разом із батьком (проти волі матері) з грудня 2020 р, а не з липня 2020 р., як це стверджує апелянт. Також факт проживання дитини разом із батьком із 14 грудня 2020 р. підтверджується висновком виконавчого комітету Берегівської міської ради як органу опіки та піклування від 21.04.2021 р. (а.с.112-114). Довід апеляційної скарги про те, що мати дитини вже тривалий час не приділяє увагу своїй доньці, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток не підтверджений жодними належними та допустимим доказами. Довід апеляційної скарги про те, що позивач за зустрічним позовом на відміну від позивача за первісним позовом, має роботу та стабільний заробіток, спростовується матеріалами справи, а саме - випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, відповідно до якої ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (а.с.7). Суд першої інстанції на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи дійшов цілком правильного висновку про визначення місця проживання дитини саме з мамою, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Стосовно стягнення із відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом аліментів на утримання спільної доньки суд констатував відсутність взаємної домовленості між сторонами про участь у матеріальних витратах на утримання дитини, відповідач за первісним позовом офіційно працевлаштований і визначений судом розмір аліментів (1/4 частини з усіх видів доходів) надасть можливість забезпечити інтереси дитини, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме критерію щодо рівності батьків у понесенні витрат на утримання дитини, а також загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності та моральності. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Так, статтею ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) задекларовані гарантії щодо права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя. Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Згідно з положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Апеляційна скарга не містить доводів стосовно стягнення із відповідача за первісним позовом аліментів у розмірі ј частки від усіх його видів доходів щомісячно, відтак колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки в сторін відсутня взаємна домовленість про участь у матеріальних витратах на утримання дитини та відповідач офіційно працевлаштований, то розмір аліментів, який просить позивач за первісним позовом, є справедливим. Доводи апеляційної скарги з цього приводу висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 04.03.2022 р. Судді: